Мешканка села Локня Роменського району Надія Бакун занепокоєно подивилася на годинник: вже перша година ночі, а сина досі немає вдома. Дмитро, щоправда, попередив, що затримається на дискотеці. Та все-таки уже пізній час. Зрештою, подумала, хай розважиться трохи хлопець. Скільки ж часу віддає їй, хворій матері: доглядає, прибирає, їсти готує та ще й господарство порає...
Обізвався мобільник. У слухавці голос Дмитра: «Мамо, вже йду додому». Полегшено відкинулася на ліжку: через 10—15 хвилин син на велосипеді заїде у двір. Та минали тягучі хвилини. Складалися в години, а Дмитра не було. Все з більшою тривогою вслухалася у нічну тишу за вікном. Нарешті не витримала, потягнулася до мобілки, стала обдзвонювати знайомих та сусідів, вибачалася, що піднімає тих з ліжка, просила допомоги — материнське серце віщувало біду.
20-річного Дмитра Бакуна знайшли за сільським Будинком культури. Зі слідами побоїв, мордувань. Юнак ледве дихав. Так, не приходячи до тями, помер у Роменській центральній районній лікарні. Міліції, що прибула на місце трагедії, не склало особливих труднощів встановити перебіг страшних подій тієї листопадової ночі.
...Житель села Гришине Олександр Антоненко святкував свій день народження — стукнуло 20. Звісно, не обійшлося без спиртного, бо ж запросив на гостину друзів-ровесників, батьки постаралися, щоб стіл був, «як у людей». І нічого осудливого у цьому не було — вже дорослі парубки, але ж...
Розгарячілим від спиртного молодим головам захотілося розваг. Та, як свідчить віковий досвід, зайва чарчина — лихий супутник при веселощах. На жаль, ніхто з доросліших, досвідченіших не втрутився в плани підпилих молодиків. І Олександр Антоненко разом з другом-ровесником Євгеном Куриленком (обоє безробітні) та з іншими хлопцями вирішили гайнути в Локню на дискотеку. Через деякий час «тепла» компанія вже була у пункті призначення.
А тепер з’ясуємо для себе, що таке сільська дискотека? На цю тему ми розмовляли, зокрема, із суддею Роменського міськрайонного суду Миколою Міленком. За його словами, складається враження, що той «культурно-розважальний захід» нерідко є перепусткою для молодих гультіпак на стежку злочину. З одного боку, спиртного можна сьорбнути, з іншого — немає, як колись було, в клубі дружинників, нечасті гості тут і представники місцевої влади. Тож учасники «розваг» не бояться, що загримлять до витверезника, з якого про це на роботу сповістять, та й витверезників вже немає, та й роботи. Як правило. У молоді теж...
Саме в такій атмосфері й познайомилися Куриленко та Антоненко зі своїм ровесником Бакуном. Навіть випили в одній компанії. Дмитро, зиркнувши на годинника, поспішив додому, до хворої матері. Узяв веломашину, пішов з нею до дороги. Шлях заступив Куриленко: «Дай закурити!». Сигарет не знайшлося, а ще Куриленкові здалося, що ровесник відповів йому непоштиво. Завдав удару, другого... Потім знайшов свого друга — Антоненка, з яким повели Бакуна за приміщення Будинку культури. Били жертву руками й ногами по голові, по тулубу. Били так, що поранили собі руки й ноги. Озвірілих гультіпак від Дмитра відтягли їхні ж друзі з Гришиного. Та вже було надто пізно...
За словами судді Миколи Міленка, Роменський місьрайсуд детально розібрався у злочині. Є. Куриленка засуджено на 7,5 року позбавлення волі. О. Антоненка — на 7 років 3 місяці.
Та не встигло й чорнило висохнути на вироку, як до обласного апеляційного суду надійшли відразу три апеляції: від прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, та від двох засуджених.
Прокурор ремствував, що суд в недостатній мірі врахував те, що засуджені вчинили злочин, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, а відтак призначив убивцям занадто м’яке покарання. Тож просив вирок суду скасувати та постановити новий, яким призначити Куриленкові 9 років позбавлення волі, а Антоненку 8,5 року. Апеляція державного обвинувача зрозуміла, зі своєї точки зору він діяв логічно і правильно.
А ось Куриленко в своїй вказує, що суд в недостатній мірі врахував його каяття, явку з повинною та сприяння у розслідуванні справи і призначив йому дуже суворе покарання. Антоненко ж просить апеляційний суд врахувати, що він раніше не судимий, свою вину визнав повністю, розкаявся у вчиненому злочині і відшкодував матеріальну шкоду потерпілій — матері вбитого, і, зважаючи на це, просить пом’якшити йому покарання.
Вчитаємося в слова апеляцій, написаних за допомогою адвокатів, збагнемо їхню суть. Вочевидь, молодики не усвідомлюють глибини своєї вини. По-їхньому виходить: якщо розкаявся, ще й грішми розплатився, суд має це взяти до уваги, й мало не простити їх, убивць. Ні, не збагнули 20-річні злочинці, що не існує таких покаянних слів, не існує такої суми грошей, які могли б зменшити їхню вину. Вони вбили людину. І за скоєне слід відповідати не словесним покаянням, а довгими роками розплати — перед родичами жертви, перед суспільством.
З цієї аксіоми і виходило засідання колегії судової палати у кримінальних справах обласного апеляційного суду під головуванням голови облсуду Миколи Лугового. З огляду на викладене, передбачених законом підстав для задоволення апеляції засуджених та зміни вироку суду і пом’якшення Куриленку і Антоненку покарання апеляційний суд не побачив. Не визнав за можливе задовольнити і апеляцію прокурора — може ж, 20-літні злочинці, одержавши дещо менший строк, таки усвідомлять власну ганьбу і намагатимуться в місцях позбавлення волі відповідною поведінкою якомога швидше змити із себе чорне тавро.
Та чи усвідомлять?..
Сумська область.
