Наталка не чує музики, людських голосів, шелесту дощу, зате вміє бачити красу і відображати її фарбами
Тринадцятирічній школярці із Запоріжжя доручили ілюструвати книгу «Казки для маленьких дорослих і великих дітей». Дівчинка зробила 46 малюнків. На деякі йшло по тижню. А щоб дізнатися, який на вигляд єдиноріг, вивчала літературу й прочісувала Інтернет. Журналістка Наталя Кузьменко довіряла юній співавторці й дуже задоволена її роботою. Книга затрималася на кілька літ і лиш недавно вийшла у світ.
Цей факт сам по собі помітний. А якщо врахувати, що юна художниця не чує звуків цього світу...
Уроки без слів
Ми сидимо в затишній однокімнатній квартирі родини Скоробогатових. Я спостерігаю, як спілкуються з Наталею батьки. Як вона гладить чорну кішку Басю (котячі очі та зеленкувато-сірі Наталчині чимось схожі). Як дівчина ніжно притуляється головою до плеча батька... І розумію: сльози треба залишити для інших випадків. Наталка щасливіша за багатьох здорових дітей, позбавлених уваги батьків. Та хіба тільки дітей! Вона щасливіша за дорослих, чиї таланти залишилися нерозкритими.
Їй було два з половиною роки, коли підхопила у дитсадку грип. Стовпчик градусника підскочив мало не до самого верху. Її забрали в реанімацію. Медики боялися, що не виживе. Наталка одужала. Та після грипу почав стрімко погіршуватися слух. Через місяць вже не чула практично нічого. Лікарі розводили руками: «Повернути слух — не в наших силах». Радили їхати до Києва. Коштів на це не було.
Лариса Георгіївна повністю присвятила себе дочці. Ще до хвороби дівчинка знала багато віршиків, навіть вивчила літери, а тепер досить швидко опанувала читання й письмо.
Перед школою рік ходила в дитсадок для дітей, які слабко чують. Далі вирішували, чи віддавати Наталку в спецінтернат у селі Кам’янському, кілометрів за тридцять від Запоріжжя?
— Шкода було відривати її від дому, — каже Лариса Георгіївна. — Тому пішли у звичайну школу № 66, це недалеко.
Не можна сказати, що там зраділи: Наталку не можна було посадити у звичайний клас. Лишалось одне — індивідуальні заняття. У школу Наталку прийняли з випробним строком. Їй дуже пощастило, що першою з нею стала займатися прекрасна вчителька Світлана Іванчукова.
Уроки малювання у початкових класах проводила Ольга Кудря. Дівчинці ці заняття дуже подобались. Тому перша вчителька порадила віддати дитину в художню школу. Туди її взяли з умовою, що на уроках буде присутня мама. Лариса Георгіївна слухала роз’яснення викладача, записувала, потім давала прочитати Наталці. І справа зрушила!
Кадр із конваліями
Наталка бачила, як інші учні художньої школи перемагають у конкурсах, одержують призи й медалі. «Я теж хочу!» — вирішила для себе. І — два роки поспіль 
перемагала у всеукраїнському конкурсі малюнка «Моє улюблене місто». Першим призом був цифровий фотоапарат «Canon», другим — відеокамера. Відтоді Наталка захопилася художньою фотографією. Показує на екрані комп’ютера свої знімки: метелики, квіти. Ось ніжна конвалія, яка наче світиться зсередини зеленкуватим світлом. А ось пристрасна червона троянда, схожа на спідницю іспанської танцівниці...
Кілька років тому брала участь у міжнародному конкурсі дитячого малюнка «Велике у малому» у Франції, посіла 13-те місце серед ста кращих юних художників світу в своїй віковій категорії. Ще тричі надсилала роботи на міжнародний конкурс дитячого малюнка в Індію і щоразу здобувала срібні медалі.
Зараз Наталка Скоробогатова відмінно вчиться в одинадцятому класі. Згодом хоче вступити до Запорізького національного технічного університету, здобути професію дизайнера. Їй обов’язково треба потрапити на бюджетне відділення, бо батьки не зможуть оплачувати навчання.
Міра випробувань
Батьки довіряють Наталці й поважають її. Тож не дивно, що дівчина впевнена в собі та наполеглива. Слова більшості учителів вона «читає» по губах. У Наталки чимало приятелів, діти у школі ніколи не дражнили й не ображали її. Хоча зрозуміти дівчину нелегко: вона розмовляє досить незвично, з сильним акцентом, схожим на прибалтійський. Утім, батьки, вчителі та ліпша подруга Юля розуміють Наталку без проблем.
Дівчина показує свій останній малюнок «Хортиця»: чарівна дівчина не крокує по землі, а летить над нею в буянні зелені та сонця. Цей малюнок вона готує для першої персональної виставки, яку планують відкрити ближчим часом. Поки що робіт на повноцінну експозицію бракує. Та якщо Наталка щось вирішила — можна не сумніватися: зробить!
— Кажуть, кожному посилається стільки, скільки він може витримати, — підсумовує Ігор Васильович Скоробогатов. — Інша дитина, може, і зламалася б. А Наталка витримала усе, що судила доля. Ця міра випробувань виявилася їй до снаги.
Запорізька область.
На знімку: юна художниця із Запоріжжя Наталка Скоробогатова.
Фото автора.
