З таким твердженням учора в столиці під стінами Міністерства внутрішніх справ України громадська ініціатива «Чорний Комітет» у рамках «Коаліції боротьби проти правоохоронного терору» провела акцію протесту. Громадськість принесла до МВС відро крові постраждалих від міліцейського свавілля та зароблені на ньому криваві гроші. Приводом для проведення мітингу є ціла низка шокуючих фактів міліцейського свавілля та порушення всіх прав звичайних громадян.
Один із учасників акції мешканець міста Курахове Донецької області Олександр Москаленко каже, що вже 76 місяців його син Олексій перебуває в слідчому ізоляторі. Йому інкримінують вбивство. Однак до сьогодні його провину не доведено.
— Умови перебування мого сина в СІЗО і манери поводження з ним нестерпні, — говорить Олександр Москаленко. — Постійно йде тиск на слідство. Вимагаючи зізнання, правоохоронці погрожували заразити мою дитину СНІДом. Я стомився. Відверто порушуються права мого сина. Адже слідство не знайшло слідів крові на одязі Олексія, не виявило відбитків його пальців, не знайшло жодних матеріальних доказів. Однак він досі перебуває в слідчому ізоляторі.
За словами О. Москаленка, якщо порушили кримінальну справу, то винен підозрюваний чи не винен, а його треба засадити. Поки триває слідство, хлопець сидить уже понад 6 років.
— Подібна ситуація і з жителем міста Глухова Русланом Мойсеєнком. Хлопець перебуває в слідчому ізоляторі за злочин, який не скоював, розповідає координатор акції Богдан Тицький. — Його кинули за грати, коли йому не було 18 років і до його повноліття до нього не допускали батьків. Правоохоронці змусили хлопця підписати брехливі свідчення.
І це, на жаль, не поодинокі випадки. Тортури в правоохоронних органах сьогодні стали звичним явищем. Численні листи та скарги на порушення прав людини не дають ніякого результату.
За словами Б. Тицького, міліція, прокуратура і суд діють як одне акціонерне товариство — вони налаштовані не на пошук істини, а на те, щоб неодмінно посадити затриманого. Певно, коріння такої єдності було ще за радянського часу. Тоді ці структури переважно містилися в одному будинку, їхні працівники були членами однієї спільної партійної організації, отож і завдання виконували спільні. На жаль, подібна ситуація спостерігається і сьогодні.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
