В Інституті законодавства Верховної Ради України відбулося засідання «круглого столу» на тему: «Ймовірність другого етапу фінансової кризи в Україні: оцінки та прогнози».
Зі вступним словом виступив директор інституту, член-кореспондент НАН України Олександр Копиленко (на знімку), наголосивши, що дана проблема піддається постійному науково-експертному аналізу та моніторингу фахівцями інституту. Це вже третє засідання, спеціально присвячене узагальненню економіко-правових чинників, які тим чи іншим чином впливають на ситуацію у фінансовій сфері країни в умовах глобальної кризи.
З базовою доповіддю «Фінансово-економічна криза та шляхи зниження загроз щодо наступного її відродження в Україні» виступив народний депутат України І—ІV скликань, головний науковий співробітник Інституту законодавства, доктор економічних наук, професор Володимир Черняк.
У доповідях учасників «круглого столу» — доктора економічних наук, професора Олександра Кириченка, доктора юридичних наук Андрія Ковальчука, доктора юридичних наук, професора Ніни Нижник, доктора економічних наук, професора Василя Шевчука дано глибокий науково-експертний аналіз причин зазначеної проблеми, її негативний вплив практично на всі сфери суспільного життя. На прикладі історичних екскурсів та досвіду окремих країн світу (США, Японії, Китаю, Німеччини та ін.) демонструвалася системна реакція на виклики та загрози глобальної фінансової кризи. В свою чергу, розроблена урядом України антикризова програма фактично залишилася на папері. Не відбулось об’єднання зусиль Міністерства фінансів та центрального банку країни.
За одностайною оцінкою учасників дискусії, найбільш важливим і водночас занедбаним блоком, з точки зору реальної протидії викликам та загрозам світової кризи, є грошово-кредитна й валютно-курсова політика, яка в нашій державі самостійно визначається і здійснюється фактично повністю незалежним від уряду та парламенту Національним банком України. Водночас дії НБУ виявилися, як свідчить аналіз, украй непослідовними й навіть сумбурними, що зумовило стихійні коливання валютного курсу, посіяло паніку на міжбанківському ринку, остаточно підірвало довіру до вітчизняних банків із боку населення. У жодній цивілізованій країні не було прецеденту, коли центральний банк без будь-якого контролю з боку суспільства безмежно накопичував і безконтрольно розпоряджався валютними резервами держави.
Фінансово-правова наука, а затим і зарубіжна практика, завжди бере до уваги «коефіцієнт Ренді», за яким валютні резерви не можуть перевищувати 30 відсотків державного бюджету. В більшості європейських країн (Англії, Німеччині, Франції, Італії тощо) валютні резерви, як правило, не наближаються до 40 млрд. дол. США. Зате в Україні, ВВП та держбюджет якої кратно менші від згаданих країн, валютні резерви держави становили в минулому році 37,4 млрд. дол. США. Якщо ж урахувати отримані в поточному році валютні позики від МВФ і Світового банку (а це близько 12 млрд. дол.), то з’ясовується, що ми «омертвіли», бо тримаємо за межами України щонайменше ще один бюджет. Елементарна арифметика це переконливо підтверджує: 37,4 млрд. дол. х 8,2 грн. = 306,6 млрд. грн.
У виступах інших провідних учених та практиків із питань цивільного та фінансового права, банківської та страхової справи, платіжної системи, фондового ринку й міжнародних фінансів (Сергія Бритченка, Олександра Данилюка, Володимира Лук’янова, Віталія Мельничука, Миколи Недюхи, Костянтина Паливоди, Альони Приступко, Олександра Розинки), окрім оцінки ситуації, були сформульовані пропозиції стосовно подальших заходів і дій, які мають бути спрямовані на недопущення другої хвилі фінансово-економічної кризи в країні.
Учасники «круглого столу» рекомендували невідкладно втілити законодавчо-правові механізми, котрі ліквідували б таке аномальне явище, як повна безконтрольність і безвідповідальність Національного банку країни. В цьому контексті запропонована конкретна модель внесення назрілих змін до Закону України «Про Національний банк України», ознайомлення з якими народних депутатів, особливо зайнятих у Комітеті з питань фінансів і банківської діяльності, може посприяти об’єктивній оцінці ситуації та здійсненню найбільш імовірних правочинів щодо її покращення.