Так писав Олександр Купрін. А його хмельницькі шанувальники вирішили довести протилежне й оголосили збір експонатів для нового музею письменника. Та чи вдасться більш як через століття повернути підпоручика Купріна до Проскурова?
Про те, що ім’я Купріна тісно пов’язане із дореволюційним Проскуровом, хмельничани знали й завжди пишалися цим. Підрахували, що назви довколишніх населених пунктів згадувались більш як у тридцяти його творах. Утім, згадувалися не надто радісно. Двадцятирічний випускник військового Олександрівського училища прибув з Москви на службу до Проскурова й був вражений. Містечко зустріло глиняними хатами, бездоріжжям, вічною багнюкою, відсутністю світського життя й важкими буднями армійської служби.
Його військова частина в містечку казарм не мала, лише на околиці — табори, від них лишилась назва вулиці Лагерної. Звідси до центрального плацу — кілька кілометрів бездоріжжям. Тому офіцери шукали собі квартиру поближче.
Так зробив і підпоручик Купрін. Але ні дому, де він жив, ні спогадів про його хазяїв та постояльців не знайдено. На початку 1990-х в обласному центрі заговорили про музей Купріна. Але вже не залишилось тих, хто міг би його знати. Та й з особистими речами царського поручика не пощастило. Чи їх справді не було, чи не дуже шукали. Тоді вирішили, що для цілого музею експонатів не набереться. Обмежились невеликою експозицією в обласному літературному музеї.
Тоді із Києва земляки-ентузіасти передали плетену лавочку, сервант та рояль, що опинився у районному філіалі. Куточок доповнили копіями родинних знімків письменника, кількома книгами. Лиш одна з них — прижиттєве видання. Інші речі не мали стосунку до Купріна, а лиш «відтворювали дух часу».
Дух цей виявився не надто живим та переконливим. А поручик Купрін (підвищення у званні він отримав через чотири роки служби) так і залишився чужинцем у Проскурові. Йому пропонували посаду батальйонного ад’ютанта. А це означало, що дадуть велику розкіш — коня. Та навіть це не спокусило продовжити військову кар`єру. Він зайнявся журналістикою, а потім і письменництвом. Та хто знає, чи отримав би світ талановитого письменника, якби він не потрапив на службу саме до Проскурова. Пережите тут змусило Купріна взятись за перо. А спогади про армійські роки залишилися на все життя. Без них навряд чи з’явилася б повість «Поєдинок», яку вважають однією з кращих у письменника.
Пізніше Олександр Іванович згадає: «Багато було приємного і неприємного в містах Крижополі, Проскурові, Теофіполі». На все життя в його пам’яті — Ружична, Красилів, Ярмолинці, Волочиськ. В цих подільських містечках Купрін провів молодість, відчув перший дотик кохання, зробив перші літературні проби.
Новими очима вирішили подивитись і на творчість Купріна, і на своє місто ентузіасти, що взялись за створення нового купрінського музею. Вони шукають тогочасні предмети вжитку, одяг, прижиттєві видання творів Купріна. Сподіваються знайти журнальні та газетні публікації, спогади, фотографії дореволюційного Поділля. Планів чимало. З ними поспішають, бо наступного року — 140-річчя від дня народження письменника. І Хмельницькому, котрий волею долі причетний до народження Купріна-письменника, не личить стояти осторонь.
 
Хмельницький.
На знімку: скромна експозиція в літературному музеї нагадує хмельниччанам про перебування Купріна у Проскурові.
Фото автора.