Товариство добре засвоїло: коли через п’яту добу на шосту гуркіт, лязкіт і гупання в посудній крамниці завмирали, надходив час бігати навшпиньках — старий Слон думав. На часі тиша тривала так довго, що на узгоджувальній раді ухвалили довідатися, чи, бува, не звалила Слона пандемія свинячого грипу. Почесну місію провідати носія вирішального голосу на виборах доручили позафракційному демагогу Жирафу. Він проявляв безмежну терплячість до несподіваних доручень, а ще був кумом старого.
А тепер, Горбатий, я сказав, Горбатий!
Жираф ледь упізнав старого друзяку. З моменту останньої зустрічі Слон загубив із півтора центнера своєї ваги, важко було повірити, що це той, хто презентує весь народ
— То це ви, куме, на дієту присіли, — поцікавився, — чи думки висушили?
Хобот мляво потягнувся до вуха й дістав цигарку.
— Остання, — сказав так голосно, що в лавці тріснула тарілка, а за нею й інші, бо ревів довго, палко й про різне.
Жираф усе записав для звіту.
Про гріхи. Ціни на цигарки за рік злетіли більш як на 400 відсотків за рахунок податку на гріх. А оскільки в лісі грішать усі, то вовки почали з товариства витрушувати недопалки. Той само податок на гріх витіснив із лісу ялівцеву настоянку, тепер навіть птахи підробляють самогоноварінням. Первак стікає по стовбурах беріз, через що вони стали улюбленим деревом товариства, але гриби вже не ростуть.
Про владу. Звірі геть-зовсім озвірішали. Їх поділили по-людськи на фракції, коаліції та опозиції, приручаючи до демократії, але звірині інстинкти — або я, або ніхто! — взяли гору. Його, Слона, тримають за дурня на відміну від Арістотеля. Згадують про нього тільки перед виборами. В лісі вирішальний голос ніколи нічого не вирішував. Аби щось поміняти, то спершу треба прибрати з виборчих списків усіх, безхребетних, травоїдних і злоязиких. Як і звідки до них пролізає Ігуана? Хто такий, у біса, Гекон?! І в який спосіб прибився до лісу корабель пустелі Верблюд?
Про банки. Ані слів, ані депозиту. Йому скинули на мобільник повідомлення, буцімто він завинив банку трішки менше тисяч, ніж цьогоріч висипало дичок. За кредитом, якого не брав. З’ясувалося, що якісь бабуїни поцупили в нього паспорт і оформили на нього кредит. І що найприкріше — під заставу крамниці. Бабуїнів, звісно, він не знайшов, але банк відвідав. Тепер, окрім рекапіталізації, установа потребує реставрації.
Про тарифи. Він їх називає дурилкою, бо їх підвищують повсякчас, а знижують тільки перед виборами. За його спостереженнями, собівартість тепла включає у себе видатки на сніданок тхорів, обід — косолапих і вечерю — стерв’ятників. А рентабельність комунального бізнесу, додає, підтримується завдяки хотдогам, які набивають зайчатиною.
Про болячки. Грип — свинство, але свині не винні. Вірус їх підставив через те, що вони — скрізь. Вони кучкуються у кворуми, бігають табунами в лісадміністраціях, хрюкають на мітингах про соціальну справедливість. Серед вовків і ведмедів багато свиней. Тому ліс щодня посипають або тирсою, або пестицидами, або матюками. А зараз і того гірше — карантин, і порадили не панікувати. Але тому, хто побачив Слона в масці або Бабуїна в бахілах, вони вже сняться у нічних кошмарах...
Ще один Непрохідний
Узгоджувальна рада заслухала звіт Жирафа незворушно. Слон виявився не таким наївняком, як уявляли. Дурна Mакака припустила, що все почуте могло б скласти непогану передвиборну програму, за що одразу одержала від когось по писку. Ніхто не сумнівався, що Макака бовкнула пусте.
— По-перше, Слон безпартійний, — забарабанив Дятел. По-друге, злидень, а треба мати заставу в 2,5 мільйона гривень. По-третє — старий і для подвигів, і для слави.
— Одне слово, НЕПРОХІДНИЙ, — підсумували з полегшенням.
Верблюд, який щойно вислухав критику на свою адресу, подумки прокручував варіанти на майбутні вибори. Він уже добре вивчив усі лісові біг-морди й знав, що один Непрохідний уже є. А відтак це, з одного боку, заплутає електоральну флору й фауну, а з другого — поховає обох Непрохідних. Тож нехай це й сам Слон, але, як то кажуть, не з його рилом. Ця приємна думка навіть спонукала Верблюда смачно плюнути. Добре, що ніхто з членів узгоджувальної ради не помітив, куди саме.
Продовження. Початок у «Голосі України» № 206 від 31 жовтня ц.р.