Коли і де на Закарпатті з’явилося залізо?

Відомий краєзнавець, кандидат історичних наук Степан ПЕНЯК давно й успішно вивчає минувшину Закарпаття. Археологія — його улюблена наука, бо вона дає змогу заглянути вглиб тисячоліть, побачити, як і чим займалися тоді люди. Наша нинішня бесіда із Степаном Івановичем — про добування заліза.

— Вперше із залізом люди ознайомилися в мідному віці, це ІV—ІІІ тисячоліття до нашої ери. То було чисте залізо, яке потрапило на Землю у вигляді метеоритів. З рідкісного «позаземного заліза» виготовляли лише амулети, предмети розкоші і деталі зброї, які шанувалися дорожче, ніж золото.

— А відомо, де на Землі вперше почали виплавляти залізо?

— Поки що немає однозначної відповіді. Одне безсумнівно: знайомство із залізними рудами відбувалося в процесі пошуків мідних і олов’яних руд. Знадобилось близько 2000 років, щоб пізнати властивості заліза і навчитися видобувати його.

— А як сталося, що в історії людства настав спочатку мідний і бронзовий, а не залізний вік, хоч кам’яні і болотні руди в природі зустрічаються дуже часто, на противагу міді, олову, цинку та іншим кольоровим металам?

— Основною причиною був плавильний температурний бар’єр металу. Якщо мідь плавиться при 1083 градусах, то для заліза треба 1530 градусів. Такої температури на відкритих вогнищах і примітивних горнах досягти не могли.

Залізний вік пройшов два етапи: ранній гальштатський (ХІІ—ХІ — VІІІ ст. до н. е.) та латенський (VІІ—VІ — І ст. до н. е.), назви походять від перших місць знахідок.

У XІX ст. в Гальштаті, в Австрії, відкрили могильник, де хоронили небіжчиків з 750-го по 400 рік до н. е. Поховання супроводжувалися бронзовими і залізними знаряддями праці, зброї та прикрасами. Для ранньої гальштатської епохи характерне співіснування бронзових і залізних виробів з переважанням залізних. Стадія переходу від бронзи до заліза не всюди в Європі проходила одночасно.

— А що на той час діялося на Закарпатті?

— Поки що тут явних слідів виготовлення заліза в гальштатський етап не виявлено. Але серед бронзових знахідок є взірці, деталі яких — із заліза. Найранніші з них —Підгорянський (з передмістя Мукачевого) бронзовий скарб з 14 мечів, де заклепки для кріплення клинка — залізні. Вони датуються ХІ—Х ст. до н. е. і, вочевидь, зроблені не у нас.

До пізнішого часу ранньозалізного віку належать залізні ножі, браслети, кільця, підвіски, кінські вудила, що походять із курганних могильників куштановицької культури (села Куштановиця, Білки, Дунковиця, Голубине, Колодне, Невицьке та інші), що датуються VІ — ІV ст. до н. е. На поселеннях цієї культури в селах Малі Геївці, Великій Паладі, Олешнику, Чорнотисові виявлені залізні криці. Але чи вони місцевого виробництва — проблематичне питання.

Витіснення бронзових знарядь праці і зброї фактично відбулося на другому етапі залізного віку, що зветься латенським. Назва походить від швейцарського містечка Ла-Тен, де в ХІХ ст. викопано давні залізні вироби. Латенська культура — другий етап європейського залізного віку (VІІ — І ст. до н. е.).

Латенська культура охопила Західну і Центральну Європу, зіграла виняткову роль в історичній долі племен і народів, об’єднавши різноетнічну масу Європи спільним економічним ринком і високим рівнем металургії та обробки заліза.

— А до яких племен належали перші відомі нам металурги?

— Засновниками латенської культури вважаються кельти. Вони сформувалися на території Франції, Північної Італії, Швейцарії, в Середній і Південній Німеччині. З ІV століття до н. е. починається широка експансія кельтів, успіхи якої, очевидно, були наслідком саме розвитку чорної металургії.

Проникнення латенської культури в Подунав’я і північно-східну частину Карпатської улоговини відбулося наприкінці ІV — на початку ІІІ ст. до н. е. Тут галли зустріли носіїв куштановицької та гето-дакійської культур. Так Закарпаття потрапило у сферу впливу латенської культури. У ІІІ ст. до н. е. на Закарпатті вже трудилися майстри-професіонали з обробки кольорових і частково чорного металів.

— Отже, кельти принесли нам культуру виплавки заліза?

— З приходом кельтів на Закарпаття в останній чверті першого тисячоліття до н. е. металурги краю швидко засвоїли поширений у Європі сиродутний горн для добування заліза.

— Що це таке?

— Спосіб такий: споруджували кам’яні чи глинобитні печі-горни. Туди шарами засипали руду і деревне вугілля. Для кращого згоряння вугілля в горн подавали сире повітря через глиняні трубки-сопла за допомогою ковальських міхів. Такий горн мав назву 

с и р о д у т н о г о. Тут температура доходила до 900—1100 градусів за Цельсієм. Цього досить, щоб одержати сиродутне залізо. Під час згоряння вугілля важкі частини чистого заліза опускалися на низ горна, а вище залишалися легкі шлаки. З дна горна виймали пористий шматок крупнозернистого заліза — криці. Сиродутний процес мав значні переваги перед металургійним, бо обминав стадію чавуну і не вимагав доведення температури до 1530 градусів.

Щоб очистити крицеве залізо від шлаків, його проковували. Із залізних криць робили зброю, предмети побуту, кінське спорядження. Знаряддя і зброя з заліза були дуже міцні й гострі, тому швидко витіснили з ужитку мідні та бронзові.

Майданчики зі слідами залізоробної справи знайдено в селах Новоклинові, Дякові, Бобовому Виноградівського району, Іршаві, селі Мідяниця Іршавського району, Пацканьові, Ярку Ужгородського району.

Найбільшим з них вважається поки що Новоклинівський металургійний осередок, відкритий В. Бідзілею в 1962 році. Це в заплавах річки Ботар, лівої притоки Тиси. Осередок площею близько 25 квадратних км складався з ІЗ окремих виробничих пунктів. На думку В. Бідзілі, він успішно діяв в останній чверті І тисячоліття до н. е. і постачав крицеве залізо майстерням, що працювали на кельтському городищі на гірках Галиш і Ловачка, що на західній околиці Мукачевого.

Знахідки свідчать, що металообробна справа була забезпечена високоякісними інструментами, а майстри застосовували складні й передові способи обробки заліза.

— Степане Івановичу, а що з тогочасних інструментів знайдено в Новоклинівському осередку?

— Зауважу, що ковальські майстерні повністю задовольняли потреби краю та сусідів у металевих виробах. Тут робили коси, серпи, втульчасті сокири, ножиці, садові ножі, шила, ножі-сікачі, долота, стамески, пилки, тесла, свердла, мечі, кинджали, наконечники списів і дротиків. А ще — замки, кухонні ножі, бритви, кресала, вила, скоби, цвяхи, обручі для діжок тощо.

— Варто допустити, що все це робили не лише кельти?

— Ще в середині XX ст. чеські археологи Ейснер та Філіп дійшли висновку, що носіями кельтської культури в Карпатській улоговині були і самі кельти, й місцеве, не кельтське, населення. В Закарпатті підставою для такого висновку послужила наявність у пізньолатенських поселеннях і могильниках двох різнотипних груп кераміки — гончарської, кельтського етнічного елементу, і ліпної, місцевого населення куштановицької культури.

Вів бесіду Василь НИТКА.

Ужгород.