«Мы все учились понемногу — чему-нибудь и как-нибудь».Схоже, це вже не про нас. Нинішня молодь прагне до вузької спеціалізації. Хоче бути дипломованими професіоналами, яких чекають на Заході. Так вимагає Болонська система, яку сучасна українська влада обожнює, часом нехтуючи власним досвідом і традиціями. Про це писано-переписано. Це вже не дивує.
Дивує непослідовність і маятникова політика можновладців. Поясню. Якщо ми так уперто пнемося в Європу, логічно придивитися і прислухатися: а як там?
Там давно професійна підготовка прокурорів, суддів та працівників органів правопорядку є запорукою національної безпеки країни та її правової системи.
А у нас? А у нас теж. Проте... За роки незалежності зроблено кардинальні кроки в створенні кузні кадрів для вищезазначених структур.
Зокрема, для «ока государевого», в системі якого успішно функціонує Національна академія прокуратури України (НАПУ).
Мета викладацького колективу — підготувати фахівців, здатних виконувати прокурорські обов’язки з моменту призначення на посаду. Чи виходить це у 13 докторів та 42 кандидатів наук, колишніх прокурорів областей і нинішніх заступників Генпрокурора (працюють за сумісництвом)? Ще б пак. Адже спеціалізація в академії — з перших днів навчання, яке супроводжується практикою в прокуратурах столиці (перший рік) і в областях — сім місяців до захисту диплома магістра.
— Нещодавно Генеральна прокуратура проаналізувала рівень підготовки випускників усіх ВНЗ, які готують кадри для відомства, — розповідає проректор — директор Інституту підготовки кадрів НАПУ Олександр Толочко. — Професіоналізм наших магістрів виявився істотно вищим, ніж випускників базових, у тому числі класичних ВНЗ. За досвідом до нас звертаються росіяни, молдовани, грузини, казахи, білоруси, колеги з інших країн. А торік НАПУ прийнято до Лісабонської мережі, яка створена 1995 року для консолідації зусиль і обміну інформацією між закладами, що готують і підвищують кваліфікацію прокурорів і суддів.
Та ось біда — є «думка» ліквідувати цю кузню кадрів. «Думка» ця — у вигляді законопроекту про зміни і доповнення до закону про вищу освіту. Якщо парламент його ухвалить, в Україні не буде спеціалізованих ВНЗ, які готують дипломатів, військових, держслужбовців тощо.
То це і є адаптація до Болонської системи, про яку так гучно говорять в Міносвіти? Спочатку йти на зближення з нею, досягти певних результатів, затративши значні моральні, фізичні та фінансові ресурси, а потім раптово змінити курс і відповзти назад — це і є входження до Європи? Ну-ну...
Для загалу нагадаю: змінами до Закону України «Про вищу освіту» передбачено, зокрема, створення академій за умови кількості студентів стаціонару... не менше двох тисяч. У якого відомства може бути такий спеціалізований ВНЗ?
Неприйнятними є, на думку фахівців, й інші норми законопроекту. Практики і науковці єдині в одному: закон має бути рамковим, а не регулятивним. Стандарти спеціалізованої підготовки повинен встановлювати сам замовник кадрів. Хіба в Болонській декларації не про це йдеться, панове чиновники МОНУ? Тож як пояснити ваші дії, як не інволюцією?
У стінах Нацакадемії прокуратури останнім часом дедалі частіше проводяться науково-практичні конференції, дискусії про спеціалізовану підготовку слуг Феміди і правоохоронців. На останній, організованій Міжнародною асоціацією прокурорів, лейтмотивною була думка про те, що навчатись «понемногу — чему-нибудь и как-нибудь» — нерозумно, невигідно, алогічно. Усім галузям потрібні міцні професіонали, а не і швець, і жнець, і на дуду грець.
Дивно, що когось ще треба в цьому переконувати.
На знімку: Національна академія прокуратури України.
Авторитетна думка
Ірина ВОЙТЮК, голова Бюро Лісабонської мережі, член ради директорів Міжнародної організації закладів суддівської освіти, ректор Академії суддів України:
— Підготовка суддів та прокурорів уже багато років є пріоритетним напрямом діяльності Ради Європи.
Вона сприяла створенню так званої Лісабонської мережі, активно підтримує створення спеціалізованих закладів суддівської та прокурорської освіти у постсоціалістичних країнах. Слід зазначити, що в багатьох державах поняття «магістрат» (не плутати з «магістром») об’єднує в собі і суддю, і прокурора.
Належне функціонування судів та прокуратури неможливе без професійної підготовки у державному спеціалізованому навчальному закладі. Першим серед таких була Школа магістратури у Франції, існують вони, зокрема, в Португалії, Іспанії, Німеччині, Нідерландах, Данії тощо.
Майбутній суддя чи прокурор має отримати специфічні знання, які він не міг здобути ні в університеті, ні під час заняття іншою професією.
Сьогодні юристів готують у 288 українських навчальних закладах. Однак жоден з них не надає випускникам прикладних навичок, необхідних для роботи в суді чи прокуратурі.
Навчання суддів та прокурорів — функція держави, тому повинна здійснюватись за її рахунок.
В Україні діють відповідні ВНЗ, які відповідають європейським стандартам, визнані суддівською та прокурорською спільнотами. Такими закладами є Академія суддів та Національна академія прокуратури.
