Цього року солодкого піску буде зварено на півмільйона тонн менше, ніж потрібно для внутрішнього споживання
Вітчизняні цукровари нинішній сезон переробки називають украй невдалим і намагаються привернути увагу можновладців до проблем галузі. Солодкі корені майже зібрано. Очікуваний виробничий показник у 9,6 мільйона тонн буряків не надто вражає, якщо знати, що торік було 13,7 мільйона.
Цьогоріч у ланці поле—цукроварня — ще кілька рекордів зі знаком «мінус».
Перший — мізерна площа посівів. Буряки нині копали з 326 тисяч гектарів. Рік минулий був для галузі не надто успішним, але тоді коренеплоди збирали з 377,2 тисячі гектарів.
Другий — впала середня врожайність. З не надто вражаючого торішнього показника в 355 центнерів із гектара тепер вона взагалі знизилася до рівня 2007 року — менш як 300 ц/га.
Третій антирекорд — нинішнього року цукру буде зварено як ніколи мало, лише 1 мільйон 259 тисяч тонн. Цифра непокоїть ще й тому, що це навіть за оптимістичними розрахунками мінімум на 500 тисяч тонн менше, ніж потрібно для внутрішнього споживання. А значить, доведеться докуповувати цукор за кордоном. Торік у країні було зварено 1573 тисячі тонн, позаторік — 1859 тисяч. Тенденція спаду очевидна.
Четвертий — у процесі цукроваріння бере участь 51 завод. У 2008-му — 70 підприємств, у 2007-му — 110. Прикро тепер згадувати, що за часів проголошення незалежності в Україні працювало 192 цукроварні. Цифри доволі красномовні. Тут втрачені й робочі місця, і соціальне благополуччя окремих населених пунктів, що «при трубі», й штучно «збанкручені» так званими бізнесменами підприємства, які потім вирізали й здавали на металобрухт потужності, накопичуючи в такий спосіб первинний капітал.
Повертаючись до проблем нинішнього року, експерти нарікають і на погодні катаклізми. Адже найпесимістичніші післяпосівні прогнози не були меншими за 1,5 мільйона тонн звареного цукру. Виходить, галузь недоотримала 241 тисячу тонн солодкого піску. Найголовніший серед природних негараздів — нищівне сонце й відсутність упродовж 40—90 діб опадів. Подекуди вміст вологи не перевищував 15—30 мм в орному шарі ґрунту, що значно нижче оптимальних.
Якщо зважити, що посуху пережили 200 тисяч гектарів коренеплодів (61 відсоток посіяного), — стає зрозумілою низька врожайність.
З початком масового збирання буряків, здебільшого через ту саму погоду, забарилися. Із запізненням на два тижні запрацювали й цукрові заводи, які для старту не змогли своєчасно накопичити сировину. Це також вплинуло на зниження виробітку цукру.
На самих заводах відтермінування переробного сезону пояснюють ще кількома причинами. По-перше, відсутністю на більшості підприємств власних обігових коштів та кредитних ресурсів, що не дало виробникам можливості наперед оплатити природний газ. По-друге, частина заводів уклали угоди на газ, але його постачання «Нафтогаз України» не здійснював — затримка становила до 10 діб.
У підсумку можна зробити ще кілька висновків. Незважаючи на значні витрати, що понесли у господарствах при вирощуванні буряків, фактична врожайність становить близько 300 ц/га, що, в свою чергу, зумовило підвищення собівартості виробництва коренів у межах 300 гривень за тонну за мінімальної закупівельної ціни 258 грн./т. Важко також не погодитися з окремими фахівцями, що аналіз процесу цукроваріння показав значні організаційні недоліки та необхідність удосконалення механізму. Ще один висновок — цукор не дешевшатиме, але в збільшенні ціни на нього є свої переваги для виробників солодкого піску й бурякосіючих підприємств. Зацікавленість у його продукуванні й у розширенні посівних площ наступного року зростатиме. Хоч як дивно, але високі ціни на солодкий пісок, котрих, на жаль для споживача, не уникнути, схоже, й стануть тим вирішальним стимулом зацікавленості в збільшенні виробництва.