Саме ці слова Кобзаря згадуються, коли дивишся на Чернечу гору в Каневі. Обшарпаний та порожній музей Тараса Шевченка огороджений великим парканом. Світло вимкнули за борги. Підлоги немає. На дошці, що інформує про перебіг ремонту, написано: початок робіт — 2004 рік, а кінець... сором’язливо заклеєний папером. Кажуть, спочатку там значився 2008-й, потім 2009 рік, а тепер вже ніхто не береться прогнозувати, коли двері музею відкриються для відвідувачів.
Здавалося, лише цієї інформації мало б вистачити для того, щоб кожному українцю стало страшенно соромно. Але і це не все. Лівий берег Дніпра вже розпаювали і, як твердять співробітники шевченківського заповідника, селяни не приховують, що мають намір продавати втридорога свої паї. Якщо не втрутитися терміново, то через кілька років Тарас Григорович зі своєї Чернечої гори дивитиметься не на «лани широкополі, і Дніпро, і кручі», а на палаци бізнесменів. Чим не ганьба!?
Втрутитися у ситуацію вирішив Комітет Верховної Ради з питань культури і духовності. У середу в Каневі комітет провів виїзне засідання, в якому взяли участь народні депутати, співробітники Шевченківського національного заповідника, міська та обласна влада, представники Міністерства культури і туризму. Усі вони намагалися з’ясувати, як так сталося, що музей Тараса Шевченка напередодні двох великих ювілеїв — 2011 року відзначатимуть 150-ту річницю від дня перепоховання, а 2014 — 200 років від дня народження Кобзаря — стоїть у руїні, і досі не вирішено питання про розширення заповідника. Але про все по порядку.
Перше, що ми побачили, приїхавши на Чернечу гору, був обнесений зеленим парканом музей. З 2004 року він не працює. Будинок побудований 1937 року, тому капітальний ремонт потрібен був давно. Але ж хто міг подумати, що він так затягнеться! На побудову найдовшого у світі морського мосту через Ханчжоуську затоку у Китаї пішло п’ять років. Рівно стільки ж ремонтують музей Шевченка. Але й сьогодні об’єкт далекий від завершення. Оглядаючи зроблене, народні депутати та чиновники з Міністерства культури і туризму ходили по вузьких дошках, які залишили будівельники, а у підвалі було так темно, то щоб не впасти, довелося підсвічувати собі дорогу мобільними телефонами... Проте на ремонтні роботи з 2004-го по 2008 рік було виділено і використано більше 50(!) мільйонів гривень. Цього року музей не отримав жодної копійки. Тому за борги відключено електропостачання. Крім того, якщо найближчим часом не надійдуть гроші і керівництву не вдасться втеплити будівлю, весь попередній ремонт може зійти нанівець. Через безгрошів’я музейники перші вісім місяців цього року не мали чим заплатити за охорону. Про всі ці біди розповідали генеральний директор Шевченківського національного заповідника Мар’ян Піняк та представники корпорації «Укрреставрація» — головного підрядника робіт у музеї.
Як вирішити проблему фінансування та завершення ремонтних робіт, намагалися з’ясувати під час засідання комітету. Виявилося, що ще 14 жовтня уряд мав перевести на продовження робіт у музеї 22,5 мільйона гривень. Проте досі ці кошти не надійшли. Спочатку через те, що у документах отримувачем була вказана Канівська райдержадміністрація, тоді як опікується ремонтом обласна. На виправлення помилок та підписання наново усіх необхідних паперів пішов ще один місяць. Тепер, кажуть, не вистачає одного підпису в Міністерстві фінансів. Проте, навіть коли цей підпис з’явиться, часу на роботу залишиться обмаль.
Нестабільне фінансування — не єдина проблема музею. У неофіційних розмовах причиною таких, м’яко кажучи, повільних темпів ремонту називали розкрадання коштів. Навіть наводили проценти — від 30 до 50! Проте крапку у цьому питанні зможе поставити лише незалежний аудит. Тоді можна буде говорити і про конкретні цифри, і про зловживання.
Про ще одну не менш важливу проблему, як ремонт музею, розповіла заступник генерального директора з наукової роботи Олександра Солобченко. Йдеться про землі Келебердянської сільради, які знаходяться у полі зору з Тарасової гори. «Над ними нависла реальна загроза забудови, — розповіла пані Солобченко. — Ці землі вже розпайовані, і селяни не приховують своїх намірів — вони їх продаватимуть. Щойно будуть отримані акти на право володіння цими земельними ділянками, які вже виготовляються, селяни продадуть їх за тисячі доларів, і ми вже не зупинимо цей процес. Коли до нас приїжджав Президент України, він казав: «Які проблеми? Приєднайте ці землі до заповідника». Але сьогодні це, мабуть, нереально. Бо ці ділянки вже фактично приватизовані. Ми просимо лише одного — не допустити зміни цільового призначення цих земель. Тобто не допустити будівництва». Страшно подумати, на що буде дивитися Тарас Шевченко, якщо найсумніші прогнози науковців заповідника справдяться.
Це були дві найважливіші проблеми, які обговорювали під час засідання комітету. Щоб їх вирішити, голова Комітету Верховної Ради з питань культури та духовності Володимир Яворівський запропонував створити Шевченківський оргкомітет, до якого слід включити представників усіх гілок влади. Завданням цього комітету має бути підготовка до ювілеїв 2011 та 2014 років, а також контроль за ремонтними роботами у музеї, зокрема, й проведення аудита. Також, за словами Володимира Яворівського, необхідно посилити кооперацію з іншими комітетами, щоб розширити Шевченківський заповідник і зберегти землі від забудови. Його підтримав і народний депутат Іван Заєць з Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Загалом, сам факт того, що стільки державних діячів приїхали на виїзне засідання до Канева, свідчить, що проблема стоїть надзвичайно гостро. Не виключено, що зусилля таких авторитетів нашого суспільства, як Володимир Яворівський, Павло Мовчан, Борис Олійник, Лесь Танюк, Анатолій Гайдамака увінчаються успіхом: і музей відремонтують, і лівий берег Дніпра навпроти Тарасової могили не забудують. Але поки що заповіт Кобзаря не виконано. Невже наша незалежна Україна — це не та «вольна нова» сім’я — у якій Тарас Григорович просив пом’янути себе «незлим тихим словом»?
 
Канів—Київ.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.