Недержавне пенсійне забезпечення: досвід першої п’ятирічки

Спливає п’ятий рік роботи недержавних пенсійних фондів (НПФ) в Україні, п’ятий рік використання на практиці української моделі недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ), яку розробляли протягом десяти років. За цей час напрацьовано досвід, значення та вагомість якого важко переоцінити. НПФ опікуються пенсійними накопиченнями сотень тисяч громадян України, долають фінансову кризу, не припиняють пенсійних виплат. Отже, модель недержавного пенсійного забезпечення в Україні запроваджена. І вже можна робити висновки з досвіду цього запровадження.

По-перше, практика підтвердила правильність обраної основи української моделі НПЗ — соціальної спрямованості, першочергової орієнтації на майбутнього пенсіонера, забезпечення пріоритету його інтересів над інтересами всіх інших учасників системи (вкладників, засновників НПФ, обслуговуючих компаній), законодавче визначення всіх основних умов пенсійного продукту НПФ. Саме це забезпечило зацікавленість людей у фондах, навіть під час кризових явищ в економіці, коли довіра до фінансових інститутів мінімальна.

По-друге, аналіз роботи ринку яскраво підкреслив, наскільки небезпечним може бути недотримання окремими фондами та їх обслуговуючими компаніями технологій і принципів, закладених в українську модель НПЗ. Такі випадки, на жаль, теж існують, і їх наслідки можуть становити загрозу не лише для ринку недержавного пенсійного забезпечення, а й для подальшої пенсійної реформи загалом. Так, невикористання механізму одиниці пенсійних внесків для забезпечення справедливого розподілу чистої вартості активів фонду між учасниками залежно від сум пенсійних внесків та часу їх «роботи» у фонді призводить іноді до випадків, коли у фінансовій звітності в НПФ — одна сума прибутку, а серед учасників розподіляється інша сума. Незабезпечення прозорості роботи фонду, відсутність роз’яснювальної роботи з учасниками, недотримання жорстких правил операційної роботи призводять до того, що для учасників окремих фондів штучно обмежується можливість контролювати свої пенсійні накопичення, вільно розпоряджатися ними, порівнювати результати діяльності фондів та реалізовувати інші свої права.

Звідси випливає і третій висновок. Для соціально-фінансової технологічної системи необхідне адекватне державне регулювання, здатне забезпечувати неухильну реалізацію української моделі НПЗ. З боку державного регулятора має бути комплексний підхід до регулювання цієї сфери, професійне знання технологій, за якими працює система, розуміння фінансової та соціальної складових роботи НПФ, вміння проводити адекватну оцінку фінансового стану НПФ. А головне — це на базі всього, зазначеного вище, забезпечувати насамперед реалізацію інтересів учасників, не допускати їх порушення. На жаль, нині державне регулювання часто має формальний характер, забезпечується дотримання визначеного переліку формальних вимог, не розробляються заходи, які допомагали б, а в окремих випадках — і примушували НПФ та обслуговуючі компанії реалізовувати інтереси учасників.

І наостанок четвертий висновок — оптимістичний. Практика свідчить, що протягом п’яти років склалась та залишається досить стабільною група недержавних пенсійних фондів та обслуговуючих компаній, які вийшли на необхідний рівень сервісу, повністю реалізують українську модель НПЗ, мають апробовані роками практики технології надійного обслуговування вкладників та учасників фондів. І тому, дискутуючи про запровадження другого рівня пенсійної системи України, варто не теоретизувати, а вивчати та закріплювати законодавчо найкращі взірці того досвіду, що вже склався, та продемонстрував свою спроможність забезпечувати надійність і безпеку пенсійних накопичень громадян.