Законно? І справедливо?

За армію боляче, за державу прикро. Гадаю, не лише мені. Але ж могли б з казана виловлювати і м’ясце, якби... Якби держава, нездатна ситно нагодувати, тепло одягти і надійно озброїти, не тринькала грошики, а з розумом розпоряджалася кожною гривнею. Якби міністерський апарат пам’ятав, що копійка гривню береже... Ні, далі не буде результатів перевірки військового відомства контролюючими органами. Не буде фактів про зловживання начальників і командирів та нецільове використання народних грошей у непристойних для злиденної держави сумах.

Розповімо лише про одного генерала, якого, схоже, мало зачепили багаторічні економічні проблеми країни, тяготи і злидні військової служби. Маю сміливість це стверджувати по тому, як людина в лампасах вирішувала своє квартирне питання в столиці.

Не треба бути аналітиком, щоб припустити перспективу поліпшення їхніх житлових умов. Як стверджують у Міноборони, кошти на будівництво і купівлю житла в 2009-му (на 1.10.09) не надходили. А тим часом, напевно, генерал-лейтенант Олександр Матвійчук святкував новосілля частіше, ніж будь-хто із міністрів.

Квартирна фортуна стояла до нього обличчям, у той час як від десятків тисяч погононосіїв відвернулася. Але начальник Центрального управління військової служби правопорядку в Києві та Київській області — військовий комендант столиці в цьому не винен. Так стверджує генерал і всі служби, включаючи прокуратуру, які перевірили квартирні справи лампасоносця. Не будемо обвинувачувати його і ми. Просто оприлюднимо неказкову історію про отримання, обмін, купівлю-продаж житла Олександром Миколайовичем.

На високій посаді коменданта він з 1996-го. А до цього служив у Західній групі військ. Ще виконуючи обов’язки на передовій у Німеччині, Матвійчук завбачливо подбав про тил — квартиру в столиці. До розвалу Союзу в 1990-му він купив трикімнатну кооперативну на Троєщині (пр-т Маяковського). У вересні 1994 року тодішній генерал-майор подарував її дочці. І правильно зробив — на обрії в «Турецькому містечку» з’явилися квартирні метри для «вихідців» з Німеччини, побудовані турками на гроші німців. У тому симпатичному мікрорайоні Матвійчук отримав трикімнатну квартиру. Через три роки, в 1997-му, родина приватизувала її, а в березні 2001-го обміняла на апартаменти... дочки. Три кімнати на трьох, гадаю, гарні житлові умови. Але це я так думаю і, упевнений, тисячі тих, хто мешкає в кімнатках або гуртожитках.

Генерал-лейтенант розмірковував, мабуть, інакше. Він був членом постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки Київської міськдержадміністрації. А, значить, що?

Значить, його місце проживання має бути максимально наближене до місця служби. Щоб «вчасно і оперативно вирішувати питання». Цим, напевно, керувалися міністр оборони Олександр Кузьмук і його заступник, коли звернулися в КМДА з проханням обміняти житло «з метою наближення». Столичний голова Олександр Омельченко у квітні 2001-го ввійшов у ситуацію й доручив знайти, оформити, вирішити.

Уже через чотири місяці глава сімейства, його дружина і син знали, що є розпорядження Ватутінської РДА про надання їм трикімнатної квартири на вул. Михайлівській. З умовою, що житло на Маяковського вони подарують райдержадміністрації.

Чому Ватутінська РДА розпоряджалася квартирою, що знаходиться в Печерському районі, — загадка. Так міська влада вирішила і крапка. Одне слово, Матвійчуки одержали шикарні метри в центрі міста. Причому, за площею ця жадана квартира було на 22,6 «квадрата» більше від троєщинської. Нерівноцінний обмін, кажете? Він «батьками» міста пояснюється просто: «Різницю загальної площі квартир (22,6) пропонується утримати з житлової площі, яка передається Міністерству оборони за рахунок 1,5% відрахувань від податку на прибуток».

Інакше кажучи, якась родина із двох осіб «завдяки» владі не одержала однокімнатне «гніздечко». Ви зрозуміли: до тих 22,6 метра додайте ще кухню, санвузол і коридор і одержите повноцінну квартиру й зменшення багатотисячної черги.

Матвійчук у цьому пасьянсі, вочевидь, участі не брав. Пощастило просто. Але його подальші дії важко пояснити. Спочатку на 95,2 «квадратах» зареєструвалося подружжя, а через кілька місяців — дочка та її дочка, тобто внучка. Пізніше квартира на Михайлівській перейшла в їхню власність. А у вересні 2005-го її купив громадянин Ізраїлю. Ну, право, не животіти ж «грошовому мішку» на окраїні. Центр є центр.

А що Олександр Миколайович, запитуєте? От і я про це. Невже відпала гостра потреба «вчасно й оперативно вирішувати службові питання» члену вищезгаданої комісії? Адже за посадою, гадаю, належить. Або комендант знайшов місце проживання ще ближче до місця роботи?

Скринька відкривається просто: «Інвестор Матвійчук Олександр Миколайович проінвестував квартиру... за адресою: Кадетський гай (те саме «Турецьке містечко». — Авт.) у повному обсязі». (З довідки будівельної фірми).

Свідоцтво про право на власність на неї він одержав у січні 2005-го, а вже у вересні подарував цю квартиру... дочці й внучці.

Де сам безквартирний генерал-лейтенант днює-ночує? Не хвилюйтеся за нього: в 2006-му він купив ще один «райський куточок» на тій же вулиці Кадетський гай, де і мешкає з дружиною.

Про перебування коменданта далеко від місця служби вже ніхто питання не ставить. Очевидно, з техногенною обстановкою в столиці все нормально, а у разі чого — впораються із ситуацією без генерала. Він може спізнитися, добираючись з окраїни в центр, але то дрібниці. Втім, про це вже не варто говорити: коли матеріал готувався до друку, комендант звільнився з армії. Його обіцянка зустрітися і поговорити зі мною після відпустки так і залишилася обіцянкою.