Вирішальний голос

Ліс до снігу нагадував легені курця з сорокарічним стажем. Після того, як це запримітили на раді лісбезпеки, ухвалили: а) проаналізувати; б) покарати винних; в) провести вибори достойника.

Аналізи здавали анонімно, вкидаючи їх під різними літерами в трухляве дупло. Його зайці охрестили чорним корупційним ящиком ще до того, бо заносили сюди відступні та відкатні від куцого бізнесу. І зайці, й кабани, і навіть зубастіші лісові братчики при самій згадці про чорний ящик звірішали ще дужче. Аналізи від «А» до «Я» амбітно писалися від третьої особи (чи то від чисто конкретного автора, чи то від широкого лісового загалу, чи то під копірку):

«Придавили 45 родин парнокопитних, 25 — цінношерстих і 49 — яйценосних. Завдано непоправної шкоди екологічній, електоральній, бюджетній системам. У чагарниковій податковій адміністрації виправдовуються, мовляв, ПДВ означає «придави», але насправді — «подавіться!» Продуктивність поголів’я скоротилася на третину. Штучний відбір зробили поштучним. Зі стовідсотковою передоплатою — луплять із жертви не одну, а три шкіри, й усі авансом. Виграю на виборах, то обіцяю, що лупитиму на дві менше...»

Або такий: «Ставлю Вас до відома, що добре відоме дупло розміщується на дереві, серцевину якого заздалегідь хтось видовбав (не обійшлося і без жуків-короїдів). Цю довбанку зробили умисно, аби збільшити кількість хабарів і мати гроші на вибори. До дупла можна дістатися тільки через автобан, прокладений коштом інвесторів з Європи. Однак тільки з тіньового сектору, який накрив половину лісу. І це ще не все. Тепер із дупла вилітає качка, якій треба вкоротити віку, щоб дістатися до яйця, за ціною нижче собівартості тощо.

Або ще такий: «Можна стати до вітру й втрапити на роги пихатих лосів із рейдерської зграї. Поки чекали актів про власність на землю, хижаки присвоїли найкращі куточки лісу, перетворивши його на зону: самі пеньки, й вік волі не бачити. А той, хто оселився на звалищах пестицидів або в чорнобильській зоні, навіть мріє опинитися на нарах. Гасло «По газонах не ходити» втратило свою актуальність через дерибан землі й чистого повітря...»

Даруйте на слові, аналізи проаналізували аналітики й видали несподіваний діагноз: ліс сплачує непомірний корупційний податок. Комахи й миші та інші гризуни почувають себе орлами й тиграми тільки тому, що контролюють встановлені порядки. А видатки на їхнє утримання вже сягають розміру дефіциту бюджету лісгоспу.

Мишу в лісі не скривдять (їй вкоротять віку ще на узліссі). З покаранням винних — найсутужніше, скручують в’язи зазвичай безневинним. Причетні до писаних і неписаних порядків користуються пожиттєвою недоторканністю. І потім не в місті живемо — всі зловживання списують на природний відбір, а відтоді, як прижилася партсистема, — ще й на прикрі непорозуміння. Задерли ведмеді косулю, отже, не порозумілися. Зрештою, усі все розуміють, бо з корупційним податком планує боротися той, хто, власне, його й запроваджував. У спосіб, який без хабара також не обійдеться. Контролерам дозволили провокувати дачу хабарів із тим, щоб виявляти, хто бере на лапу. Кроти, які платять за придбання дозволів на розробку й видобуток корисних копалин, уже пообіцяли пустити з торбою гризунів із Мінприроди. А місцева преса переповіла про новий вид банківських послуг під утаємниченою назвою «безконтактна замануха»... А мишу таки на узліссі вколошкали.

До кризи в лісі можна було купити все й підкупити будь-кого. Тому всі ходили в переможцях, за єдиним, але показовим, винятком — Слона. Той і не давав на лапу, і цурався брати хабарі, хоч, було, пропонували, зате мав у лісі незаперечний авторитет. Кажуть, це тому, що Слон товстошкірий, повільний на підйом і не сприймає сучасних реалій, бо живе в посудній крамниці. Не вірте!

Насправді навіть макаки знали, що Слон у лісі користується незаперечним авторитетом тільки тому, що на виборах достойників має вирішальний голос. Цієї місії його удостоєно за п’ятикілограмовий мозок. Коли по кущах гризуни розносили в целофанових пакетах гречку, Слон презирливо ставав у позу й зневажливо пхикав хоботом. Він був вищий навіть за лісову коаліцію. Коли його туди запросили, він її ледь не розвалив. А опозиціонери від нього відвертали носа й казали: «Дурно пахнєт»...

Слона не любили, а жаліли. Пожаліти сильного означало стати з ним урівень. Йому клялися у вірності, повсякчас щось йому обіцяли й ніколи те не виконували. То програму з порятунку лісу від дощових зсувів, то підняти рівень його доходів до європейського, то вивести за межі лісу сотні тисяч тонн отрутохімікатів тощо. Політтехнологи лісу радили всім претендентам на пост достойника навіть не дихати на Слона, поки він ще не визначився, кому віддасть на виборах вирішальний голос. З ранку до вечора в лісі щось важко гупало. І було не зрозуміло, чи то Слон випростовувався, чи то вже пішов за когось віддавати свій вирішальний голос.