Великі досягнення починаються із облаштування маленького джерельця поруч із домом

Гостям цього міста обов’язково демонструють місцеву «родзинку» — парк кам’яних фігур. Щось подібне знайти в донецькому краї важко. Активісти громадської екологічної організації «Святогор» замислили відновити шматочок степу і населити його героями — і легендарними, і сучасними. На місці, де розташований парк, був пустир. Керівник громадської організації, великий ентузіаст і знавець старовини Юрій Артьомов разом із дітьми і молоддю розчистив місце, висадив дерева й кущі. Поступово парк набув самобутнього вигляду. Тепер це — улюблене місце відпочинку місцевих мешканців. Розповідь про фігури, встановлені тут, варта окремої публікації, та нашу увагу привернула одна — кам’яна квітка. Розповідають, що пошуки каменю відповідного кольору тривали дуже довго. І от нарешті удача посміхнулася майстрам. Кам’яна квітка на заході сонця набуває червонуватого кольору. Прийнято загадувати бажання, доторкнувшись до скульптури долонею... Не станемо стверджувати, чи «працює» народна прикмета, але те, що в місті підтримують і реалізують багато громадських ініціатив, — факт незаперечний. А отже, мрії — маленькі і великі — збуваються завдяки об’єднанню спільних зусиль влади і громади. Навіть той факт, що в 70-тисячному місті виходять п’ять періодичних видань, свідчить про велику кількість активних і небайдужих читачів. Саме з такими нам пощастило зустрітися на дружківській землі.

Провінція втомилася від політичних чвар «нагорі» і береться самотужки розв’язувати власні повсякденні проблеми. До такого висновку спонукала розмова із міським головою Валерієм Гнатенком. «Теперішня ситуація у Верховній Раді дуже непроста і стала предметом обговорення і критики, — зауважив співрозмовник. — Гадаю, що парламент, як лакмусовий папір, показує все, що діється в країні. Події в Києві наклали відбиток і на місцеве життя: навіть депутати міських рад намагаються наслідувати колег із Верховної Ради в гіршому розумінні. Але якщо заблокувати трибуну в міській раді, питання, які потребують швидкого реагування, можуть не вирішитися: приміром, «швидка допомога» не виїде на лінію. Тому хотілося б, аби український парламент показував гідний приклад для роботи міських рад — приклад законності, правопорядку, прийняття рішень у стислі строки».

У місті хотіли б бачити, як держава, приміром, стимулює економічну активність. Адже Дружківка, де багато підприємств були орієнтовані на експорт, потрапила під активний вплив кризи. Зокрема, три компанії, які видобували глину, 80 відсотків продукції відправляли за кордон — до Італії, Іспанії, Туреччини. Адже не секрет, що значна частина імпортних кахлів та сантехніки вироблена з української сировини. Тепер збут сировини зупинено, на підприємствах скорочено штат більш як удвічі. Поки що відродження закордонного попиту «не проглядається».

Скорочення протягом року відбулися і на інших ключових підприємствах. Криза насамперед вдарила по чорній металургії, із якою пов’язані місцеве рудоуправління та вогнетривкий завод. Проблем зазнає і Дружківський машинобудівний завод, який забезпечує своєю продукцією вугільну галузь. Через відсутність державного фінансування шахт гірники залишилися без необхідної техніки, а завод — без замовлень. Лише у вересні, після великого восьмимісячного простою, пішли перші замовлення. Сьогодні підприємство завантажено на 70—80 відсотків (для порівняння: в серпні — лише на 2 відсотки), і в місті не приховують надії на відродження заводу. Тут не пішли на радикальне скорочення штату й утримали колектив, побоюючись втратити досвідчених фахівців — а швидко набрати і навчити людей у машинобудуванні неможливо.

Від першої особи

— Дружківка виявилася одним із найбільш потерпілих від кризи міст. Проте ми розвиваємо соціальні об’єкти: цього року запустили центр реабілітації безпритульних, відремонтували приміщення управління праці і соціального захисту населення, завершили ремонт міського відділу РАГС. Сьогодні це одне з найкращих в області приміщень, поруч із яким у стіну вмонтовано навіть весільну карету. Населення не має чекати, доки Україна вийде з кризи. Приміром, утримуємо центр реабілітації інвалідів: тут займаються не лише лікуванням, а й навчають інвалідів нових професій — верстальника, комп’ютерника, квітникаря-флориста, швачки. Ідей багато, але обмежений бюджет. Якщо торік ми перевиконали план доходу, то нинішнього — недовиконали приблизно на 10 відсотків. Але завдяки антикризовим заходам, прийнятим ще торік, не маємо боргів у зарплаті і вирішуємо нагальні міські проблеми.

Традиційно внесок у розвиток рідного міста робили підприємства. Оскільки багато з них сьогодні почуваються не дуже впевнено, зросла роль громади. Цього року Дружківка виграла п’ять міні-грантів у конкурсі проектів, оголошеному обласною радою. При цьому левову частку коштів надавала область, а часткове фінансування взяли на себе самі громадяни — чи то збираючи гроші, чи то вкладаючи власну працю. Серед справ, які вдалося зробити завдяки таким проектам, — ремонт джерельця у віддаленому селищі, із облаштуванням місця для відпочинку, пам’ятник «афганцям», благоустрій алеї космонавтів і навіть встановлення стовпа, де зазначена відстань до відомих міст України. Такі справи дали змогу громаді повірити у власні сили. Адже всі великі досягнення колись починалися з маленьких кроків.

На тлі загального критичного становища економіки регіону підприємство, яке ми відвідали, вражає стабільністю: тут працюють на рівні 103 відсотки від обсягів минулого року. Йдеться про ВАТ «Грета» — відомого виробника побутових газових плит. До кінця року середня зарплата на підприємстві зросте до рівня 115 відсотків порівняно з минулим роком. Невже в Україні знайшовся «безкризовий» острівець? Чи, може, у Дружківці знають рецепт успішного господарювання?

«Кілька років поспіль ми посиленими темпами оновлювали обладнання, створювали нові дільниці, що дозволило поліпшити і зовнішній вигляд плит, і упакування, — пояснює генеральний директор ВАТ «Грета» Віктор Анненков. — Наче відчували, що насуватиметься криза. Впровадили у виробництво нові моделі — пропонуємо споживачам майже 80 модифікацій. Багато продукції поставляємо до Росії, Білорусі, Казахстану, Молдови. Звичайно, криза позначилася на всій економіці, але вона змінила й уподобання покупців: більше стали орієнтуватися на наші газові плити, а не на імпортні, тим паче що якістю українська продукція не поступається».

Спілкування із таким досвідченим керівником, як Віктор Анненков, — саме задоволення. Генеральний директор веде цехами підприємства: всі вони оснащені за останнім словом машинобудівної техніки. Ось італійський прес, єдиний в Україні, який дає змогу отримувати готові деталі. Обладнання замінило одразу 22 старі преси, кожен з яких виконував окрему операцію. Ось ділянка покриття порошковою склоемаллю. Ще кілька років тому деталі плит покривали мокрою емаллю. Там, де раніше працювали робітниці з пульверизаторами (можна уявити запахи, які стояли в цеху), тепер стоїть автомат. І жодних шкідливих випарів. А ось інструментальна дільниця із обладнанням, яке дає можливість обробляти деталі з точністю до однієї сотої долі міліметра. Оператори на таких станках мають вищу освіту і обслуговують одразу дві—три одиниці обладнання. Побачили ми і нову дільницю полістирольної упаковки, відкриту торік. Кожна із 1500 плит, яка щодоби сходить із конвеєра підприємства, дбайливо обкладається полістиролом спеціальної форми.

«Серце» заводу — складальний конвеєр. Через десятки рук і операцій проходить газова плита, перш ніж потрапити до магазину. За словами начальника цеху газових плат Сергія Волобуєва, на конвеєрі працює переважно молодь, тому що тут — висока інтенсивність праці та вимоги щодо якості продукції. «Працівник повинен бути дисциплінованим, грамотним, здоровим, чітко виконувати свої обов’язки, — пояснив начальник цеху. — Ми навчаємо персонал, систематично проводимо тестування, контролюємо роботу практично кожного».

На підприємстві винагороджується не лише сумлінна праця, а й здоровий спосіб життя. Утім, хіба може бути одне без іншого? Працівники, які не палять, отримують 100 гривень щомісяця додатково до зарплати. Грошова премія і три додаткові дні до відпустки також належать і тим, хто не бере лікарняні протягом робочого року. Це не означає, що на заводі заохочують бажаючих переносити хвороби «на ногах», ні. Просто на підприємстві створюють усі умови для підтримання здорового духу в здоровому тілі: обладнані два спортзали, в тому числі один — для настільного тенісу: заводська команда навіть виборола першість України і тепер бере участь у суперлізі. Працює їдальня, ціни в якій доступні кожному, є кімнати для прийняття їжі в цехах. Всі робочі місця забезпечені очищеною питною водою. А в міських лікарнях підприємство виконало євроремонт у кількох палатах та уклало договір: якщо працівник заводу потрапляє на лікарняне ліжко, він перебуватиме в комфортних умовах і не клопотатиметься про купівлю ліків тощо.

Тема здорового способу життя стала однією з провідних і під час спілкування зі школярами міста, яке відбулося в міській бібліотеці (директор Тетяна Романченко). Доступні і професійні поради нашим юним читачам дала директор просвітницького центру екології і здоров’я «Покоління ХХІ», кандидат медичних наук, лікар-педіатр — інфекціоніст Ганна Кльонова, а також співробітниці Донецької обласної бібліотеки для юнацтва Ольга Козенко та Тетяна Чекіна.

Як писала наша газета, влітку започатковано спільний проект газет «Голос України», «Дружковский рабочий» та Всеукраїнської школи журналістського мистецтва під назвою «Голосенок» Северского Донца». Мета проекту — об’єднати творчу молодь півночі області, дати можливість реалізувати себе в опануванні секретів журналістської професії та соціальних проектах. Ми знайшли однодумців в особі головного редактора газети «Дружковский рабочий» Бориса Южика та редактора дитячого випуску цієї газети, який виходить під назвою «Родник», Олени Кисловської. Приємно, що ідею також підтримав міський голова Валерій Гнатенко. А в тому, що в місті багато талановитих і небайдужих дітей, ми переконалися під час тренінгу, проведеного в рамках дня «Голосу України».

Презентація книги «Еволюція влади», виданої за публікаціями «Голосу України» і рекомендованої до факультативного вивчення у старших класах, викликала цікавість у молодих людей. Наші майбутні колеги підказали форму наступної зустрічі — у вигляді дискусійного клубу. Приміром, учні висловлювали діаметрально протилежні погляди на питання спеціалізації в старших класах. На думку одних, це дасть змогу зосередитися на певних предметах, необхідних для вступу до вузу. Тим паче що тепер насамперед беруть до уваги підсумки зовнішнього незалежного тестування із двох-трьох дисциплін. Інші заперечували: у 14—15 років важко передбачити все наступне життя і знати напевне, ким би хотів працювати. А тому школа повинна давати рівноцінні знання з усіх предметів. Утім, відповіді на це питання, схоже, не знають навіть дорослі. Проте такі публічні обговорення були б корисні для суспільства. Зі свого боку, наша газета і надалі висвітлюватиме проблеми, важливі для вас, шановні читачі. Адже саме спілкування з вами, зворотній зв’язок допомагають нам зробити газету цікавішою і ближчою до людей.

На знімках у цехах ВАТ «Грета»; генеральний директор ВАТ «Грета» Віктор Анненков (ліворуч).