У безвиході опинилися жителі крихітного поліського села Заверіччя. Знаходячись на межі двох районів, як адміністративна одиниця воно належить до Рокитнівського, а географічно лежить у межах сусіднього Сарненського. Відтак приватизувати ані колишні заводські бараки, в яких мешкають десятиліттями, ані земельні ділянки люди не можуть.
Звідки це пішло
Початок цьому безглуздю, як розповів томашгородський селищний голова Іван Власик (до цієї ради належить Заверіччя), покладено ще в середині минулого сторіччя. Саме тоді відбувалися постійні і масштабні зміни в адміністративно-територіальному устрої Рівненщини. Зокрема, у 1962-му Рокитнівський район, до якого нині належить Томашгород, було ліквідовано і приєднано до Сарненського. А вже через три роки відбулося розукрупнення, і Рокитнівщина повернула собі попередній статус.
Саме тоді й була допущена помилка, яку десятиліттями ніхто не спромігся виправити і яка нині неабияк дошкуляє жителям і без того знедоленого маленького села Заверіччя. Річ у тім, що адміністративно його тоді віднесли до Рокитнівського району, а територію під населеним пунктом залишили за Сарненським. Одне слово, чи з якихось міркувань, чи через звичайне чиновницьке недбальство було неправильно визначено кордон між районами. На карті помилка, певно, є меншою за кілька міліметрів, а в житті простих і струджених місцевих жителів вимірюється безвихіддю.
— Це село невеличке, мешкає там лише 115 чоловік, проте й тенденції до зменшення населення немає, — каже Іван Власик. — Колись це було робітниче селище: більшість сімей працювали на місцевому кар’єрі. Але жоден із жителів і досі не зміг приватизувати ці нещасні бараки, в яких вони звікували. Ситуація схожа на замкнене коло: ми, приміром, видаємо певному громадянину довідку, що він справді мешкає на території Томашгородської селищної ради, проте стосовно землі, зі згаданих причин, не можемо дати такого підтвердження. Сусідня ж Клесівська селищна рада Сарненського району, на чиїй території географічно розміщене Заверіччя, теж не може надати відповідного документа, бо люди є жителями Рокитнівщини...
При цьому, як додав заступник томашгородського селищного голови Петро Хоменюк, ці хати заверічнянців узагалі ледь не нічийні. Адже на баланс підприємства, що є наступником «Клесівського кар’єру», вони не потрапили, а люди документів на право власності на житло теж не мають.
І все-таки: село чи вулиця?
— Варіантів виходу із проблемної ситуації теоретично може бути два, — вважає Петро Хоменюк. — Або Заверіччя віддати сусідньому району, або шматок території Сарненщини — нам. Клесівський селищний голова Василь Шіпко, якому вже теж неабияк дошкулила ця проблема, звертався з ініціативою віддати наших людей під його опіку. Та це неможливо з простої причини — для того в населеному пункті треба провести референдум, а Заверіччя не є окремою адміністративною одиницею. За документами це село вважається... вулицею Томашгорода. Склалося так, коли у 1960-му, тобто ще до згаданих змін меж районів, йому надавався статус селища. Для цього бракувало необхідної кількості населення. Тож до Томашгорода було приєднано невеличкі навколишні населені пункти. І це попри те, що розміщене Заверіччя за... шість кілометрів (!) від Томашгорода...
Намагаючись зрозуміти логіку вчинку, віднайшли рішення Рівненської обласної ради депутатів трудящих від 26 березня 1960 року, яким підтверджені відповідні дії. Пункт 5 стосовно Рокитнівського району дослівно: «Об’єднати село Ломськ, селище Заверіччя і село Крута Слобода Ломської сільської ради, як такі, що зрослися, в селище міського типу з назвою Томашгород і утворити Томашгородську селищну раду з центром у селищі міського типу Томашгород. Ломську сільську раду ліквідувати».
Як «зрослися» згадані села з Томашгородом, переконалися на власні очі. Ліс, ліс, ліс, Крута Слобода, кар’єр, знову ліс і... вулиця Заверічнянська... Було б смішно, якби не було так прикро. Цікаво, для чого тодішні чиновники вчинили це безглуздя? Чи, знову ж таки, це була звичайна, мотивована «необхідною кількістю населення», безвідповідальність? Про помилку, гадаємо, вже навіть не йдеться. Бо якщо в ситуації з кордоном між районами її вірогідність ще можна припустити, то не побачити, як «тісно зрослися» згадані села, причетні просто не могли.
Зрештою, важливіше нині не розплутувати ці загадки, а просто знайти вихід із ситуації і повернути заверічнянцям права, які мають решта громадян України — на власні житло і землю. Люди із забутого села радіють, що в районі нині почали хоча б обговорювати цю проблему. Як розповів голова Рокитнівської райдержадміністрації Василь Поліщук, вона стала темою засідання спеціально створеної комісії. Після того, як будуть напрацьовані пропозиції щодо зміни меж районів (а саме цей варіант є реальнішим), відповідне рішення муситимуть прийняти відповідні селищні та районні ради обох районів — Рокитнівського та Сарненського. Далі ж справа за обласною радою та парламентом. Одне слово, шлях тривалий.
Живуть у відокремленому світі
Тим часом, навіть якщо не брати до уваги викладену проблему, благополучним село Заверіччя аж ніяк не назвеш. Зневірившись у турботі держави про себе, у нинішніх, як вони кажуть, порядках, люди живуть немов у власному відокремленому світі. Дотепер на невеличкій площі посеред села, чи то пак вулиці Заверічнянської, стоїть пам’ятник Леніну — немов символ ностальгії за минулою епохою і ставлення місцевих людей до свого сьогодення.
— Оце ми по дві гривні зібрали з хати та й пофарбували пам’ятник, — каже місцева жителька Надія Терлецька. — От тільки приїхали якісь хулігани з Клесова і відбили Леніну руку.
— А чому б нам і не шанувати Леніна!? — приєднується до розмови Анастасія Примак. — Краще ж жилося. Завод працював, я й діти мої роботу мали. Та й завжди доб’єшся свого, якщо яка проблема. А зараз ми, здається, нікому не потрібні. Ми з чоловіком разом маємо 80 років стажу, вся трудова книжка подяками списана, а той нещасний барак і то не можемо приватизувати. Наробили «розумні» люди...
Відколи знову запрацювало підприємство, що неподалік Заверіччя, місцевим людям на деякий час стало трохи легше. Втім, через загальнодержавні тенденції ситуація на виробництві ускладнилася, а заверічнянці у результаті по півроку не одержують зарплату. З тим же, щоб зарадити собі городиною, у людей теж проблема. Адже її просто ніде вирощувати. По-перше, поблизу земельних ділянок катма (село серед лісу), по-друге, навіть ті, що є, належать Клесівській селищній раді сусіднього Сарненського району. Щоправда, кажуть місцеві жителі, до їхніх проблем там намагаються дослухатися і дозволяють користуватися землею сільськогосподарського призначення.
Світлана ТУБІНА, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
На знімках: ось таке воно, Заверіччя; мешканки села Надія Терлецька і Світлана Тріщук; пам’ятник Леніну доглядають усім селом — він як ностальгія за минулим.
Фото Світлани ТУБІНОЇ.
