Полтава пошанувала ще одного свого славного сина — Петра Ротача. На фасаді будинку № 66-а по вулиці Жовтневій, де він прожив 45 років, відкрито меморіальну дошку на честь відомого українського літературознавця, поета і письменника, громадського діяча. Урочистості зібрали чимало люду. Теплими словами спогадів, піснями присутні гідно пом’янули нашого славетного земляка — справжнього патріота України.
...Він прожив плідне, але нелегке життя. Ще в радянські часи Петро Ротач, працюючи на педагогічній ниві, опікувався досить ризикованою на той час справою — вивчав життєві долі репресованих українських письменників, досліджував період розкуркулення і Голодомору. А оскільки на батьківщині ці теми вважалися «закритими», то свої статті Ротач публікував у зарубіжних україномовних виданнях... І хоч вони з’являлися там здебільшого під псевдонімами, КДБ швидко вирахував автора, на якого начепили ярлик «українського буржуазного націоналіста»... Відтоді він був під пильним оком спецслужб, а доступ до офіційної періодики (навіть місцевих видань) було закрито. Лише після 1987 року твори Петра Ротача почали з’являтися на сторінках українських газет і журналів в самій Україні. Тож саме останній період життя став для нього напрочуд плідним.
Він вірно й віддано служив українській культурі і літературі, досліджуючи її народні корені, привертаючи увагу до величних постатей української минувшини. Подвижницьку працю Петра Ротача важко переоцінити. Чого лише варте дослідження життя і творчості Тараса Шевченка, що стало частинкою життя і його самого. Результат цієї багаторічної роботи — «Полтавська Шевченкіана». Іван Котляревський, Левко Боровиковський, Михайло Старицький, Павло Грабовський, Леся Українка, Микола Лисенко, Василь Симоненко — багато нового про їхні життя і творчість українці теж дізналися завдяки Ротачеві. А збірка «Розвіяні по чужині», яка чи не вперше відкрила завісу над долями десятків українських інтелігентів, яких життя розкидало по світах! Унікальним виданням є і своєрідний літературний календар «Колоски з літературної ниви», де авторові вдалося зібрати «до купи» всіх полтавських письменників і поетів (в тому числі й незаслужено забутих) — від Котляревського і Гоголя до Тютюнника, Симоненка...
Якби не певні обставини, Петро Ротач міг би ще замолоду стати й відомим поетом. На жаль, його перша добірка віршів була опублікована в журналі «Київ» лише 1989 року, тоді ж вийшла і перша книжка «Світло рідної хати».
П. Ротач стояв біля витоків Товариства української мови «Просвіта», а 1998 року став навіть почесним його членом. А ще він — лауреат літературно-мистецької премії імені Панаса Мирного за книжку «Від Удаю до Орелі» та багаторічну наукову і творчу діяльність на ниві українського відродження й премії імені Павла Чубинського в галузі фольклору та етнографії. Визнанням його літературної творчості стала й Почесна відзнака Національної спілки письменників України.
...Два роки тому Петро Петрович Ротач пішов із життя. Він ще встиг потримати в руках сигнальний примірник першого тому своєї омріяної «Шевченкіани», а от другий том, на жаль, усе ще припадає пилом у видавництві — місцеві можновладці все «не знайдуть» коштів для видання цієї унікальної праці.
Та головне — пам’ять про славного патріота України живе в серцях полтавців. Живе так, як він і мріяв, як заповідав:
Не прощаюсь з тобою, моя Україно,
У непам’ять не йду, буду тут
повсякчас:
В твоїм слові, і в білому цвіті калини,
І у вірі твоїй, що залишив Тарас.
Буду шумом колосся на ниві дідизни,
Буду хмаркою, дощиком, вітром
в полях,
Буду духом твоїм, моя любо Вітчизно,
Буду з тими завжди, хто торує твій
шлях!
Полтава.
На знімку: меморіальна дошка П. Ротачеві.
Фото автора.
