Вона ж завжди була нашою!

Повідомлення працівників райвідділу державного земельного кадастру про те, що я першою в Городенківському районі отримую два державні акти на право власності на землю, не сплачуючи належних майже ста гривень за реєстрацію, було вельми приємним та несподіваним. Мовляв, пояснили, вступила в дію постанова Кабміну за №844 від 5 серпня цього року, згідно з якою вводиться спрощений порядок отримання документів. Враховуючи, що їх виготовлення обійшлося мені в круглу суму, зраділа бодай такій економії.

Років з десять тому, коли інтерес до земельних наділів не набув ще нинішнього розмаху, провести цю процедуру можна було в короткий термін і «за копійки». Та народ не поспішав, особливо в сільській місцевості. Попри малі гроші (яких, утім, селянинові завжди не вистачає), процес стримувала доволі довга процедура виготовлення державних актів. Тому, отримавши після відомого указу Президента від 3 грудня 1999 року у власність частку-пай, виготовляли документи на право власності землею украй повільно, скоріше — під тиском місцевої влади, а не за власним бажанням. Траплялися і непорозуміння із визначенням меж, адже хтось хотів отримати наділ в масиві більш продуктивному, ніж було розподілено органами місцевого самоврядування. Іноді цілі територіальні громади претендували на значні площі землі, яка за документами вже належала іншим. Крім того, часто підводили проектанти, подекуди навіть «зникали» з передоплатою, чи зволікали з проведенням робіт. Певну пасивність до виготовлення державних актів можна пояснити ще й тим, що пересічний сільський мешканець, проживаючи на цій земельці, або ж «ґрунті», як кажуть у нас на Прикарпатті, з діда-прадіда, не міг собі уявити, як то своє, де споконвіку стояла хата чи стодола, або ж власний город, треба приватизовувати, та ще й платити за це чималі гроші.

Приміром, згідно з договором щодо складання технічної документації та земельно-кадастрової інвентаризації (кожній земельній латці присвоюється номер та серія, подібно до паспортизації людей, і заноситься до карти всіх земельних угідь), я заплатила виконавцеві — одному з кількох, що працюють на території району — приватному науково-виробничому підприємству 598,52 гривні. Причому, зазначено в протоколі, «сторонами досягнуто згоди про розмір договірної ціни». Ну, скажімо, вибору, тобто інших якихось запропонованих сум я не мала. Кошторис складався з вартості геодезичної зйомки земельної ділянки, встановлення її розташування в державній системі координат, виготовлення технічної документації для видачі державного акта та, власне, його друк (66,71 гривні). Причому, на десять соток, наданих мені, згідно з рішенням міської ради, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, та площею 0,0069 га для ведення особистого селянського господарства, треба було зробити два державні акти. Тобто сума подвоїлася. Зрозуміло, що для нових земельних наділів, як от в моєму випадку, коли обміри здійснюються вперше, їхня приватизація та вартість можливо й оправдана. Підприємство зобов’язувалося виготовити документи за дванадцять місяців, і в цей термін якраз вклалося... Добре, що наша сім’я не має наміру продавати не так давно зведений будинок, а якщо ніколи чекати?.. Цікаво, а як у селах йде робота?

— То щось «провиднюється» останнім часом, з прийняттям постанови уряду про безкоштовне отримання державного акта на право власності на земельну ділянку? — запитую сільського голову села Чортовець Тараса Колісника. — Чи то, зрештою, лише видимість турботи про селянина?

— Знаєте, болить душа найперше за тим, як ще донедавна доводилося тисячі гривень платити і проектним організаціям, і за численні дозволи, коли приватизовували прадідівські, колись насильно забрані, хати чи землі, якими вже в незалежній Україні щедро «обдарували» селян. До речі, в нашому селі нещодавно завершено видачу 1998 державних актів на земельні паї — колишні колгоспні угіддя загальною площею 2272 гектари. Але яких зусиль було докладено! Тому урядова постанова щодо безоплатної процедури приватизації, вважаю, слушна й на часі, хоч наробила багато клопотів і породила чимало проблем. Стільки-бо плутанини, що апарату сільради годі дати всьому цьому раду. А що має робити старенький чоловік, котрому, перш ніж ото безплатно приватизовувати, треба іноді наїздитися й наїздитися до райцентру, нерідко пройти через нотаріальну контору, різноманітні комісії тощо... Щоправда, працювали ми злагоджено, то процес ніби пішов. Днями обіцяють приїхати представники проектних організацій, щоб зробити обміри земельних наділів та завершити приватизацію присадибних ділянок і видачу актів до Нового року. Хотілося б сподіватися, що це не чергова акція, бо прикро буде, коли селянин знову залишиться «біля розбитого корита».

Погоджується з Тарасом Колісником і його колега, виконуючий обов’язки сільського голови села Торговиці Микола Стефанюк, додаючи, що співчуває тим сільрадам, котрі не мають у штаті землевпорядника.

— Бо в нас практично не виникало проблем із прийомом заяв від тих громадян, котрі мали «на руках» рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у власність чи іншого правовстановлюючого документа, — зауважив він. — Ми в колективі дружно підійшли до справи, чітко і злагоджено, склали повуличні списки, так що й черг майже не було. Зібрані документи після перевірки оперативно передаємо до районного управління Держкомзему. Проте є чимало випадків, коли людина не має свідоцтва на право власності на будинок: ще не виготовила, загубила його або не вступила в права спадкоємця. Чи при розлученні не було обумовлено поділу городу, а нині колишній чоловік не дає дозволу на його приватизацію. Отоді дійсно потрібно й до нотаріуса набігатися, а час втрачений. Або ж громадянин, глава сім’ї, якому виділили земельку для ведення особистого селянського господарства, нині перебуває за межами країни і не може подати заяву особисто... А ще таке. Згідно з розпорядженням відділення Центру державного земельного кадастру, виконавцем робіт з виготовлення державних актів в нашому селі є визначене підприємство. Крім нашого, воно займається такою ж роботою в десятках сіл. Транспортом здебільшого не забезпечені. Приїжджають нечасто, і за день можуть здійснити обмір щонайбільше п’ятдесяти ділянок, і то за умови, що всі вони розташовані в одному масиві. А ділянки під житловою забудовою обміряти ще складніше. Сільська рада зацікавлена в оперативній роботі, тому й сприяємо. Але годі сподіватися, що за місяць вдасться виготовити всі державні акти, навіть згідно з поданими вже заявами. Для такого обсягу роботи явно замало виконавців.

Спеціаліст-землевпорядник Городенківської міськради Олександр Каглян розповів, що в місті особливого ажіотажу із прийомом заяв немає, адже приватизація тут проходить традиційно жвавіше, ніж у селах. А безплатно видано вже понад тридцять державних актів на право власності на земельні ділянки. Проте роботи все-таки істотно побільшало, працюють практично без вихідних: треба перевірити всі чинники ризику. Приміром, чи не проданий будинок, а право власності на землю під ним хоче отримати інший громадянин тощо. І, як підсумок, сказав:

— Добру справу розпочато, але ж можна було стартувати і з нового року, щоб належним чином, без зайвої біганини, спланувати роботу. А загалом же, мене завжди ображало те, чому я маю за великі гроші приватизовувати землю, яка належала моїй бабці. Вона ж завжди була нашою!

Івано-Франківська область.