Помилування — важлива державна функція Президента

Процедура реалізації інституту помилування стосовно конкретної особи, яка скоїла злочин, врегульовується нормами основоположного у цій сфері правового регулювання документа, що визначає порядок здійснення Президентом помилування відповідно до пункту 27 частини першої статті 106 Конституції, — Положення про здійснення помилування (далі також — Положення), затвердженого Указом Президента від 19 липня 2005 року № 1118/2005, а також нормами Інструкції про порядок подання до Секретаріату Президента матеріалів з питань помилування та виконання указів Президента про помилування (далі також — Інструкція), затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань (№ 93 від 16.05.2006 року), який відповідно до Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 10 червня 2009 року № 587, забезпечує виконання актів помилування стосовно засуджених.

Слід зазначити, що чинне Положення про здійснення помилування є вже третім, прийнятим в умовах державного суверенітету й незалежності України.

Перше, яке мало назву Положення про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, було затверджене Указом Президента 31 грудня 1991 року № 22, тобто невдовзі після заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції, згідно з якими функція помилування передана до відання Президента. Цим же указом утворена Комісія при Президентові з питань помилування та затверджено її склад.

Це перше Положення втратило чинність 12 квітня 2000 року з прийняттям Указу Президента України № 588/2000, яким було затверджено другий аналогічний документ, але з дещо іншою назвою — Положення про порядок здійснення помилування. Друге Положення діяло до 19 липня 2005 року, коли було скасоване Указом Президента, який затвердив чинне й на сьогодні Положення про здійснення помилування.

Що ж стосується Комісії при Президентові з питань помилування як дорадчого органу, то вона утворювалася із затвердженням персонального складу або затверджувалася у новому персональному складі й окремими указами Президента, а саме: від 9 грудня 1994 року №745/94; від 6 грудня 1999 року №1532; від 29 квітня 2005 року №731/2005. Крім того, окремими указами Президента в складі Комісії неодноразово здійснювалися зміни (див. укази від 22 січня 1997 року №64/97, від 5 листопада 1998 року №1215/98, від 28 грудня 2005 року №1868/2005, від 15 вересня 2008 року №834/2008, від 25 червня 2009 року №491/2009).

Положення про здійснення помилування, урегульовуючи практично всі матеріальні й процесуальні питання цього інституту, визначає насамперед види державно-владного вибачення особи, яка вчинила злочин, а саме:

— заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, який згідно з частиною другою статті 87 Кримінального кодексу України не може бути меншим ніж двадцять п’ять років позбавлення волі;

— повне або часткове звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

— заміну покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням.

Розгляд питання щодо помилування розпочинається з подання відповідного клопотання, право на яке мають три категорії засуджених:

— засуджені судами України, які відбувають покарання або відбули основне покарання в Україні;

— засуджені судами іноземних держав і передані для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування;

— засуджені в Україні й передані для відбування покарання іноземним державам, якщо ці держави погодилися визнати й виконати прийняте в Україні рішення про помилування.

Крім зазначених осіб, клопотання про помилування може бути подано їх захисниками, батьками, дружинами (чоловіками), дітьми, законними представниками, а також громадськими організаціями.

Ініціюючи початок процедури реалізації інституту помилування відносно конкретної особи, слід зважати на те, що Положення про здійснення помилування встановлює певні обмеження і обумовленості в залежності від набрання чи ненабрання вироком законної сили, від категорії засуджених, їхніх попередніх судимостей та підстав звільнення від відбування покарання, поведінки в місцях позбавлення волі та терміну вже відбутого покарання.

Так, клопотання про помилування може бути подано лише після набрання вироком законної сили, а в разі, коли кримінальна справа розглядається в касаційному порядку, — після прийняття рішення Верховним Судом України.

Далі, якщо засуджена особа раніше була неодноразово (два й більше разів) засуджена за вчинення умисних злочинів або до якої раніше застосовувалися помилування, амністія, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, і до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, вона може бути помилувана лише у виняткових випадках.

Крім того, клопотання про помилування може бути задоволено лише за наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення, якщо йдеться про засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, а також засуджених за особливо тяжкі злочини, які не відбули половини призначеного їм строку покарання.

І насамкінець, якщо особу засуджено до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

До клопотання про помилування додаються копії вироку (вироків), ухвал і постанов судів, які є підставою для відбування покарання засудженим, а також можуть долучатись характеристики, анкетні дані, довідки про стан його здоров’я та близьких родичів, інші документи, що мають суттєве значення для застосування помилування. Разом із тим відсутність вироків, рішень апеляційної чи касаційної інстанцій та інших відомостей щодо засудженого не є підставою для відмови у розгляді цього клопотання.

У клопотанні, що подається не засудженим, а іншими особами чи громадськими організаціями, необхідно вказувати прізвище, ім’я, по батькові та рік народження засудженого, коли, яким судом, за якою статтею (статтями) Кримінального кодексу й на який строк покарання його засуджено, в якій установі відбуває покарання і які є обставини, що можуть розглядатися як виняткові чи такі, що потребують особливо гуманного ставлення.

Клопотання про помилування, що подає засуджена особа через установу виконання покарань або інший орган, який виконує покарання, разом із копіями вироку, ухвал і постанов суду, характеристикою про поведінку й ставлення до праці з викладенням думки керівника цієї установи або органу виконання покарання по суті клопотання і, як правило, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування, надсилається тим же органом до Секретаріату Президента України.

Відповідно до Положення про здійснення помилування з метою забезпечення реалізації Президентом конституційних повноважень щодо помилування осіб, які скоїли злочини, функції опрацювання клопотань, підготовки матеріалів до розгляду та проектів указів Президента з питань помилування, здійснення контролю за виконанням указів про помилування, повідомлення осіб про результати розгляду їх клопотань про помилування та інші пов’язані із зазначеними функціями обов’язки покладено на Службу з питань помилування Секретаріату Президента України (далі також — Служба з питань помилування, Служба), яка діє на підставі Положення про неї.

На виконання цих функцій та завдань Службу з питань помилування наділено досить широкими повноваженнями, насамперед правом витребування від суду, органів прокуратури, юстиції, внутрішніх справ, установ та органів, що виконують покарання, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування матеріалів, необхідних для розгляду клопотань про помилування, з’ясування їхньої думки про доцільність застосування помилування, а також правом доручати їм перевірку окремих питань. Крім цього, у випадках, коли засуджений не перебуває під вартою, виконання вироку щодо нього може бути зупинено в установленому порядку до розгляду Службою клопотання про помилування.

Після надходження необхідних для розгляду матеріалів щодо помилування конкретної особи працівники Служби вивчають вирок та інші судові рішення, перевіряють наявність оскарження вироку в апеляційній чи касаційній інстанціях, аналізують і оцінюють інформацію, що викладена в клопотанні, вивчають особистість засудженого, його роль та ставлення до вчиненого злочину, поведінку й відношення до праці до засудження та в період перебування в установах виконання покарань, опрацьовують характеристики, довідки про захворювання, з’ясовують питання щодо наявності неповнолітніх дітей, батьків похилого віку та інше.

Виходячи із принципу гуманізму, закон не обмежує коло осіб, до яких може бути застосовано помилування. Це можуть бути особи, засуджені до довічного позбавлення волі, неодноразово судимі та засуджені за вчинення будь-яких злочинів, у тому числі особливо тяжких. Проте Положення, як ми вже бачили, встановлює надійний бар’єр на шляху до безпідставного помилування осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, раніше неодноразово судимих та тих, що не стали на шлях виправлення.

Саме тому Службою відхиляються клопотання про помилування, що не підлягають задоволенню за обставин, передбачених Положенням. Такі клопотання Служба доповідає Комісії при Президентові у питаннях помилування (далі також — Комісія у питаннях помилування, Комісія) і повідомляє про відмову заявників із зазначенням мотивів прийнятого рішення. Крім обставин, прямо передбачених у Положенні, підставами для відхилення клопотань про помилування можуть бути: антигромадський спосіб життя особи до засудження; наявність кількох судимостей, незалежно від їх зняття чи погашення; активна участь у підготовці та вчиненні злочину; значна кількість епізодів скоєних злочинів; настання тяжких наслідків від злочину; великі чи особливо великі розміри заподіяної шкоди; неналежна поведінка під час відбування покарання; негативна думка щодо можливості помилування засудженого як адміністрації установи (органу, інспекції) за місцем його відбування покарання, так і органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, на території яких до засудження проживала особа. Також відхиляється клопотання про помилування тих засуджених, які:

— підпадають під дію чинного на той час Закону України «Про амністію»;

— можуть бути в період підготовки та розгляду матеріалів про помилування звільнені судом від відбування покарання умовно-достроково або їм може бути замінена невідбута частина покарання більш м’яким покаранням.

За наявності необхідних підстав підготовлені Службою матеріали разом із клопотаннями про помилування, а також матеріали за зверненнями народних депутатів формуються в окремі справи стосовно конкретних засуджених і вносяться на розгляд Комісії у питаннях помилування.

Ретельно вивчаючи матеріали кожної такої справи, Комісія з’ясовує передусім наявність або відсутність виняткових випадків чи обставин, що потребують особливого гуманного ставлення.

Узагалі ж Комісією обов’язково враховуються також характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особистість засудженого, його поведінка та ставлення до суспільно-корисної праці, наявність родини та неповнолітніх дітей, батьків похилого віку, строк відбутого покарання, думка адміністрацій установ виконання покарань, місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій щодо доцільності помилування та інші обставини, що мають суттєве значення для застосування помилування.

За результатами розгляду клопотань про помилування і матеріалів, підготовлених Службою, Комісія формулює пропозиції про застосування помилування, які вносяться Президентові України разом із узагальненими довідками щодо засуджених та підготовленим проектом указу про помилування.

Про клопотання, підстав для задоволення яких Комісією не знайдено, Служба доповідає Президентові, а також повідомляє заявників.

Глава держави, розглянувши внесені пропозиції Комісії, приймає рішення про помилування засуджених, яке оформляється указом Президента. Слід зазначити, що відхилення клопотання про помилування не позбавляє заявника права на його повторне подання, але лише за умов усунення мотивів відмови, викладених у повідомленні Служби, чи настання обставин, що можуть розглядатися як виняткові чи такі, що потребують особливо гуманного ставлення.

Водночас у разі відхилення Комісією клопотання про помилування повторне клопотання щодо особи, засудженої за особливо тяжкий злочин, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, Служба може внести на розгляд Комісії не раніш як через рік, а щодо особи, засудженої за інші злочини, — не раніш як через шість місяців із часу відхилення попереднього клопотання. Повторне клопотання, що надійшло до закінчення цих строків, повертається заявникові з відповідним роз’ясненням.

Укази Президента про помилування засуджених надсилаються для виконання:

— Державному департаменту з питань виконання покарань — щодо осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань;

— відповідним судам — щодо осіб, які не відбувають покарання або засуджені до інших покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, а також які звільняються від додаткових покарань;

— Міністерству оборони — щодо осіб, засуджених до тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або до службових обмежень для військовослужбовців.

Крім того, укази Президента про помилування засуджених надсилаються Міністерству внутрішніх справ до відома та іншим державним органам для забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбули покарання.

Органи, на які Положенням про здійснення помилування покладено виконання указів Президента про помилування засуджених, про їх виконання зобов’язані повідомити Секретаріат Президента. Контроль за виконання указів про помилування здійснюється Службою з питань помилування.

На завершення цієї статті вважаю за необхідне в стислій формі надати своє бачення перспектив розвитку інституту помилування в умовах України як правової європейської держави, оскільки останнім часом висловлюються сумніви щодо конституційності повноважень Президента, пов’язаних із правом помилування, а інколи це право називають навіть пережитком монархії, несумісним із проголошеною ідеєю правової держави.

При цьому посилаються, як правило, на те, що процедура реалізації помилування повинна бути детально виписана в Конституції на основі закладених у ній принципів, а позаяк право призначати кримінальне покарання принципово належить виключно суду, то й право змінювати процес його виконання повинно також належати лише суду.

На мій погляд, така аргументація не є переконливою з огляду на наступні міркування.

По-перше, характер і обсяг повноважень Президента визначаються особливостями його конституційного статусу як глави держави, який є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина.

По-друге, конституційні повноваження Президента, пов’язані зі сферою реалізації судової влади, не обмежуються правом здійснення помилування. Глава держави, крім того, призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду, утворює суди у визначеному законом порядку, призначає вперше на посади професійних суддів строком на п’ять років, а також призначає трьох членів Вищої ради юстиції.

По-третє, право помилування вважається традиційним виключним повноваженням глав держав у більшості країн світу, і це стосується не тільки монархів, а й президентов, і прем’єрів, хоча зустрічаються й інші варіанти.

Так, в Японії згідно з конституцією країни питання про помилування вирішує Кабінет Міністрів з подальшим затвердженням імператором. У Португалії клопотання про помилування, перш ніж потрапити до Президента країни, розглядаються спеціальною комісією, до складу якої входять представники міністерства юстиції, прокуратури і суду. Міністр юстиції в кінці року особисто подає Президенту клопотання про помилування тих засуджених, які, на думку комісії, заслуговують помилування. Процедура помилування засуджених в Португалії передбачає здійснення помилування всього один раз на рік.

Клопотання про помилування у Франції засуджені направляють Президенту або міністру юстиції. Ці клопотання поступають до Бюро по помилуванню і виконанню покарань, звідки вони направляються прокурорам судових округів, які, виходячи з результатів спеціальних розслідувань, визначають, чи доцільно застосувати помилування до цих засуджених. Потім ці клопотання і додані до них матеріали поступають до Міністерства юстиції, де у разі позитивного рішення готується проект декрету про помилування. Проект декрету подається до генерального секретаріату адміністрації Президента. Декрет про помилування засуджених підписується Президентом, Прем’єр-міністром і міністром юстиції.

У США помилування здійснюється не тільки главою держави, а й губернаторами штатів. А в Федеративній Республіці Німеччина правом помилування осіб, засуджених верховними судами земель у справах, пов’язаних із захистом державних інтересів, при підтриманні обвинувачення Генеральним прокурором країни, наділяється Федеральний Президент. У землях цієї країни таке право надане міністрам юстиції цих земель, але вони мають можливість передавати це право органам виконавчої влади земель.

Слід зазначити, що порядок застосування помилування засуджених у США і ФРН гнучкий, його здійснення наближене до регіонів цих країн, а тому глави держав не переобтяжені розглядом численних клопотань засуджених.

У більшості країн світу клопотання про помилування подається виключно засудженими (США, ФРН і ін.). А в інших державах, так як і в Україні, навпаки, коло осіб, які мають право клопотати про помилування, дуже широке. Зокрема, у Франції вказаним правом володіють як засуджені, так і інші особи, зацікавлені в їх долі: виконавчий суддя, начальник місця позбавлення волі і прокурор.

Цікавою вбачається процедура помилування в Росії, де створені комісії з питань помилування в кожному суб’єкті Російської Федерації.

Ці комісії попередньо розглядають клопотання про помилування засуджених, які відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої системи Міністерства юстиції Росії, що знаходяться на території суб’єктів Російської Федерації, а також осіб, які відбули призначене судом покарання і мають не зняту та не погашену судимість. Висновки про доцільність застосування акта помилування щодо засуджених комісії надають вищим посадовим особам суб’єктів Російської Федерації (Президенту республіки, губернатору, голові адміністрації і т. д.). Протягом місяця з дня ухвалення цими посадовими особами рішення щодо підтримки клопотань засуджених про помилування, список осіб, рекомендованих до помилування, опубліковується в засобах масової інформації відповідних суб’єктів Російської Федерації.

У встановлений строк вища посадова особа суб’єкта Російської Федерації вносить Президенту Російської Федерації подання про доцільність застосування акта помилування щодо засудженого чи особи, яка відбула призначене судом покарання і має не зняту та не погашену судимість. До подання додаються клопотання про помилування, висновок комісії та інші матеріали, передбачені Положенням про порядок розгляду клопотань про помилування у Російській Федерації.

У разі підтримки цього подання Президент Російської Федерації видає відповідний указ.

І насамкінець слід зауважити, що правова регламентація інституту помилування в Україні в цілому достатньо досконала, процедура розгляду цих питань не є складною і доволі доступна кожному засудженому, його захисникові, родичам або іншим зацікавленим особам. Підтвердженням цьому можуть бути наведені нижче статистичні дані щодо роботи Комісії та Служби з питань помилування протягом минулого та першого півріччя поточного років.

Так, у 2008 році до Президента надійшло 14767 клопотань, у тому числі 157 звернень народних депутатів про помилування 8036 засуджених. На особистому прийомі в приймальні Президента працівниками Служби з питань помилування прийнято 567 громадян. Найбільше клопотань про помилування засуджених надійшло з Донецької області — 3182, АР Крим — 1197, міста Києва — 1072, Дніпропетровщини — 753 та Одещини — 696.

2008 року проведено 11 засідань Комісії, на яких розглянуто клопотання про помилування 927 засуджених. За пропозицією Комісії Президент видав 11 указів про помилування 855 осіб. З них 515 засудженим основну міру покарання скорочено, 340 засуджених від подальшого відбування основної або додаткової міри покарання звільнено. При цьому задоволено 1913 клопотань про помилування засуджених.

Серед помилуваних 209 жінок та 646 чоловік, з яких 265 інвалідів та хворих, 70 багатодітних, 61 особа похилого віку, 499 осіб молодого віку, 11 ветеранів війни, 23 учасники ліквідації та постраждалі від аварії на Чорнобильській АЕС та інші.

У числі помилуваних 254 засуджених — з Донецької, 61 — з Житомирської, 59 — з Київської та 50 — з Львівської областей, 82 — з міста Києва та інші.

У першому півріччі 2009 року до Президента надійшло 7454 клопотання, у тому числі 91 звернення народних депутатів України, про помилування 3996 засуджених. За шість місяців поточного року на особистому прийомі в приймальні Президента працівниками Служби прийнято 258 громадян.

У першому півріччі цього року на адресу Президента найбільше клопотань про помилування надійшло з Донецької області — 1537, Автономної Республіки Крим — 622, Києва — 578, Одещини — 366, Київщини — 363, Дніпропетровщини — 319, Житомирщини — 289 та Львівщини — 273.

За цей період за пропозиціями Комісії Президент видав шість указів про помилування 286 осіб. З них 149 засудженим основну міру покарання скорочено, 137 засуджених від подальшого відбування основної або додаткової міри покарання звільнено. При цьому задоволено 672 клопотання громадян про помилування засуджених.

Серед помилуваних 61 жінка та 225 чоловіків, з яких 101 інваліди та хворі, 44 багатодітні та матері, які мають неповнолітніх дітей, 15 осіб похилого віку, 6 ветеранів війни, 8 учасників ліквідації та постраждалих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та інші.

У числі помилуваних 67 засуджених — з Донецької, 19 — з Київської, 18 — з Черкаської, 15 — з Львівської областей, 29 — з Автономної Республіки Крим, 25 — з міста Києва та інші.

Таким чином, на сьогодні немає ні юридичних, ні фактичних підстав піддавати сумніву існування в Україні інституту помилування осіб, які вчинили злочини, як важливої державної функції Президента. Інша справа, що роботу над удосконаленням цього інституту слід продовжувати, насамперед у напрямку усунення ще існуючих законодавчих суперечностей.

Йдеться про неузгодженість статті 44 Кримінального кодексу України та пункту 4 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України зі статтею 62 Конституції та пунктом 4 Положення про здійснення помилування, внаслідок чого на практиці не може бути реалізовано звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності на підставі акта помилування, так само, як не може бути відмовлено у порушенні кримінальної справи чи порушена справа закрита у зв’язку з помилуванням окремих осіб.

Напрацювання, спрямовані на усунення таких неузгодженостей, ведуться, і пропозиції від суб’єктів права законодавчої ініціативи з цього питання невдовзі будуть внесені на розгляд Верховної Ради України. А з їх прийняттям будуть усунуті зазначені недоліки правового регулювання в інституті помилування.