Останнім часом почастішали публікації, присвячені ПДВ, у тому числі з проблеми його відшкодування з бюджету. Дотепер тільки борг за цією статтею перевищує 15 мільярдів гривень. На мою думку, при запровадженні 0-ставки ПДВ припустилися грубої методологічної помилки. Нагадаю, що поняття «додана вартість» розуміється як «вартість, додана до первісної вартості товару» (див. Декрет про ПДВ за 1993 р.). Новостворена вартість у розумінні К. Маркса обчислюється по суті за формулою v + m (де v -зарплата, m — прибуток). Звідси випливає, що ПДВ, як частина новоствореної вартості, має бути пропорційний цій величині, тобто має обчислюватися за формулою:
ПДВ = ДВ х С, де ДВ — додана вартість, С — ставка ПДВ у частках одиниці (ставка у відсотках/100).
Тоді як практично ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет (податкове зобов’язання) або відшкодуванню з бюджету (податковий кредит), обчислюється як різниця між отриманими податками за реалізовану продукцію та оплаченими податками за придбані товари (основні фонди, нематеріальні активи). Інакше кажучи, обчислюється за такою формулою:
ПДВ = В х С1 — М х С2, де В — вартість реалізованої продукції, М — матеріальні витрати, С1, C2 — ставки оподатковування (у частках одиниці) для продукції, що реалізується, і товарів, що купуються. Зазначу, що ставки можуть бути різні. Зокрема, це й відбувається в разі застосування нульової ставки ПДВ.
За 0-ставки ПДВ перетворюється з податку на дотацію (субсидію) виробникові з бюджету! Ось такий парадокс! Не дивно, що уряд (та й суспільство, крім, насамперед експортерів) це відчуває і йде на більшу заборгованість бюджету стосовно фонду відшкодування.
Для такої прихованої дотації (пільги) експортери не мають жодних теоретичних підстав.
По-перше, при пільгах на експорт виникають нераціональні (зустрічні) перевезення. Наприклад, якщо ми стимулюватимемо вивезення насіння соняшнику за кордон, то може статися, що тоді виявиться вигідніше (за відсутності імпортного мита) завозити олію, вироблену за кордоном, а не в Україні. Цей факт уже відзначався в пресі. Або виявиться вигідніше вивозити металобрухт за кордон, ніж постачати на свої заводи. Що також має місце. Зазначимо, що уряд, відчуваючи цю проблему, запроваджує компенсуючі 0-ставку мита на експорт. Наприклад, запроваджено вивізні мита на металобрухт, соняшник, шкіри. Є пропозиції стосовно запровадження експортних мит і на інші товари.
По-друге, внутрішні ціни на продукцію, що експортується, стають вищі, бо пропозиція в Україні продукції, що вивозиться, звісно, зменшиться.
По-третє, зараз експорт досяг 40 відсотків ВВП. Не востаннє — завдяки його стимулюванню за допомогою 0-ставки ПДВ на експорт. Тому деякі економісти вже виступають за необхідність розвитку внутрішнього ринку. А цьому може посприяти й скасування стимулювання експорту, зокрема, через 0-ставку. Зазначимо, що стимулювання експорту разом із дестимулюванням імпорту (через ввізні мита) породжує таке негативне явище, як вивезення капіталу. Крім того, збільшуючи експорт, ми автоматично збільшуємо імпорт, а це часто призводить до витіснення вітчизняного виробника та появи безробіття, й різко ослаблюється захист вітчизняного виробника! Про жорсткий зв’язок експорту та імпорту свідчать такі дані.
Експорт—імпорт товарів і послуг, млрд. дол.
Коефіцієнт кореляції позитивний і високий = 0,98 (читач може це легко перевірити). Виходить, ліва рука не знає, що робить права.
Якщо наша продукція конкурентоспроможна (наприклад, метал), то вона й без того віднайде дорогу до іноземного споживача й без стимулювання.
По-четверте, наявність цієї пільги призвела до того, що виграш одержують посередники-постачальники продукції за кордон, а не безпосередні виробники.
По-п’яте, завдяки 0-ставці ПДВ можливо заробити гроші на порожньому місці, зокрема, на реекспорті. Такі приклади вже були й по нафті й по газу. Тільки переадресуючи товар в іншу країну, можна заробити 20 відсотків від вартості експорту. Або відомі випадки, коли товар оформляється на експорт, а сам залишається в Україні з відповідним відшкодуванням «експортерам» із бюджету.
По-шосте, ми запроваджуємо пільги на експорт, а іноземні імпортери — запроваджують мита на цей самий товар, і їм дістається наша частина бюджету — допомога чужим.
По-сьоме, зараз багато хто з економістів виступає проти різних пільг. Тож скасування 0-ставки на експорт буде однієї з конкретних реалізацій їхніх думок.
Нині сума боргів із відшкодування ПДВ, як зазначалося вище, становить чималу цифру — близько 15 мільярдів гривень. Якщо їх виплатити з бюджету, то важко говорити про зупинення інфляції найближчим часом. Не дивно, що уряд зволікає.
Як аргумент «за» 0-ставку на експорт висувається складність «пробивання» дороги на закордонні ринки нашим товарам. Безсумнівно, це так. Але для первісного освоєння ринку підприємства-постачальники можуть іти на тимчасове зниження цін за рахунок своїх внутрішніх джерел (наприклад, поточного прибутку) або кредитів (якщо вони розраховують на прибуток у перспективі). Адже зростання експорту — не самоціль. Мало того, з огляду на вищесказане зайве (тобто стимульоване) зростання експорту спричинить падіння ВВП, хоча окремі галузі та підприємства при цьому виграють.
Підсумовуючи вищесказане, доходимо висновку, що було б доцільним скасувати 0-ставку ПДВ і тим самим полегшити наш бюджет.
Юрій АРХАНГЕЛЬСЬКИЙ, доктор економічних наук.