Мирна революція в НДР і падіння Берлінського муру — символу «холодної» війни, уособлення «залізної» завіси та післявоєнного розколу Європи не лише зруйнували перепони між мільйонами людей, а й возз’єднали Німеччину, встановили рівновагу між Сходом і Заходом. 9 листопада 1989 року —також офіційна дата закінчення протистояння західних демократій і СРСР.
«Мур» — перепона, перевернутий світ. Спробуємо зрозуміти, де наше місце та знайдемо сили протистояти їй», — співав популярний гурт «Пінк Флойд». 
Проте у музичному творі все набагато простіше, ніж у реальному житті. Адже чимало громадян НДР були переконані, що мур надійно захистить їх від зазіхань ззовні, і вони спокійно будуватимуть нове життя. Інші східні німці вважали, що опинились у пастці. «Що це за соціалізм, який змушує замуровувати себе, щоб народ не розбігся?» — писав німецький дисидент Стефан Хейм.
Кажуть, що у людини завжди є вибір. Чи був він тоді у східних німців, розчавлених поразкою у війні, принижених і практично безправних, з начебто німецьким урядом, що управлявся з Москви, і керівники якого — типові компартійні клони, «підковані» в СРСР? Та враховуючи, що в НДР дислокувалося майже мільйонне радянське угруповання. Отакий був у східних німців вибір...
Суспільство практично не чинило опору. І не тільки через відчуття, ніби у вікно кухні цілиться радянська гармата, як із сумом розповідала німецька приятелька. Маю власне враження від відвідин НДР у складі групи «передовиків виробництва». Як зазвичай, тоді за нею приглядав компартійний начальник, у присутності котрого остерігалися навіть анекдоти розповідати. Пішли на екскурсію до Бранденбурзьких воріт. Площа перед ними була забороненою зоною, засіяною травою, в якій гасали сотні кроликів: ця нічийна земля була їхньою. Ми примовкли. Тишу порушив «супроводжуючий». По-хазяйськи тикаючи пальцем у бік зеленої галявини, він запитав у німецького гіда — випускника одного з харківських вузів: «Це — теж наша територія?». Треба було бачити, як спалахнули очі у цього молодого німця: «Ні, — майже з викликом відповів він. — Це — територія Німецької Демократичної Республіки!»
До сорому нашого, хіба «супроводжуючий» був один такий, хто вважав НДР лише власною «територією», куди можна було їздити як у великий магазин? Хіба ми замислювались, як мали почуватися у такій ситуації громадяни цієї країни? Утім, з часом люди звикають до всього, й багатьом Берлінський мур уже здавався непорушною твердинею. Та ніщо не вічне, як і «захисний вал» соціалізму, та й інші «особливі» шляхи розвитку, котрі закінчуються тим, що мури розвалюються. Берлінський  рухнув за одну ніч, а менш ніж за рік припинила існування НДР, ставши частиною ФРН. Заплативши за це не лише крахом ідеалів цілого покоління, а й життями людей.
Мур упав, принісши щастя і добробут німецькому народу, а його руйнація відповідає історичним і політичним вимогам нації? Чому так важко приживаються — і чи приживуться — обидві її половинки? Ці запитання і досі ставлять собі городяни тепер уже єдиного Берліна: фізично Муру немає, але психологічно він усе ще залишається у їхніх головах.
Але чи можливо за 20 років навчитися бути вільним у місті, яке впродовж майже 45 років було штучно розділене — не тільки муром, а й різними суспільними системами та світоглядом? Тому важко назвати братерськими відносини, які склалися між городянами Східного і Західного Берліна. Здебільшого вони ображені та скаржаться один на одного. «Східняки» кажуть, що ратують за рівність і соціальну справедливість, а це не потрібно «західникам». А ті кажуть, що їхні східні сусіди перетворили місто на смітник і курять на платформах метро. Чимало східних берлінців не мають бажання жити нехай навіть за загальноприйнятими правилами та нормами, але привнесеними. Серед і східних, і західних німців — чимало таких, які б хотіли, аби Мур вибудували знову, кожен одинадцятий мешканець Східної Німеччини залюбки повернувся б у НДР. А чи не найпопулярніший анекдот у тих і в інших: «Знаєте, чому китайці постійно посміхаються? Бо вони не зруйнували свій мур»...
Психологи вважають, що причина затяжної інтеграції — різність культури. Хоч і німецької, але вихованої на різних пріоритетах. Крім того, невміння людей жити вільними і водночас вимогливими до себе, а саме це дає можливість тутешньому суспільству існувати. Тож німцям ще належить долати обраний ними шлях.