Щоразу, як Слон закривав повіки, він вирушав на Хортицю — у зону абсолютної чистоти. Там із хмар стікають чисті роси... Йти було далеченько — через чорнобильські хащі й чагарники з довжелезними заторами. В обхід земельних переділів і наділів, повз терикони промислових відходів, річища стічних вод. Як і Штірліц, Слон із математичною точністю закарбовував найважливіше, тому бубонів: «Я єсть народ, якого правди сила...» Чи то сни були закороткі, чи то земний рай вигадали політтехнологи, проте він жодного разу не дістався Хортиці.
Тхори запрошували його на ток-шоу. Щойно в лісі оголошували вибори достойника, хижаки не жаліли грошей, аби довести, що вони травоїдні. І що свобода вибору залежить від кольору кнопок під час опитувань і голосувань. На одному з таких ток-шоу вбраний у шкуру бика й пітона псевдотравоїдний зачепив Слона за живе.
— Я не сприймаю Вас за народ, — сказав він. — Ви фантасмагоричний Слон. Бо, за Конституцією, слони в нас не живуть...
Він вибачив, що Конституцію переплутали з Енциклопедією. І не виправдовувався громадянством. Він такий, як є — і квит. Почитати на стовбурах і парканах, то з лісом себе уособлює також Вона і Він, і Вони. В фантасмагоричному лісі всі фантасмагоричні.
Управлінці з гострими іклами напередодні виборів сприймають ліс, як поети: на їхню думку, він загадковий. Триває не лісозаготівля у вигляді електорального відбракування, а процес линьки, що знаменує нову добу оновлення. Не залишки хвостів пухнастиків літають серед дубів і сосен, а перший сніг, тощо.
Слон ніколи нікому не жалівся. Він розумів, що без виборів не обійтися ніяк. І ліс не обійдеться, і лісовий загал відчує на собі ще раз оте кляте «ніяк».
«Ніяк» переслідувало ліс, наче короїд.
Ніяк не прирівняємо мінімальний розмір заробітної плати до прожиткового мінімуму, а підвищили, то тепер ніяк не прожити. Ніяк не поєднаємо інтереси малого бізнесу з потребами Пенсійного фонду. Якщо замінимо фіксовану ставку податку на плаваючу, то це ніяк не зменшить відрахувань підприємців. Ніяк не дамо ради з пошестю хабарництва, але ставимо заробітні плати в пряму залежність від благодійництва. (Що, по суті, хабарництво легалізує). Ніяк не залучимо справедливість у суди. Водночас багатодітним зайцям, куріпкам, куницям та іншому звіру ніяк не повернемо заборговані ще позаторік допомоги за судовими рішеннями. Зрештою, і Слону ніяк до цього не звикнути, хоч знає, що відмовся він від запрошення на чергове політичне шоу, замість нього прийде хтось інший, вбраний у норку чи пітона. Він воліє закрити повіки, щоб знову вирушити на Хортицю, де з хмар стікають чисті роси...
Продовження. Початок у «Голосі України» № 206 від 31 жовтня і у № 208 від 4 листопада ц. р.
