Хусен Каншаов встановив прапор перемоги в Полтаві і загинув, визволяючи Україну
У день святкування 65-ї річниці визволення України від фашистських загарбників на меморіалі Солдатської слави у Полтаві ми зустрілися з ... Хусеном Каншаовим. Познайомила нас журналістка Аня Довгошей, яка знайшла цього цікавого чоловіка у Кабардино-Балкарії. Хусен — племінник Хусена Каншаова — того самого розвідника, який одним з перших визволителів увійшов до Полтави 23 вересня 1943 року і встановив над містом прапор перемоги. Хусен-молодший вирішив побувати у місті, де здійснив один з подвигів його дядько.
...До війни Хусен Каншаов працював на Малкінському конезаводі неподалік Нальчика, де здавна розводили знамениту кабардинську породу коней. Завод був відомий на всю країну, а 1939 року навіть став учасником Всесоюзної сільгоспвиставки у Москві. Хусен був чудовим кіннотником, в числі кращих вершників Кабардино-Балкарії став учасником першого в історії кінного пробігу навколо Кавказького хребта у лютому 1936 року. Подолавши понад три тисячі кілометрів, вони за 47 діб досягли поставленої мети! Тоді ж Хусена Каншаова удостоєно ордена «Знак пошани». Родичі свідчать, що перед війною він навіть був директором конезаводу, однак далі в житті Каншаова «щось трапилося» — досі достеменно невідоме навіть родичам. Нібито це пов’язано було з розлученням із першою дружиною і навіть кревною помстою...
Хай там як, а на фронт він пішов рядовим солдатом. Звісно, відстежити фронтові дороги солдата важко, та коли це відважна людина, то її сліди неодмінно знайдуться. Не загубився й Каншаов. В одній фронтовій газеті якось писали про його героїзм під час втечі з полону (в районі Сталінграда), коли разом з товаришами вони знешкодили конвоїрів. Пізніше Каншаов знову опинився на фронті, в складі 84-ї стрілецької дивізії визволяв Україну, дійшов до Полтави.
Ось що згадує у своїх «Записках командующего фронтом» маршал Конєв:
«22 сентября на рассвете войска 5-й гвардейской и 53-й армий приступили к форсированию Ворсклы... преодолевая сопротивление противника, несмотря на сильный артиллерийский, минометный и пулеметный огонь, атаковали вражеские позиции на правом берегу Ворсклы... К вечеру 22 сентября части 53-й армии овладели правым берегом реки... Первыми в город прорвались разведчики 95-й гвардейской стрелковой дивизии во главе со старшим лейтенантом Скачко и разведчики 84-й стрелковой дивизии сержант Мухин и рядовой Каншаов. Группа Скачко к 3 часам достигла Октябрьского парка. Разведчик Иван Белых водрузил красное знамя на старинном памятнике участникам битвы под Полтавой — обелиске «Славы». Мухин и Каншаов достигли центра города и на одном из зданий также водрузили красное знамя».
А ось ще згадка про Каншаова в книзі Григорія Уткіна «Штурм «Восточного вала»:
«Жители Полтавы радостно встречали освободителей. Многое наболело за долгие месяцы фашистской неволи. Всюду завязывались оживленные беседы. ... приветствовали приехавшего члена Военного совета 5-й гвардейской армии генерал-майора Кривулина, который здесь же вручил орден Отечественной войны 1-й степени отважному разведчику Каншаову...»
Того пам’ятного ранку 23 вересня 1943 року в Полтаві було встановлено кілька прапорів, що мали символізувати перемогу над ворогом. Так, прапор, встановлений згадуваним уже Іваном Бєлих з групи розвідників старшого лейтенанта Івана Скачка, був аж надто символічним: простий шмат кумачу, який прикріпили до звичайної гілки... Ще один прапор уже пізніше встановила група бійців під командуванням майора Єремишина. І все ж «головним», певне, вважався прапор Мухина і Каншаова — недарма ж саме Каншаова нагородили орденом.
А далі — визволення Кременчука, форсування Дніпра, Кіровоградщина... Там, під селом Новопавлівка і загинув Хусен Каншаов. До речі, його племінник свого часу побував і в тих краях... Пам’ять про дядька неодмінно навертає його до України.
...Ми довго бесідували з Хусеном в корпункті «Голосу України». Йому дуже сподобалося наше місто, а особливо — люди, які свято бережуть пам’ять про визволителів, серед яких і Хусен Каншаов-старший. Кілька годин ми намагалися в Інтернеті знайти ще хоч щось про дядька. І знайшли не один десяток Каншаових! Щоразу з’ясовувалось, що всі вони — близькі, далекі або дуже далекі родичі Хусена. Родові зв’язки на Кавказі дуже сильні, хоч доля розкидала по світу цей народ. Адже свого часу балкарці як «вороги» були депортовані до Середньої Азії і Казахстану, і лише 1957 року їм дозволили повертатися додому. До речі, є в Кабардино-Балкарії і українські поселення. Так, у Баксанському районі республіки переселенці з Полтавщини, які потрапили сюди рятуючись від голоду, своє село назвали Кременчук-Константинівське. Ось так переплелися долі двох народів.
На Кавказі є звичай: коли чоловік гине, його іменем називають малюка, який першим з’явиться на світ у когось із родичів. Нібито так людина одержує друге життя: «Ось він і повернувся...» Ось так повернувся до нас і Хусен Каншаов.
Одна з улюблених пісень Каншаова-молодшого — знамениті «Журавлі»:
«Мне кажется порою, что солдаты 
С кровавых не пришедшие полей 
Не в землю нашу полегли когда-то, 
А превратились в белых журавлей...»
Троє братів Каншаових воювали на фронті, двоє — загинули. А його батько втратив руку в боях за Україну. Якось він показав сину фронтовий бойовий листок, де написано, що Хусен Каншаов представлений до звання Героя Радянського Союзу, однак більше жодних свідчень про це знайти не вдалося. Поки що...
На знімках Каншаов-старший; знімки (оригінальний та ретушований) з полтавським прапором перемоги. Журналісти агентства «Новини Полтавщини» підмітили, що на знімках є суттєві відмінності: на оригінальному фото — прапор, що був насправді біля пам’ятника Слави, а в пізніших версіях (в тім числі й у книзі генерала Івана Скачка «Атакують десантники») — прапор вже на древку. На жаль, в історії війни ще багато ретуші...; Каншаов-молодший.
Полтава.
Фото автора та з архіву агентства «Новини Полтавщини».