Лише дев’ять вакансій, поданих роботодавцями до центру зайнятості, — такий мізерний вибір сьогодні у безробітних найбільшого в Україні Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. З початку року офіційно шукало роботу 1300 осіб. Однак порятунок є, не сумнівається директор установи Валерій Ковальчук. Центр влаштував навчання для 265 чоловік. Чи не найбільшу популярність мають тренінги з сільського зеленого туризму.
Для того є неабиякі підстави. Жоден бізнес у регіоні не розвивається так активно, як зелений туризм. Ще два-три роки тому навіть термін «зелена оселя» був дивовижею, нині таких садиб майже шість десятків. Цікаво, що буквально за останні місяці зареєструвалося аж п’ять. Селяни побачили, що з самого початку цієї нової справи вони працюють виключно на себе самих. Якщо є невеликий стартовий капітал хоча б у вигляді добротного будинку — можна спробувати стати «зеленим» господарем.
Колись тих, хто зачинав нову справу, називали піонерами. У зеленому туризмі більше «піонерок». Оселі часто носять жіночі імена, командують у них жінки. Вони найчастіше опиняються «за бортом» ринку праці, от і пробують виборсатися самотужки. Світлана Іванишена з села Сокіл працювала сироваром. Завод закрили. Залишилася вдома, за 25 кілометрів від райцентру, на припоні біля домашнього господарства. Рішення про нову справу приймали разом із сусідкою — Людмилою Сіркізюк, яка бібліотекаркою працює. Зарплата в бібліотеці не дуже... Їхні оселі — по сусідству, їхні родини дружать, чоловіки, наче змагаючись, вибудували на подвір’ях ошатні та просторі сучасні хати. Готують обидві майстерно, з вигадкою. Чим іще зацікавити гостей? Порадилися з чоловіками. І п’ять років тому взялися родини насаджувати троянди, мостити кам’яні доріжки, облаштовувати дерев’яні альтанки, мангал, басейн для дітей, гойдалки... У такому дворі й самому приємно жити. Сокіл — древнє село на Дністрі, тож і риболовля, і купання — неодмінний елемент відпочинку. Але все ж був таки острах: чи поїдуть туристи? То в Карпатах та Криму звикли відпочивати в приватному секторі, а Поділля поки що не таке розкручене, думали жінки. Перших гостей отримали, вступивши до районного кластеру сільського туризму. Виявляється, стомленим від міської суєти городянам саме це й потрібно: тиша, чисте повітря, родинне тепло та щедрість. «На ці 140 гривень з дворазовим харчуванням мене так не приймали навіть у дуже дорогих готелях», — зізнався один із гостей, директор АЕС. «Люди втратили своє, національне, забули про свої джерела, — каже Людмила. — Коли я оповідаю їм легенди про наш Сокіл, бачу, як радіють вони, наче бабусиній казці. А коли ввечері мій чоловік Василь береться за гармошку чи гітару, то гості й спати йти не хочуть».
«Звичайно, треба добре наробитися, — додає Світлана. — Бо ж люди в хаті, треба встати дуже раненько, попорати все своє господарство, а тоді ще й сніданок зготувати. Повірите, до вечора не чую ніг та рук. Але вже не можу по-іншому: це стало моїм життям. Головне для мене навіть не заробіток, а спілкування. Ми з нашими гостями дуже здружуємося, вони до нас знов і знов повертаються. Ми возимо їх у Хотин та Кам’янець, в Бакотський скельний монастир, у Кривчанську кришталеву печеру. А ще пропонуємо відвідати інші оселі в нашому районі, де є кінні прогулянки чи подорожі пароплавом по Дністру. Ми почуваємо себе одним цілим із нашими колегами по кластеру «Оберіг». Конкуренції не боїмося, хочемо, щоб число «зелених» осель у районі множилося. Простору вистачить для всіх. А туристів стає дедалі більше. Напевне, це й оцінка нашої праці. Як зайдете на сайт «Сільський зелений туризм», то почитаєте відгуки про відпочинок у нас».
Виходячи з ситуації на ринку праці, фахівці прогнозують зростання кількості «зелених» осель у Кам’янець-Подільському районі. Найімовірніше, таке пожвавлення пов’язане з тим, що поріг входження в ринок невисокий і не вимагає серйозної взаємодії з державними органами. «В області лише формується розуміння сільського зеленого туризму як специфічної форми відпочинку на селі з можливістю використання природного і культурного потенціалу регіону, — каже начальник відділу культури та туризму райдержадміністрації Алла Бец. — Його розвиток гальмує відсутність правової бази. Проект закону «Про сільський зелений туризм» було зареєстровано у Верховній Раді 12 квітня 2007 року. Парламенту того скликання вже не існує, а новоспеченим депутатам — не до туризму. Чинний Закон України «Про туризм» має низку недоліків, оскільки регулює діяльність загалом, не враховуючи особливостей деяких її сфер (зокрема, й зеленого туризму). Відтак, підтримки з боку держави нема. Було б добре дати селянам пільгові кредити під облаштування «зелених» осель. Насамперед потрібно проводити опалення, в районі лише третина сіл газифіковані. «Зелені» господарі не заробляють мільйони, їхні заробітки скромні, хоч і дають якусь надію на день завтрашній. Податків від господарів осель поки що не вимагають — це позитив, бо люди в селах не мають робочих місць роками. Хотілося б, щоб і сільські голови більше пропагували зелений туризм — це допоможе сільським громадам вижити».
Цікаво, що в сільських оселях почало відпочивати дедалі більше іноземців. Вони активно вивчають українську культуру, побут. І заздрять нам. Адже в Україні ще є екологічно чиста їжа, вода, повітря. Навіть знамениті світові курорти не завжди можуть похвалитися усіма цими скарбами одразу. У 2009 році на підтримку туризму в районі було виділено 70 тисяч гривень, значну частину з яких було витрачено на рекламу. Тепер кожна оселя кластеру є в путівнику, нанесена на карту. З метою популяризації регіону оселі беруть участь у виставках, в тому числі й міжнародних (остання — XV ювілейна міжнародна виставка «UІTT 2009: Україна — подорожі та туризм»). А ті, хто вже став на ноги, вчать новачків. Це і є отой їхній податок державі, про який їм, бува, закидають.
Фото автора.