Володимир Шаповал: «Я не бачу нездоланних перешкод, які могли б зламати виборчий процес»

Минулий тиждень видався насиченим у контексті законотворення. Та, серед інших, суспільство, мабуть, найбільше турбувало два питання: які наслідки матиме рішення Конституційного Суду з приводу внесення змін у виборче законодавство та чи вдасться скасувати недоторканність та пільги для високопосадовців? Прокоментувати ці гарячі теми для наших читачів погодився голова Центральної виборчої комісії, доктор юридичних наук, професор, член–кореспондент НАНУ Володимир Шаповал.

 – Я з певною зацікавленістю і навіть інтересом прочитав рішення КС у справі про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо виборів Президента України. Воно займає 32 сторінки. Здається, що це титанічна праця. Спочатку в мене не було бажання висловитися з цього приводу. Але, як суддя КСУ у відставці, відчуваю моральну і психологічну відповідальність за всі рішення цього органу.

Нині спільними зусиллями і суддів КСУ, і частини політиків створилася ситуація, коли ми маємо два центри законодавчої влади. Колись Ганс Кельзен, відомий австрійський юрист, який, власне, й запропонував європейську модель КС, казав, що Конституційний Суд – це негативний законодавець. Цей орган, зокрема, практично може скасовувати закони на підставі їх конституційності й, таким чином, по суті, брати участь у законотворенні.

Я не коментуватиму відповідне рішення, але сумніваюся в його фаховості. Зокрема, зазначу, що в ньому є одна кричуща позиція. КС у цьому випадку, як і в багатьох інших, діяв за принципом: будемо розглядати те питання, яке хочемо, а не захочемо – не відкриємо провадження або припинимо провадження у справі у зв’язку з надуманою підставою. Така вибірковість свідчить, що в нас є не тільки альтернативний, негативний законодавець, а й контролер парламенту, що діє вибірково. І було б ще якось, якби цей контролер був об’єктивний і ніхто в цьому не сумнівався. Але коли є сумніви, і вони нерідко озвучуються – це дуже погано.

От, наприклад, цитата з рішення, про яке ми говоримо, де судді пояснюють, чому вони відмовляють у розгляді низки положень закону, оскарженого сторонами (і Президентом, і народними депутатами): «отже, зазначені положення закону, з набранням чинності цим законом, стали частиною інших законів і вичерпали свою дію». Справді, закон про внесення змін прийнято, а потім його зміст «розсмоктується». Більшість його положень, приміром, перейшли до змісту закону про вибори Президента. Але от що визначає Конституційний Суд: «таким чином вони не можуть бути предметом розгляду в КС, а отже, відповідно до пункту третього статті 45 закону КС, конституційне провадження підлягає припиненню».

Напрошується питання: панове судді Конституційного Суду, а чому ж ви тоді розглядали інші питання? Адже закону, про який ми говоримо, нині як окремого правового акта не існує, бо всі його положення інтегровані в різні закони – в Кримінальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства, закон про вибори Президента. Зрозуміло, що будь-яка зміна інтегрується, і видавати це як аргумент припинення провадження – знущання. Краще написали б просто: «ми вважаємо, що ці позиції важливі, а ці – ні». На моє переконання, це демонстрація вибірковості підходів. У даному випадку судді КСУ не виконали своїх обов’язків, по суті, зловживаючи правом.

Пояснюючи, чому не розглядалися деякі з інших положень, вони визначають: «дослідивши оспорювані положення статті 49 цього закону, КСУ вважає, що встановлення розміру грошової застави і визначення підстав для її повернення належить до сфери законодавчого регулювання і здійснюється на розсуд законодавця, тому це питання не підлягає конституційному контролю». Але ж Конституційний Суд розглядає на предмет конституційності саме закони! Я просто не можу цього збагнути. Вважаю, подібні тези не просто компрометують конституційну юрисдикцію в Україні, а й ставлять дуже серйозні питання.

До цього хочу додати, що внутрішньо протестую проти ще одного явища. Йдеться про те, що за кілька днів до оприлюднення ЗМІ, посилаючись на якесь джерело в КСУ, подали інформацію про те, яким буде рішення, які саме положення визнають неконституційними. І ця інформація збіглася зі змістом самого рішення КСУ. Фактично порушено таємницю нарадчої кімнати, а реакції з боку КСУ – жодної . Звідти хтось виніс інформацію, а може, навіть і проект. Якщо хтось вчинив такі дії – це склад кримінального злочину. Це нищить правосуддя.

Коли я працював у Конституційному Суді, такі факти теж були, але ми жорстко поклали цьому край. Було усвідомлення – якщо про наші рішення наперед знає загал, значить, ми випадкові люди в цій справі, ми не вміємо працювати.

— Можливо, моя оцінка цього документа досить гостра. Я собі дозволив це як фахівець саме з конституційного права. Але як посадовець я виконуватиму всі положення цього закону з урахуванням рішення КСУ. Якщо говорити в цілому, я не бачу нездоланних перешкод, які могли би зламати виборчий процес. Знаю, що Верховна Рада досить оперативно зреагувала і збирається найближчим часом приймати зміни до виборчого законодавства в контексті рішення КС. Це свідчить: Верховна Рада України, хоч би що там говорили, в багатьох випадках діє адекватно. Тому, навіть за умов наявності цього рішення Конституційного Суду, вибори відбудуться за будь-якої погоди й на основі чинного законодавства.

— Питання недоторканності давно в нашій країні набуло провокативного й спекулятивного характеру. І, на жаль, це питання є розмінною монетою в політичній грі. Досвід усіх демократичних країн світу підтверджує: недоторканність потрібна, однозначно. І коли кажуть, що вона порушує принцип рівноправності громадян, це абсолютний обман, дурниця. Наприклад, щоб обіймати посаду голови ЦВК, претендент має відповідати певним, юридично визначеним кваліфікаційним вимогам, критеріям. І ніхто не каже, що це дискримінація стосовно тих, хто таким вимогам не відповідає. Будь-яка посада передбачає наявність певного статусу в особи, яка її обіймає. У свою чергу, статус посадової особи — це сукупність її повноважень, а статус громадянина — сукупність його прав і обов’язків. Частиною статусу, зокрема, народних депутатів є їх недоторканність. Не треба плутати зміст статусу народного депутата (вони всі рівні між собою в межах свого статусу) і зміст статусу громадянина (ми, як громадяни, всі рівні в статусі громадянина).

Переконаний, що недоторканність необхідна. Інша справа, як вона визначається, який її зміст. У нас є, якщо так можна сказати, родові недоліки в Конституції, які уможливлюють розширення недоторканності шляхом законодавчого регулювання. Ми бачимо, що є конституційна норма, стаття 80, але якщо читати уважно закон про статус народного депутата, то там вона розмита. Бо в Конституції є припис, статті 92, за яким виключно законами встановлюється статус народного депутата. Доки ця норма існуватиме, існуватиме можливість доповнення змісту статусу народного депутата. В тому числі й розширення недоторканності шляхом прийняття законів. У запропонованому документі це не враховано, тому це вже ставить його під сумнів. Вважаю, було би правильно, якби в статті 80 Конституції передбачалася приблизно така норма: «народним депутатам гарантується недоторканність, обсяг (межа) якої визначений виключно цією Конституцією».

Невже юристи цього не бачать? У тому числі й причетні до цього законопроекту? Не сумніваюся, що бачать. Тому маю сумніви щодо намірів.

Ще один момент. Практично в усіх країнах світу передбачається, що депутат не користується імунітетом, недоторканністю, коли його затримують на місці злочину. В нас цього немає. Це неправильно. Уявіть, депутат вчинив злочин, а правоохоронні органи не можуть на місці вчинити необхідні дізнавальні дії, бо немає рішення Верховної Ради України.

Стосовно Президента. На жаль, у нас немає розуміння, що генезис депутатської недоторканності й недоторканності Президента різний. Це різні правові й політичні явища.

Звести недоторканність Президента до такого обсягу, який пропонується народними депутатами, неправильно. Така практика існує тільки в деяких парламентських республіках, коли парламент обирає Президента, і той за своїми повноваженнями «маленький». У нас же, коли Президент обирається шляхом загальних виборів, буде дивним, коли парламент прийматиме таке рішення.

Тож, думаю, імунітет Президента або право на недоторканність треба зберегти. Але визначити по-іншому, тому що в нас воно виглядає як абсолютне. Слід вказати, що недоторканність поширюється на дії, безпосередньо пов’язані зі здійсненням Президентом своїх повноважень. Байки, що Президент виконує свої обов’язки 24 години на добу, для тих, кому хочеться похизуватися.

А от про суддів автори законопроекту чомусь забули. Україна — одна з небагатьох країн, де передбачено недоторканність суддів. Вона вужча, ніж у депутатів, але також є. На мій погляд, це пострадянська вигадка, якої треба позбавитися, а не робити чемний «кивок» у бік суддівського корпусу.

Загалом цей законопроект видається частиною політичної гри. Це піар-хід, адже народу подобається ідея зрівняти всіх під одну мірку. А я бачу головне завдання в тому, щоб закон про статус народного депутата привести у відповідність із тими стандартами, які існують у європейських країнах. Тож слід іти шляхом удосконалення конституційного й законодавчого регулювання статусу народного депутата.

— Дякуємо за розмову!