Правильну відповідь знайти і здоров’я берегти вчать у школі, вчать у школі, вчать у школі...

На початку жовтня 1989 року у середній загальноосвітній школі № 286 Києва пролунав перший дзвоник, і коридори наповнилися веселим гомоном дітлахів. Тоді поріг цього закладу переступило одразу три тисячі юнаків і дівчат — уявіть, у школу набрали аж 15 перших класів! Тож доводилося навчатися у три зміни. Минав час. І цього року столична ЗОШ № 286 святкує своє двадцятиріччя. З нагоди свята «Голос України» завітав до ювіляра і поспілкувався з директором —  Людмилою Юріївною МАРЧЕНКО.

— Свою історію школа почала справді з величезним розмахом. І хоча зараз кількість наших учнів скоротилася майже удвічі, ми залишаємося одними з найбільших у районі. За парти щодня сідає 1118 учнів, для яких зроблено все, щоб вони почувалися комфортно і змогли якомога краще проявити свої здібності та досягти успіху. Наші діти завжди оточені любов’ю, ласкою та увагою. Адже, на нашу думку, школа має стати затишним, світлим, а головне — рідним домом для кожного, — каже Людмила Марченко.

Допомагають із засвоєнням азів науки юнакам і дівчатам майже 80 педагогів. Серед яких   десять вчителів-методистів, 16 педагогів, що мають звання «Старший вчитель», вісім відмінників освіти України, лауреати конкурсу «Вчитель року», шість майстрів спорту і навіть один заслужений артист України. Під їхнім пильним наглядом школярі роблять свої перші кроки у світ знань.

З 2005 року вчителі початкових класів 286-ї столичної школи працюють за програмою розвитку «Росток». Остання зорієнтована на розкриття духовного потенціалу дитини, її творчих здібностей та формування пізнавальних інтересів. Окрім цього, до кожного школяра, переконує пані Марченко, вчителі намагаються знайти індивідуальний підхід.

— Ми намагаємося максимально впроваджувати інноваційні методи навчання, які поліпщують сприйняття та засвоєння матеріалу. Факт: діти не охоче читають. Тож ми їм показуємо, роз’яснюємо. Коли учень побачить, як теорія діє на практиці, він краще це запам’ятає, — стверджує директор.

Ще одна родзинка школи — проведення так званих предметних тижнів. Адже, як переконує пані Марченко, не буває поганих предметів, буває недостатньо інформації про них. Не припиняє своєї роботи і шкільна секція товариства учнів—членів Малої академії наук. До речі, неодноразово саме вихованці 286-ї здобували перші місця на міському етапі конкурсу—захисту науково-дослідницьких робіт МАН. А ще учні саме цього навчального закладу посідали почесні треті місця на четвертому етапі Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. Між іншим, у старшій школі кожен може обрати свій профіль навчання — філологічний або інформаційно-технологічний.

Окрім формул, теорем та правил, учні також, щоправда, цього разу вже за власним бажанням, можуть розвиватися культурно і духовно. На базі школи працює 13 гуртків та 11 спортивних секцій. Тобто у другій половині дня діти, замість того, щоб тинятися вулицями, можуть зайнятися корисною справою. Для цього не потрібно ані кудись далеко їхати (все відбувається у школі), ані витрачати додаткові кошти (для учнів заняття є безкоштовними).

Гордість школи — зразковий ансамбль танцю «Вербиченька». На п’ятнадцятому році свого існування колектив налічує 150 осіб. Погодьтеся, як для шкільного ансамблю — дуже непогано. «Ще у нас є чудовий театр слова «Інкрустації», ансамбль брейк-дансу, гуртки  флористики, бісеро-плетіння», — каже пані Марченко. З не меншою гордістю Людмила Юріївна показує стелаж, повністю заставлений спортивними нагородами.

Окрема розмова — про модель Школи сприяння здоров’ю.

— Це — ціла система заходів: спеціальна організація шкільного режиму, збереження здоров’я з урахуванням технології навчально-виховного процесу, дотримання гігієнічних норм щодо освітлення, температури повітря, шкільного обладнання, раціонального харчування, профілактичне медичне обстеження і пропаганда здорового способу життя. Учні початкових класів мають додаткові години лікувальної фізкультури. У нас також є кабінет аромотерапії та діє логопедична служба.

— Ми намагаємося так зробити, щоб діти пили тільки очищену воду. За рахунок нашого району нам встановили фонтанчики з питною водою, а іноді батьки окремо у класи купують кулери. У їдальні — дієтичне харчування. Щодо лікувальної фізкультури, то на неї ходять тільки ті, кому радять медики.  

Є у школи ще одна традиція — проводити День відкритих дверей для батьків. Щоб вони могли на власні очі побачити де, в яких умовах, а головне — хто навчатиме їхніх малюків.

— Ми відкриваємо усі кабінети, усі зали. Батьки можуть побувати на уроці у будь-якого вчителя. Переважно йдуть до тих, до кого у вересні піде їхня дитина навчатися. Щоб потім без вагань та сумнівів привести дитину у перший клас. Радіє пані директор і з того, що не забуває про її школу і керівництво району.

— Нам дуже допомагає районна влада. Минулого року, наприклад, нам повністю замінили вікна. Дуже велика проблема в нас була із освітленням, та і її вирішили. У школу у 2008 році було вкладено 2,5 мільйона гривень. Приємно, що про нас дбають. А ще дуже допомагає нам також депутат Київради Людмила Закревська. Уже років десять вона опікується нашою школою. І що найприємніше — її увага не залежить від того, відбувається виборча кампанія чи ні. Вона допомагає завжди.

За двадцять років свого існування школа стала рідною домівкою для багатьох маленьких киян. Дивлячись на натхненне обличчя її керівника, не виникає жодних сумнівів стосовно подальшого 

розвитку закладу. З кожним роком він стає все кращим. Нам залишається лише привітати учнів та вчителів середньої загальноосвітньої школи №286 з їхнім святом. Так тримати!

— Знаєте, мене неодноразово друзі вмовляли перевести свого сина на навчання у ліцей або гімназію. Та я переконана: головне не назва навчального закладу, а колектив, який там працює. Я бачу, що моєму Олександру подобається туди ходити, він вчиться і розвивається. До нього змогли знайти підхід, і він із повагою ставиться до усіх учителів, а це головне. Цього року він закінчує школу. Але своїх зв’язків із цим навчальним закладом я не розірву. Бо вже наступного першого вересня знову сюди прийду. Цього разу вже зі своєю маленькою донечкою. І переконана, що їй тут також сподобається. Бо інакше бути не може.