Чи знають в уряді реальну ситуацію на ринку праці?

До всіх наших негараздів ми хочемо сьогодні занапастити ще й професійно-технічну освіту. Бо як інакше розцінити спробу уряду перекласти фінансування професійно-технічних училищ із державного на місцеві бюджети? Саме такий підхід закладено при розробці державного кошторису на 2010 рік. І це в умовах кризи й гострого дефіциту кваліфікованих робітників на ринку праці. Звідки візьме кошти на утримання закладів профтехосвіти, наприклад, Тернопільщина, яка й так, можна сказати, є глибоко дотаційною?

Припускаю, що, можливо, області сьогодні не потрібні всі 23 училища (ще три функціонують у виправних закладах); можливо, деякі варто перепрофілювати, скажімо, на навчання інвалідів. Але річ у тім, що потреби ринку ніхто не вивчає, не прогнозує, скільки і яких фахівців потрібно буде завтра. Замість того, щоб зміцнювати матеріально-навчальну базу (останній трактор одне з училищ області отримало в 1993 році, а недобудовані корпуси ПТУ давно розпродані), держава вирішила взагалі їх позбутися.

Аграрний ліцей у маленькому райцентрі Підгайці — типовий представник професійно-технічної освіти області. В кабінеті директора заслуженого працівника освіти України Іллі Івашка висить схема нового комплексу: навчальний і громадсько-побутовий корпуси, майстерня, котельня, будинок для викладачів, спортивний комплекс із басейном... На жаль, із цього задуму часів Союзу вдалося реалізувати небагато, деякі об’єкти перетворилися на довгобуди, більшість із них залишилися на папері. Розташований ліцей у пристосованих приміщеннях. Щоправда, всюди чистенько, пофарбовано, багато квітів. Ремонти зношеної техніки, старих приміщень, харчування дітей, матеріали для навчання і ще чимало господарських дрібниць — на плечах дирекції. Держава виділяє кошти лише на зарплату викладачів, комунальні платежі та харчування сиріт. Цікаво вийшло зі стипендіями. Ті, хто живе в гуртожитку, отримують замість 200 гривень лише 100. Думаєте, решту 100 дають ліцею? Нічого подібного. Проживання в гуртожитку змушений взяти на себе навчальний заклад. Добре, що в часи бартеру запаслися тканиною та нашили постільної білизни, а як бути з меблями, дахом, що протікає? Про харчування учнів також дбають самі. Мають понад 300 гектарів землі, більшість з яких здають в оренду, решту обробляють самі. Самі печуть хліб, заготовляють овочі.

Нині тут навчається 427 учнів. Недобрали лише групу будівельників. Ліцей має добру репутацію у навколишніх районах, інколи мало не класами вступають до нього. Крім професійної, діти здобувають середню освіту. Причому рівень її вищий, ніж у загальноосвітніх школах, завдяки сильній команді викладачів. Ліцей роками налагоджував відносини з Львівським аграрним університетом, який охоче брав підгаєцьких випускників для подальшого навчання на державній формі. З упровадженням тестування усе це перервалося.

Для багатьох дітей ліцей заміняє рідний дім. У районі, як і в усій області, чимало соціальних сиріт, коли мати чи батько, а інколи й обоє одразу, змушені заробляти на прожиття за кордоном. Діти залишаються без нагляду. В ліцеї вони під опікою викладачів, майстрів, вихователів. «Нам кажуть, — зізнається Ілля Івашко, — що сироти й соціальні сироти — не наша проблема. Не стане ліцею — куди підуть ці діти? А бюджет одного з найбідніших районів області не потягне додаткового навантаження більш як у два мільйони гривень».

Директор Тернопільського ВПУ№4 імені Михайла Паращука Роман Півторак мав би радіти: його училище, єдине в області, залишають на державному бюджеті. А ще — напередодні Дня вчителя йому присвоєно звання заслуженого працівника освіти України. Разом із директором навчально-методичного центру професійно-технічної освіти в Тернопільській області Валерієм Дзюблюком вітаємо його з високим визнанням. Але настрій у Романа Євстахійовича зовсім не святковий, йому болить те, що нині відбувається з професійно-технічною освітою. До її реформування ніхто й не приступав, а намагання зіпхнути на місцевий бюджет обернеться катастрофою.

Роман Півторак скористався нагодою і після вручення йому відзнаки намагався привернути увагу Президента України до проблем реформування системи профтехосвіти. Віктор Ющенко дав доручення міністру науки й освіти вислухати його пропозиції. З ними директор ВПУ№4 не вперше звертається до пана Вакарчука, однак реакції ніякої, швидше навпаки. Скажімо, в цьому році видано наказ міністра про заборону підготовки закладами профтехосвіти молодших спеціалістів. «Чому? — дивується Роман Євстахійович. — Навчально-виробнича база в нас на європейському рівні, сильний склад викладачів і майстрів. Ринок потребує спеціалістів середньої ланки, наших випускників: майстрів у будівельній галузі, з обслуговування і ремонту автомобілів забирають, як то кажуть, з-під рук. Також стовідсоткове працевлаштування робітників цих спеціальностей. Проблеми з роботою мають хіба що випускники економічного та комп’ютерного напрямів, та майже всі вони йдуть здобувати вищу освіту».

Професійно-технічна школа вимагає негайних реформ. Вони мають початися із законодавчої бази. Слід вносити зміни до законів України «Про професійно-технічну освіту» і «Про освіту». Профтехучилища давно перебувають у ланцюжку ринкових відносин, але досі не є ринковою структурою. Держава фінансує (фінансувала?) підготовку робітничих кадрів, але прибутки від цього отримують бізнесові структури й практично нічого ті, хто готує ці кадри. На думку Романа Півторака, слід було б закласти затрати на підготовку кадрів у собівартість продукції. Якийсь один відсоток буде зовсім невідчутним для виробника й споживача, але вагомим — для професійно-технічної освіти, зміцнення її бази. Назріла потреба розробити державну програму відтворення трудових ресурсів, деталізувати її по роках. Якщо цього не зробити, то через якийсь час будемо завозити дорогу робочу силу з-за кордонів України.

Герой України, директор ТОВ «Україна», що в селі Скорики Підволочиського району, Олег Крижовачук кадри механізаторів готує на базі господарства. В нього найсучасніша зарубіжна техніка, яку в очі не бачили випускники профтехучилищ. Олег Петрович готовий був створити філію одного з профтехучилищ на своїй базі, але співпраці не вийшло. Начальник головного управління науки й освіти облдержадміністрації Іван Запорожан визнає, що матеріально-технічна база професійно-технічних училищ не відповідає вимогам сучасного виробництва, коштів на її оновлення держава не виділяє, бізнесові структури практично не беруть участі в підготовці робітничих кадрів. Лише тепер намітилася співпраця в цьому плані з групою компаній «Мрія». Йдеться про підготовку трактористів. Певні контакти були з фірмою «Дністер», що в Борщівському районі, яка надавала свою техніку для навчання. Там майбутні випускники стажувалися протягом тижня. Зовсім не беруть участі в підготовці кадрів будівельні фірми, хоч в області їх немало, і вони поглинають основну кількість випускників будівельних спеціальностей.

І все-таки приклад взаємодії бізнесу й освіти є. Його демонструє інвестор — німецька фірма «KNAUF». На базі філії одного з училищ у Борщеві ТОВ «Скала» відкрило навчально-виробничий центр: зробило ремонт приміщення, повністю його оснастило, виділено матеріали, підготовлено майстрів виробничого навчання, набрано дві групи монтажників гіпсокартонних конструкцій.

Причому техніка й матеріали тут найсучасніші — такі, які використовують сьогодні на будівельних майданчиках. У листопаді аналогічний центр планують відкрити на базі профтехучилища №10 у Тернополі, де набрали три групи майбутніх монтажників. На все це зарубіжна фірма використала чималі кошти, але тут розуміють: потрібні спеціалісти, які вміють працювати з її матеріалами. Це турбота про майбутнє.

А ми, на жаль, живемо одним днем і рубаємо під корінь школу, яка готує трудові ресурси. При цьому не береться до уваги ні думка колективів професійно-технічних навчальних закладів, ні застереження керівників регіонів про те, що місцеві бюджети не витримають додаткового фінансового навантаження.

На знімку: навчаються майбутні водії.