30 жовтня в столичному Будинку літераторів відбудеться презентація перевидання «Кобзаря» з ілюстраціями Василя Седляра (Київ, «Дух і Літера», «Оранта». 2009). Ця видатна пам’ятка української книжкової культури понад сім десятиріч залишалася недоступною для ширшого загалу.
У мемуарах Юрія Шевельова (Шереха) є такий епізод. 1943 року Шевельов покидав Харків і залишив на столі цю книжку. Наступного разу він зміг побачити її аж через півстоліття, і то — в спецфонді музею. А тепер вона доступна всім.
Книга вийшла до 110-літнього ювілею Седляра, це перше після 1933 року перевидання «Кобзаря» з його ілюстраціями.
Василь Седляр (1899—1937) належав до київської школи Михайла Бойчука — знаменитого осередку нашого мистецького авангарду. Творчість Седляра, як і інших бойчукістів, — оригінальна спроба поєднати досвід західного авангарду з елементами українського народного мистецтва, з одного боку, й високими традиціями сакрального мистецтва Візантії та раннього Ренесансу, української іконописної школи — з другого.
Цикл ілюстрацій до «Кобзаря», над яким Седляр працював у 1929—1932 рр. — вершина його графічної творчості (див. репродукції). За життя Седляра «Кобзар» у його оформленні виходив двічі: в 1931 й 1933 рр. У першому виданні всі ілюстрації були чорно-білі, у виданні 1933 року два десятки ілюстрацій відтворено в кольорі. Його «Кобзар» став найповнішою спробою авангардного прочитання Шевченкової поезії в українській художній культурі 1920-х років.
Книгу нищівно критикували. Художника розстріляли в роки великого терору, а той «Кобзар» на кілька десятиріч вилучили з історії культури.
У перевиданій книзі графічний цикл Седляра вперше представлено з максимальною повнотою — відтворено всі ілюстрації й віньєтки з обох прижиттєвих видань, а також нечисленні авторські начерки й ескізи, що зберігаються у фондах Національного художнього музею України та Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва.
Видання супроводжує стаття дослідника історії української книжкової графіки й друкарської справи Артура Рудзицького, що розповідає про долю Седляра й історію його ілюстрацій до «Кобзаря» на основі широкого кола архівних джерел, багато з яких дослідник запроваджує до наукового обігу вперше.