Інтернет-портал комунального об’єднання «Київзеленбуд» оприлюднив інформацію: оголошується міні-конкурс на створення найоригінальнішого ескізу пам’ятника... журналістам. Приймаються будь-які пропозиції від усіх охочих. Він триватиме тиждень (закінчується сьогодні), а потім «Київзеленбуд» визначить кращий ескіз, який стане «основою для створення пам’ятника та алеї журналістів».
Ця інформація здалася мені смішною: з якого дива «Київзеленбуд» узявся за пам’ятники та ще й журналістам? І яким саме — мертвим (не дай, Боже) чи живим? З’ясувала це у керівника прес-служби підприємства Ірини Кавецької, яка пояснила, що умови трохи змінилися: вирішено створювати не пам’ятник, а символ. 
Бог з ним, із символом. Але коли б «директором» «Київзеленбуду», а заодно й Київської міськдержадміністрації була я, то пам’ятник журналістам, зокрема, тим, які пишуть про столицю, неодмінно встановила б. Адже скільки повідомляють про неподобства, що кояться у місті, а добитися бодай якогось поліпшення ситуації чи змін на краще досі нікому не вдалося. Мабуть, ми, журналісти, дозволяємо київській владі чхати на критичні матеріали. То чому б за таке благо не встановити нам пам’ятник — і не тільки коштом державного бюджету?
А «Київзеленбуд» мав би внести у цю справу значну частку, оскільки колись чи не найзеленіше місто світу (як до нашої державної незалежності запевняли його очільники) нині перетворюється на кам’яні джунглі. Згадаймо, зокрема, хоча б подію дворічної давнини: сквер з багаторічними деревами між станцією метро «Шулявська» і пам’ятником танкістам-визволителям Києва зухвало вирубали «підприємці», які начебто купили його для забудови черговим торговельним центром. Зчинився скандал, ЗМІ звинуватили, зокрема, й «Київзеленбуд». Його генеральний директор Петро Яворовський «заспокоїв» громадськість: компанія-забудовник за «видалення» зелених насаджень переказала на рахунок підприємства їх відновлювану вартість — 90 тис. 198,49 грн., які будуть спрямовані на... озеленення столиці. 
За Генеральним планом Києва алея поблизу пам’ятника танкістам сполучається із зоною загального користування, тому вся територія навколо вважається часткою скверу, де заборонено будь-що зносити й вирубувати. Тим часом у забудовників не заладилося: подейкують, ніби у них відібрали ділянку, повернувши у власність міста. Що редакції, на жаль, з’ясувати не вдалося. Як і те, чому на місці скверу досі бовваніє велика «лисина»? Оскільки я теж належу до тих, кому «Київзеленбуд» має намір спорудити пам’ятник, то пропоную замість нього відновити сквер біля пам’ятника героям-танкістам.
Тим часом цей знищений сквер — не виняток. Площі зелених насаджень у Києві катастрофічно зменшуються, а від парків під забудову відгризаються чималі шматки. Крім того, складається враження, ніби парки та сквери слугують не для відпочинку киян, а винятково для торгівлі: мало не кожен метр заставлений шашличними, «розпивочними». От де б співробітникам прокуратури та КРУ проводити практичні заняття!
І насамкінець. Готуючи цей коментар до друку, я розмовляла про долю зелених насаджень з кількома  фахівцями у цій галузі, мовляв, як можна допускати такий безлад, точніше сказати злочинний безлад? Вони приречено «пояснювали»: «Хіба він лише у Києві? У цілій державі таке коїться!» Приїхали, як кажуть...
На знімку: два роки тому тут був сквер з деревами 40-річного віку, а перед Новим роком у ньому прикрашали ялинку.