Коли смерть була нормою

Посол ФРН в Україні Ганс-Юрген Гаймзьот вручив Федеральний хрест за заслуги голові Всеукраїнської асоціації євреїв - колишніх в’язнів гетто і нацистських концтаборів Борису Забарку. Він - сьомий громадянин України, нагороджений цією відзнакою. Упродовж багатьох років Борис Забарко досліджує долю українських громадян, котрі пережили Голокост.

74-річний Борис Михайлович Забарко — доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАНУ, каже, що йому і його поколінню випало жити в часи, коли «смерть була нормою, а життя — дивом». Війна прокотилася через долі, знищуючи його народ лише тому, що він — єврейський. Тим, хто вижив, а серед них і йому — малолітньому в’язню Шаргородського гетто, що на Вінничині, пощастило. Бо решта шість мільйонів — розстріляні, спалені в печах концтаборів, заморені голодом, нелюдськими умовами утримання. З них півтора мільйона — в Україні...

— Говорити про цю Вселенську катастрофу — важко. А не говорити — неможливо: в ідеї несамовитого фюрера, що прирік мільйони невинних на смерть, є прихильники. Тому Забарко невтомно розповідає, збираючи спогади уже останніх представників покоління, котрі пережили Голокост, та оприлюднюючи їх у книгах, публіцистиці, зустрічаючись з молоддю і України, і Німеччини.

Перший його збірник свідчень, документів і спогадів в’язнів гетто, які пережили страшні роки війни на окупованій території України, «У живих залишилися лише ми», вийшов 1999-го, а за рік був перевиданий. Згодом побачив світ унікальний тритомник «Життя і смерть в епоху Голокосту: свідчення і документи». Перші дві його книги, перекладені на німецьку та англійську, видані у ФРН та Великобританії. 290 спогадів людей — документальні матеріали про трагічну долю українського єврейства під час нацистського геноциду. Життя приречених на загибель, але які чинили опір, боролися за своє існування і зберегли людську подобу, перемігши смерть. Про стосунки євреїв з не євреями, колабораціоністами, байдужими громадянами, а також благородними та сміливими людьми — Праведниками народів світу, завдяки яким автори спогадів залишилися живими.

Спонсором, організатором, помічником, консультантом Бориса Забарка у зарубіжних виданнях стало подружжя німецьких пенсіонерів Маргрет і Вернер Мюллери. Вважаючи, що робити це їх спонукає переоцінка минулого, почуття відповідальності за діяння, яких вони не скоїли, але які є також їхньою бідою, і що є важливою складовою нинішніх відносин між громадянами двох наших країн.