«Довголіття» — адреса, актуальна для кожного

Старий чоловік обурювався, голосно нарікав: «Здали мене сюди, збули. Як були малі, я їх в інтернати не викидав. А як захворів — випхали старого в лікарню!..». Медсестри пробували заспокоїти його: тут, мовляв, не лікарня. Та все було марно. Через два дні син приїхав і повідомив: «Тату, забираємо тебе додому. Дружина звільнилася з роботи, тепер тебе доглядатиме». «Навіщо? Я звідси не піду нікуди! Там я буду з нею однією цілісінький день на восьмому поверсі. А тут повно людей, є з ким побалакати. А як нас тут доглядають: біжать на перший поклик!».

Як погода восени, так різко міняється враження літніх людей про заклад, до якого вони потрапили, — Кам’янець-Подільський центр медико-соціальної реабілітації інвалідів, ветеранів війни та пенсіонерів «Довголіття». І є для того вагома причина. Якось привезли в тяжкому інсультному стані вчительку-пенсіонерку. «Вона нагадувала немічну, вмираючу рослину, — каже директор закладу Іван Антонюк. — Нічого не пам’ятала, нікого не впізнавала, звичні для кожної людини функції організму розладналися. На щастя, після лікування почала поправлятися. Їй, котра все життя пропрацювала вчителькою української мови, довелося з нуля вчити алфавіт, писати по складах. Тепер вона навіть самостійно ходить містом, опираючись на палицю. А були й такі тяжкохворі, котрі нині навіть корову в селі доять власними руками! Хай би там як, а для інсультника чи інфарктника найважливіше для одужання — належний та своєчасний догляд. А в лікарні санітарок на кожного хворого не вистачає. Тому статистика смертності при згаданих недугах зростає саме через це. Тим часом у нашому «Довголітті» людині в палаті не доводиться довго чекати допомоги. Бо практично на кожного клієнта центру припадає один працівник. Звичайно, всі вони трудяться кожен на своєму робочому місці. Але за потреби роблять усе, що необхідно для тих, кого обслуговуємо. Людина швидше виборсується з тенет хвороби, якщо вона контактує з природою, рослинами, квітами. Тому весь персонал долучився до закладання й догляду за молодим садом, квітниками, мріємо ще про власний ставочок...»

Я дивлюся з вікна третього поверху і очам не вірю: не так далеко від центру міста — спражній сад, в якому 62 щепи, подаровані благодійниками — фермерською родиною Франтійчуків, дивограї квіткових барв.

Ще чотири роки тому тут була заводська лікарня. Завод наказав довго жити, а його «соціальний сектор» дедалі більше занепадав. Депутат обласної ради, начальник міського управління праці та соціального захисту Надія Підскоцька запропонувала: передайте приміщення нам, разом з персоналом. «Серед бюджетного року наважилися взяти на себе такий тягар, хоча згодом дехто мене звинуватив, мовляв, зробила собі приватну «больнічку». Назву закладу вибрали одразу. Чи ж знайдеться людина, яка не хоче жити довго-довго і бути при цьому здоровою?! Нині кожному кам’янчанину ця мрія доступна. У «Довголітті» працює два стаціонари. Перший — медико-соціальної реабілітації інвалідів та осіб похилого віку, другий — довгострокової реабілітації та тимчасового проживання. Громадянам, яким через стан здоров’я, доводиться на довше залишатися тут, пенсія виплачується відповідно до чинного законодавства: 75 відсотків — на спецрахунок закладу, 25 — пенсіонеру. Але натомість людина отримує раціональне чотириразове харчування, за потреби дієтичне, цілодобове медичне обслуговування, слуховий апарат, окуляри, протезно-ортопедичні засоби тощо. А також стає учасником цікавих культурно-масових заходів, оздоровчо-спортивних акцій. До слова, в анкетах клієнти центру всі послуги оцінюють високо, а проти культмасових ставлять мінус. Ліків, процедур, їжі вистачає, хочеться більше видовищ!

Саме на свято Покрови мене запросила в «Довголіття» голова міськрайонного товариства інвалідів Тамара Сосновська і я побувала на такому вечорі відпочинку, який і в будинку культури не побачиш. Які ж талановиті люди серед тих, хто має фізичні вади! Соловейком заливалася, виконуючи популярні пісні та романси, Оксана Гаврилюк, жартував не гірше артистів «Кривого дзеркала» гітарист та гуморист Володимир, дзвінко виспівував баян Анатолія Твердохліба. До речі, цього року центр разом з управлінням організували так звані «тематичні» заїзди на оздоровлення. Ветеранів війни змінили чорнобильці, літні люди з особливими потребами поступляться молодим інвалідам. Спочатку дехто висловлював побоювання: в них одна тяжка доля, буде їм важко разом, морально страждатимуть. А виявилося — все навпаки. Кожна «зміна» була справжнім феєрверком позитивних емоцій. А це ж для здоров’я вельми цінно. Що ж стосується громадської організації Тамари Сосновської, то вона, як каже Надія Підскоцька, є згустком ініціативи, позитивної енергії, талантів.

Понад 300 літніх людей, клієнтів центру, з великим запалом та ентузіазмом долучилися нещодавно до акції «Дожени своє здоров’я — втечи від старості». Від головного входу «Довголіття» стартував забіг, який настільки здивував мешканців міста, що дедалі більше їх приєднувалося до сивих фізкультурників. У колоні бігли також працівники міліції, представники влади, медики... Молоді люди, яких запросили організатори, спочатку з подивом дивилися на дідусів і бабусь, а потім приєдналися до всезагальної зарядки, яка була «наступним номером програми».

Особлива гордість колективу — відділення денного перебування. Кожен пенсіонер, в якого пенсія не перевищує три прожиткові мінімуми, інваліди першої та другої групи, одинокі непрацездатні громадяни, ветерани та діти війни можуть безкоштовно щодня отримати в денному стаціонарі медикаментозної допомоги на суму у двадцять гривень, а також гарячий калорійний обід. Бо ж після консультацій у лікарів, процедур, масажів та ЛФК хочеться поповнити запас калорій. А якщо прописує лікар працетерапію, без обіду додому не доберешся. Тут не питатимуть, чи є родичі, які зобов’язані вас утримувати. Якщо ви прийшли з болем — отже, потребуєте реабілітації. Вам допоможуть і ділом, і словом. Є в центрі бібліотека на дві тисячі книжок, є капличка з іконами та розп’яттям. Є зручні дивани, де можна сердечно поспілкуватися з такими, як сам, за чашечкою оздоровчого напою з фітобару. Ще однією новацією центру стали курси для опікунів. Коли на перше заняття відправили поштою 30 запрошень — прийшли сотня людей: чому мене не кличете вчитися? Медико-психологічно-правовий всеобуч для тих, хто вдома доглядає неповносправних, був дуже доречний. Цей досвід Надія Підскоцька привезла з Великої Британії, де була на стажуванні.

Центр утримується за кошти спеціальної державної субвенції. І такого немає більше ніде в Україні. У Харкові є схожий заклад, але лише на 25 місць. Зате росіяни в цій справі пішли далеко вперед. Іван Антонюк постійно спілкується через Інтернет з колегами з Єкатеринбурга. «Кам’янчани йдуть попереду всього чинного законодавства української держави. Але це — майбутнє нашої соціальної сфери».

У «Довголіття» двічі на тиждень приходять майбутні медики та соціальні працівники з національного університету та медучилища. Для них тут і професійна практика, і уроки людяності. Будівельний коледж уже місяць відправляє і своїх студентів: допомогти з ремонтними роботами. «Спасибі їм, — каже директор, — ми зекономили понад двадцять тисяч гривень». У його планах — якнайшвидше здати п’ятий поверх, де розташуються всі клуби та гуртки за інтересами для клієнтів центру. Уже працюють клуб любителів поезії, клуб спілкування з молоддю «Вітер змін», студія «Палітра», діє осередок кераміків. На злеті — студія дизайну одягу: вже є швейна машинка, тканини, викройки. Усі ці заняття не що інше, як засіб для розвитку моторики рук, а отже, гарної роботи серця. З 2006-го, лише за рік роботи центру, в місті помітно змінилася статистика тривалості життя. Зменшилася смертність серед 80-літніх. «Як почувається бабуся К.? — телефонували якось із «швидкої». Викликала по декілька разів на день, тепер її не чути. Сусіди кажуть: у «Довголіття» перебралася». «Швидку» викликала, бо не було з ким поговорити. А від цього боліло то там, то сям. Тепер у неї сусідка по палаті щебече, приходять бібліотекарі, діти виступають з центру творчості. Хочеться жити й жити, бо ж і в 70, і у 80 життя тільки починається.