Наші чорноземи здатні нагодувати дві третини земної кулі

— Ви запитуєте, які сьогодні проблеми тривожать сільгоспвиробників? Їх багато. Для тих, хто працює на землі, вони завжди були, є і будуть. Хвилює інше: вирощуючи непогані врожаї, ми з кожним роком живемо дедалі гірше, — перепитав у мене досвідчений керівник, заслужений працівник сільського господарства, депутат Новобузької райради Віктор Сербін.

Віктор Миколайович місцевий: родом із села Новодмитрівка Новобузького району. Про селянське життя знає не з чуток — у селі виріс, із селом пов’язав свою долю. Працювати на землі споконвічно хотів із сучасним підходом, грамотно, спираючись на вже накопичений досвід, тому закінчив сільськогосподарський технікум і аграрний інститут.

До складу агропромислового комплексу, яким керує Сербін, входять три приватні орендні сільгосппідприємства — насіннєве елітне господарство «Червона Баштанка», «Новополтавка» і «Відродження». У майновому активі господарства — 5 тисяч гектарів землі, близько тисячі голів великої рогатої худоби, дійна череда, свиноферма, сучасна техніка.

— За село прикро. Якщо взяти 2001—2002 роки, — розмірковує Сербін, врожайність у нашому господарстві була значно нижче, але рентабельність, порівняно з нинішнім роком, майже удвічі вище. Торік ми одержали досить гарний валовий збір зерна — майже 7 тисяч тонн, нині лише три... Але не впадаємо у відчай, виручає зерно минулого року, яке весь цей час тримали на всяк випадок. У нашій зоні ризикованого землеробства неможливо що-небудь планувати. Чи це жарт, наприкінці квітня посіви вразили заморозки, протягом усього літа не випало жодного більш-менш пристойного дощу. Проте врожай є. Польові роботи уже завершено. Заготовлено корми для великої рогатої худоби: є тисяча тонн сіна, п’ять тисяч тонн силосу...

Зростання цін, нестабільність, неможливість що-небудь спланувати, прорахувати — страшний бич сільського господарства. Дизельне паливо за останні місяці зросло в ціні майже удвічі — 7 гривень за кілограм! А зерно?

— У червні ми продавали фуражну пшеницю по 1100—1200 гривень за тонну, але почалися жнива й ціна обвалилася до 800—900 гривень, — обурюється Віктор Сербін. — Який вихід? Варіантів лише два — або продати врожай «вітчизняному трейдеру», або взагалі не продавати. Ось і вся арифметика. Якщо здраво розсудити, вітчизняне зерно постачається в основному на експорт, отже, і світова ціна на хліб теж має впасти, але, як мені відомо, не до таких же розмірів. Як пояснити парадокс: ціна на хліб підвищується, а на пшеницю — ні? Буде врожай у наступному році — це ще питання. Дощу немає і 40 відсотків пшениці та ячменю від запланованого ми вкинули в сухий грунт на свій страх і ризик...

Сербін переконаний: на селянській безвиході ділки від бізнесу добре гріють руки. Те саме і у тваринництві: ціна на молоко восени з об’єктивних причин завжди піднімалася, нині впала.

— У нас беруть молоко за базисної жирності 3,4 відсотка — по 1,9 гривні за літр, у приватному секторі й того менше — по 1 гривні 30 копійок. Недавно я поцікавився в райцентрівському магазині, скільки коштує літр упакованого молока жирністю 2,8 відсотка. Уявляєте — 9 гривень! Сьогодні, слава Богу, ціни на свинину хоча б піднялися, а торік за кілограм м’яса живою вагою нам давали 8 гривень, і ми змушені були продавати — іншого виходу не було. Цього року, крім усього, ми одержали тільки 10 відсотків очікуваної державної дотації на велику рогату худобу... Кому вигідно пригнічувати вітчизняного товаровиробника в його рідній країні?

А ще Сербіна обурюють несправедливі пільги фермерам-одноосібникам: якщо його сільгосп-підприємство заплатило в середньому по 140—150 гривень податків на землю за кожний гектар, то одноосібники — по 3—5 гривень.

— До чого ми прийдемо з таким підходом? — обурюється орендар. — Податки на землю для всіх мають бути однакові. Хочеш працювати на ниві — плати за кожний гектар на загальних підставах.

У господарстві Віктора Сербіна повний порядок. Колектив дружний, помітно побільшало молодих механізаторів. Багато з них, хто раніше ганявся по закордонах за довгим доларом, повернулися в рідні місця, почали обживатися. У трьох мехзагонах немає вакансій робочих місць. Діти пайовиків обідають у школах безоплатно, старанні студенти, а їх близько 20 осіб, одержують від господарства щомісячну стипендію в розмірі ста гривень.

— Ми змушені виживати за рахунок кустарного дрібнотоварного виробництва: у господарстві працюють власні пекарня, олійниця, крупорушка, млин, які здебільшого простоюють через непотрібність. М’ясо, молоко, масло, хліб — теж все своє, — не без гордощів розповідає Віктор Миколайович. Але знову повертається до наболілого:

— Я переконаний: наші чорноземи, як стратегічна основа життя, мають перебувати під юрисдикцією держави. Це її прерогатива — здавати землю в оренду, контролювати використання, карати порушників, дотувати потрібні галузі, стежити за дотриманням сівозміни, розвитком і вдосконаленням насіннєвого фонду... На жаль! Як мені відомо, багато іноземних фірм через підставних осіб уже фактично викупили тисячі гектарів, оформивши договори оренди на 49 років. Питання тільки в часі, коли вона стане їхньою власністю. Наші чорноземи здатні нагодувати дві третини земної кулі. Але, схоже, вони ось-ось уже стануть не нашими, і це не може не тривожити розсудливих людей.

Віктор Сербін мріє про те, щоб у сільському господарстві можна було планувати — і витрати, і доходи, і прибуток, і рентабельність... Але чи не піде на той час земля з-під ніг у наших селян у прямому і переносному значенні?

Миколаївська область.