Уперше за сто десять років зупинили цукроварню

— Допоможіть врятувати цукроварню, — з таким проханням звернулися жителі Удича до корпункту «Голосу України» у Вінниці. — Бо буде, як у Соболівці. Все поріжуть і здадуть на металобрухт, тільки труба залишиться.

У Соболівці, одному із сіл цього самого Теплицького району, про колишню цукроварню нагадує висока заводська труба. У селі стало більше безробітних.

— У Соболівці хоч є господарство, — пояснили автори звернення, — то щось трохи платять людям за оренду землі. А ми жили тільки за рахунок заводу. Це єдиний в нашому селі годувальник. 110 років минуло відтоді, як його запустили. Весь цей час варили цукор. Не пропустили жодного сезону. Цього року завод перший раз не давав гудка.

Сільський голова Удича Петро Дубенко каже, що зупинка підприємства «підкосила» багатьох односельців. П’ятсот чоловік працювали під час виробничого сезону на підприємстві. Нині вони залишилися без копійки. «Хто дужчий, той подався на заробітки, — додає Петро Іванович. — Знаю, що деякі хлопці роблять в Одесі, інші — в Києві, є такі, що добралися до Москви. У кожного сім’я, діти, не будеш сидіти склавши руки».

Вікна кабінету сільського голови виходять на заводську прохідну. «Люди не раз збиралися тут, — продовжує співрозмовник. — В один голос вигукують, що нізащо не дадуть порізати навіть малої залізяки із заводського обладнання. Але, як мені відомо, у власника заводу зовсім інші наміри — не різати, а навпаки, розвивати підприємство».

— У минулому сезоні ми мали найбільше цукру за останні десять років, — каже Віктор Пигуля, генеральний директор агрофірми «Удич», до складу якої входить цукроварня. — Хто ж міг подумати, що нас так «підкосять» цінами. Декларували ціну не менш як 3,5—4 гривні за кілограм, а насправді минулої осені оптова ціна становила 2,5 гривні за кілограм. Нижче за наші затрати. Змушені були продавати. Треба було платити за газ, електрику, кредити повертати. Одне слово, самі себе з’їли. Виробили дорожче — продали дешевше. А тепер, як кажуть, маємо те, що маємо.

— Нинішньої весни оптовики давали за цукор дорожче, ніж восени, — уточнює співрозмовник, — але на цей час у нас склади були майже порожні. Якби закупівельна ціна становила хоча б чотири гривні, не мали б нинішніх проблем, завод працював би й надалі, і банкрутство нас обминуло б.

Фахівці вважають, що за нинішньої вартості природного газу і низької ціни на цукор вигідніше взагалі не розпочинати виробничий сезон, аніж ще більше набратися боргів. Так і вчинили.

— Якби про це завчасно повідомили людям, не було б таких панічних настроїв, як нині, — каже з цього приводу сільський голова Петро Дубенко. — Тепер мусимо гасити пожежу...

Є попит на карамель

— Авторитетно заявляю, що ніхто не збирається не те що різати, а навіть зупиняти завод, — продовжує генеральний директор агрофірми «Удич» Віктор Пигуля. — А щоб ні ви, ніхто інший не мав у цьому сумніву, покажу вам нашу перспективу.

За словами співрозмовника, спеціалісти давно звернули увагу, що цукор коштує дешевше, ніж вироби з нього. На цукроварні в Удичі спробували перевірити це на практиці. «Ми збудували в себе на території новий сучасний цех з виробництва карамелі, — каже Віктор Пигуля. — Цієї осені планували випустити перші тонни цукерок. Сировиною для них мав стати наш цукор. Тепер розумієте, що ми дуже зацікавлені у подальшій роботі заводу?»

У новому цеху поки що встановили одну технологічну лінію. Російського виробництва. Буде ще одна. Її планують закупити у Китаї. Технічний директор вже літав у Китай, дивився, прицінювався. «Обов’язково візьмемо її, — зазначає співрозмовник, — тільки-но з’являться кошти». У новому цеху працюватимуть спочатку 70 робітників і спеціалістів. Планована потужність на першому етапі роботи — чотири тонни карамелі за зміну. До того ж робота буде не сезонна, як на заводі, а цілий рік.

— Маємо попередні домовленості з оптовиками на закупівлю нової продукції, — каже Віктор Пигуля. — Крім наших споживачів, її готові купувати росіяни, з ними домовлялися, коли брали технологічну лінію.

Спеціалісти — у робітничих спецівках. Уже зараз Удицький завод готують до наступного виробничого сезону. Як пояснили фахівці, практично завершено роботи на ремонті ТЕЦ. Підготували продуктовий цех, поставили на консервацію турбіни.

— Зверніть увагу, що всі ремонтні роботи виконуємо власними силами, — наголошує Віктор Пигуля. — Це, певне, перший раз, коли не наймали бригади ремонтників. Адміністрація запропонувала нашим спеціалістам, інженерам, технологам, начальникам змін попрацювати на ремонті й заробити грошей. Вони погодилися. Це вигідно і для заводу, і для наших спеціалістів. Те, що завод готуємо до роботи, ще один аргумент на користь того, що він працюватиме.

У підприємства стало більше орендованої землі. «Дотепер орендували землі у шести господарствах, а взяли ще в одному, — продовжує розмову генеральний директор агрофірми «Удич» Віктор Пигуля. — На півтори тисячах гектарів підготували грунт під посів цукрових буряків. Будемо мати власну сировину».

Визнати Удицький цукрозавод банкрутом — з такою заявою звернувся до Господарського суду Пенсійний фонд України у Вінницькій області. 400 тисяч гривень заборгувало підприємство пенсійному відомству. Так само чекають повернення грошей більше десяти кредиторів. За два останні місяці не виплатили зарплату охороні підприємства.

— Банкрутство не вирок, — каже Віктор Пигуля. — Ми детально відпрацювали схему повернення боргів. Обов’язково розрахуємося з Пенсійним фондом, бо розуміємо, що ці кошти чекають наші батьки і діди. Так само повернемо платню охоронникам. Варту несуть наші, сільські люди. Ми дали можливість своїм заробити, а не наймали чужих. Поки що рахунок заводу заблоковано. Але, повторюю, в умовах банкрутства також можна працювати. Так працює не одне підприємство. Ми віримо, що завод підніметься з колін. Хочу, щоб ця віра передалася всім, хто працює на підприємстві.

Віктор Миколайович каже, що теж цікавився у старих людей минулим цукроварні. Вона справді жодного разу не зупиняла роботу. Цукор варили навіть у роки війни. Після вимушеної перерви Удич знову буде з цукром.

 

Вінницька область.