Нічийна дорога — нічийний міст — нічийні люди

Побачивши село Розкішне в певному ракурсі, художник, напевно, захотів би написати картину, назвавши її коротко — «Наступ». Якщо спуститися до річки, то вдалечині перед поглядом постане мікрорайон багатоповерхівок Луганська, біля ніг якого розташувалися приватні будинки сільських жителів Лутугинського району. Складається враження, що житловий квартал обласного центру наче наступає на територію селян. Виявляється, перше враження цілком виправдане.

Наступ на Розкішне почався з того моменту, коли за двісті метрів від його околиці почала працювати будівельна техніка і з’явилися багатоповерхові будинки. З одного боку, селян радувало таке сусідство, яке обіцяло багатий асортимент товарів у магазинах, широку сферу соціальних послуг тощо. Розраховували розкішани і на обслуговування «швидкої допомоги». Адже відтепер Луганськ був ближче, ніж районний центр Лутугине, і ця обставина, безумовно, їх тішила. Мало того, вони розраховували, що розширення меж житлових забудов певною мірою дасть шанс часткового благоустрою й самого Розкішного. Річ у тім, що його територією проходить дорога до міських підприємств, на яких працює частина луганчан. Тому селяни сподівалися, що цей шлях буде приведено до ладу. Але вийшло все навпаки.

На цьому дещо підвищеному місці, де нині побудовано житловий мікрорайон, два десятки років тому були колгоспні поля. Під час рясних дощів і весняної «капітуляції» снігу земля всотувала вологу, яка накопичувалася, і проблем не виникало. Коли ж цю територію одягли в бетон і асфальт, потоки води ринулися донизу, на село, і у жителів ближчих до міста і дороги будинків додалося проблем. Оскільки каналізаційна система не працює, вода шукає собі вихід і заходить скрізь, куди може просочитися — у двори, городи, заповнює частину вулиць і забруднює річку.

— Ось ця частина асфальтової дороги, — показують жителі Розкішного, — розділяє наше село з Артемівським районом міста Луганська. Спробуйте по ній проїхати в непогоду. Протягом 800 метрів тут утворюється таке озеро води, що маршрутки долають цю відстань за 10—15 хв. А іноді зовсім не їздять. Але тут збирається тільки частина води, а основна потужним потоком іде по вулиці, вимиваючи все, що може подужати. Уявіть собі, що за 10 хв. зливи була прорита на дорозі канава завглибшки півтора метра.

Як розповідають мешканці, по цій вулиці прокладено всі головні комунікації — телефонні кабелі, газопровід. Розуміючи, що неконтрольована сила природних стоків може спровокувати аварії величезних масштабів, люди котрий рік намагаються самотужки зробити хоч якийсь дренаж, щоб вода йшла в потрібному напрямку. З проханням розв’язати їхню «водну» проблему вони зверталися в сільську раду, до міської влади Луганська. У голови Розкішненської сільської ради Катерини Медичевої відповідь одна — на такі роботи в бюджеті немає грошей, а луганська влада дивується: не наша, мовляв, територія, тому стежити за станом дороги в селі не зобов’язані.

— З цим можна було б погодитися, якби не одна обставина, — вважає мешканець села Микола Дунченко. — Річ у тім, що дорогою, яка проходить селом, користуються багато городян, котрі працюють на підприємствах по той бік річки Ольхівка. Зокрема, на кондитерській фабриці, «Фармації», на базах різних комерційних структур тощо. З раннього ранку до пізньої ночі в будь-яку погоду цією короткою дорогою через село луганчани ходять на роботу. До того ж величезні глибокі калюжі їм доводиться долати в цілковитій темряві, тому що по вулиці вже давно не працюють ліхтарі. Одне слово, міська влада має насамперед думати про своїх людей, про умови, в яких їм доводиться добиратися до робочого місця. Спасибі керівникам кондитерської фабрики. Років сім тому по краю проїжджої (хоча такою її назвати можна лише умовно) частини дороги вони поклали бетонні плити для пішоходів. Коли дорога перетворюється на болото, по цих плитах можна добратися до містка. До речі, міст через Ольхівку наші жителі теж спорудили самі. За свої кошти. Це було багато років тому, і місток уже давно потребує серйозної реконструкції. Але оскільки на балансі сільради він не значиться, то кошти на його утримання, зрозуміло, не виділяються. Певний час тому керівництво фабрики «Фармація» за свої гроші відремонтувало цей пішохідний міст, але останнім часом ми помітили, що він почав втрачати деякі металеві конструкції. Народ краде метал, не думаючи про те, що накликає незручності для багатьох міських і сільських жителів.

Жителі розповіли, як кілька років тому внаслідок непогоди і поганої дороги на в’їзді до Розкішного, саме в тім місці, де вода потоком спускається з асфальту, перекинулася «швидка допомога». Згадавши цей факт, мешканці переключилися на тему медичного обслуговування. Це друга найбільша проблема Розкішного. У цій частині села живуть здебільшого пенсіонери. Наприклад, по вулиці імені Енгельса розташовано 60 дворів, і майже в кожному з них проживає людина поважного віку, котра потребує допомоги лікарів. У одного хворе серце, інший страждає від артеріального тиску. Селян обслуговує районна станція «Швидкої допомоги». Буває, що через бездоріжжя машина з медиками добирається до хворого протягом години, хоча до Лутугиного всього 20 км, а може взагалі не приїхати. Селяни дуже розраховують на міську «швидку», яка поруч, і відстань до хворого може здолати лише за декілька хвилин. Але правила такі, що сільських клієнтів міські медики не обслуговують. На думку жителів Розкішного, питання медичного обслуговування в принципі можна було б вирішити, якби влада взялася за цю справу з усією серйозністю. Але, вважають селяни, до них нікому немає діла. На підтвердження цього Надія Крижанівська розповіла про свій випадок. Через класифікацію хворих на «наші й не наші» вона ледь не втратила свого онука. Ні міська, ні сільська «швидка допомога» на виклик так і не приїхали. Допоміг таксист, котрий відвіз хлопця в лікарню обласного центру.

Це місце розкішани показують як головну визначну пам’ятку свого села. Без коментарів воно має вигляд звичайного звалища будівельного сміття. Дехто з жителів уже встиг його «приправити» відходами капусти зі своїх городів, тому сумний пейзаж час від часу порушують місцеві кози, які перебувають у пошуках улюбленої їжі. Але, як пояснили жителі, це не є смітник, а територія, виділена під забудову. І таких територій тут дві. Вся біда в тім, пояснюють люди, що на одній ділянці розташовані колодязі різних комунікацій, а на іншій — дренаж і старе русло Ольхівки, де залишилися джерела.

— До речі, — зауважує Микола Дунченко, — декілька років тому вже були спроби придбати ці ділянки під забудову, але тоді влада не дозволила. По-перше, тут розташовано вузол комунікацій, а по-друге, відповідно до закону, зводити будинки ближче ніж за 20-30 метрів від річки не можна. Але сьогодні, виявляється, все можна. На наші обурення господар однієї з ділянок пообіцяв зробити належний дренаж, куди йтиме дощова і тала вода. Починається осіння непогода, а роботу ще і не розпочинали.

Багато нарікань жителів лунало на адресу сільського голови Катерини Медичевої, але зустрітися з нею, на жаль, не вдалося. Протягом тижня її телефон завзято не хотів відповідати, отож ні зустрітися з нею, ні навіть поговорити по телефону не пощастило. Сподіваюся, що поспілкуватися з Катериною Борисівною допоможе ця публікація.

На знімку: людям біда, а козам — їда.