Рівень культури високий в Андрія,
І проявляти її він уміє.
Правила такту з дитинства він знає.
От і сьогодні: він їде в трамваї;
Поруч спинилися ніжки маленькі.
А каблуки — височенні, тоненькі...
«Може упасти». Почав він вставати.
Руку подав: «Будь ласка, сідайте!»
Блимнули гнівно очі жіночі:
«Що я, стара? Як не соромно, хлопче!»
Ось тобі й маєш. Червоний, як рак,
Попрямував до дверей неборак.
Вискочив швидко, на мить озирнувся,
А із трамваю виходить бабуся.
Він же культурний... знов руку дає.
Та відсахнулась: «П’ятак в мене є,
Більше нічого...» І з жахом застигла.
Рушив трамвай. Вийти жінка не встигла.
Йде тротуаром Андрій у печалі.
Наздоганяє мужчину з речами.
Мабуть, важкі — ледве йде чоловік.
Бути байдужим Андрійко не звик.
«Допомогти вам?» І — сумку до себе.
Прошепотів чоловік: «Сину, не треба...»
Речі рвонув, і, мов заєць, помчав.
Тут сумніватися хлопець почав:
«Скільки про етику нам говорили —
Може, ті правила вже застаріли?
Віолетта ДВОРЕЦЬКА, заслужений учитель України.
Київ.
