«Таку жирну пляму на «Артеку» навіть море не змиє...»

Скандал навколо міжнародного дитячого центру «Артек» справляє неприємне враження навіть на тих із нас, кому жодного разу не доводилося самому відпочивати в цій оздоровниці чи відправляти туди своїх дітей. Чи не найбільше переймаються негативом на оздоровницю самі «артеківці».

Таке враження склалося після того, як кореспондент «Голосу України» організував діалог «артеківців» двох поколінь. Лікар з Вінниці Лілія Долгова відпочивала в оздоровниці у 1980-му, тоді вона навчалася в шостому класі, їй було стільки років, як нинішній шестикласниці Вінницької фізико-математичної школи №17 Лізі Терещенко — дівчинка відпочивала в «Артеку» в липні-серпні нинішнього року. «Цей скандал компрометує не тільки всесвітньо відому оздоровницю, він кидає тінь на державу», — каже мати хлопчика, який влітку відпочивав в «Артеку», депутат Вінницької районної ради Наталія Добровольська. «У дітей, з якими мені особисто доводилося розмовляти, спогади про «Артек» найкращі, але дехто з дорослих нав’язує їм іншу думку, — приєднується до розмови ще один депутат Вінницької районної ради, заступник головного лікаря районної лікарні Валерій Щербань. — Не можна маніпулювати свідомістю майбутніх громадян країни».

— Нинішнього літа я відпочивала в таборі «Озерний», — каже Ліза, — коли прощалися, плакали всі, сліз не жаліли, так здружилися за 21 день перебування в «Артеку». Разом зі мною в загоні була ще одна дівчинка з Вінниці — Катя Мазуркевич, з моєї школи. А в раді табору працював наш земляк на ім’я Микола. Він старший, то ми з ним не спілкувалися, прізвища не знаємо. Загалом там діти різного віку — від 6 до 18 років були. Наша зміна проходила під егідою ООН, тому в цей час разом із нами відпочивали діти з 50 країн світу.

Ліза привезла відеозапис про життя їхнього загону. Заплатила за це 70 гривень. Ще 20 гривень коштував дівчинці «артеківський» галстук-хустинка, які носять на шиї. Лілія Долгова захоплено спостерігала на екрані за побаченим, згадувала знайомі місця. Раз по раз відзначала, як усе змінилося за час, що минув за майже тридцять років відтоді, як юна Долгова бігала цими ж тінистими алейками.

— А покажи свою вуглинку, — пані Лілія звернулася до Лізи. — Чи, може, уже такого немає тепер?

з-за скляних дверцят шафи акуратно загорнуту у прозору плівку вуглинку. Це символічні вуглинки з прощального вогнища, пояснили обидві «артеківки».

Згадали вони й традиційну пісню, яку вивчають і співають кожен, хто опиняється у таборі. Її назва «Артеківець — сьогодні, артеківець — завжди». 

Обидві співрозмовниці неохоче згадують про скандал навколо їхнього улюбленого табору відпочинку. Майже в один голос стверджують: «Такого, про що нині кажуть, в «Артеку» просто не може бути». Батько Лізи Олександр Терещенко теж переконаний у цьому.

Олександр Терещенко, коли забирав дівчинку з табору, був приємно вражений порядком на його території. «Я потрапив у табір тільки тоді, коли мені виписала перепустку, — каже пан Олександр. — Але для цього треба було підтвердити факт перебування дитини в «Озерному». Для батьків працює готель. У ньому я й поселився. Доньку дозволили забрати додому лише після того, як написав заяву. І це за того, що в той день уже закінчився термін її перебування в таборі. Кожні дві-три хвилини доводилося бачити патруль на території табору. Службу несли курсанти міліцейських училищ. На 25 дітей у загоні, в якому відпочивала Ліза, було три вожаті. Вони постійно перебували поруч із дітьми свого загону. З розмови з однією з них дізнався, що є конкурс на відбір вожатих. Не так просто потрапити в «Артек». Тому вожаті надзвичайно відповідальні.

Виходячи з побаченого, у мене виникає сумнів щодо тих розмов, які нині точаться навколо табору. Розмови дуже неприємні. Їх слухають діти. Великі й малі. Їм важко зрозуміти, де правда, а де брехня. Це не тільки тінь на «Артек». Це поганий урок для наших діток, який їм подали дорослі дяді. Безвідповідальні, як ще інакше їх можна назвати?

Ще одну думку висловив батько Лізи. «Ми заплатили за путівку дев’ять тисяч гривень, — каже пан Олександр. — У табір першої лінії путівки ще дорожчі — до 15 тисяч гривень. Скажіть, за такої вартості може бути «Артек» збитковий? 

— Мамо, я тобі зателефоную ввечері, бо зараз немає такої можливості, — так син відповідав на мої дзвінки, коли я вдень телефонувала йому в «Артек», — каже жителька села Агрономічне Вінницького району, депутат районної ради Наталія Добровольська. — Вже коли Петя повернувся додому, розповідав, що день у таборі розписано по хвилинах. Діти постійно чимось зайняті — то конкурси, то спортивні змагання, то екскурсії чи походи. Петя був у туристичному загоні. Тому їхній загін частіше за інші ходив у походи та на екскурсії. Йому це подобається. У нього батько — майстер спорту з альпінізму, керує гуртком туристів при Вінницькому районному будинку школярів. Ми постійно беремо сина в походи. Петя у свої 16 вже сім разів ставав чемпіоном області у складі збірної області зі спортивного туризму. За такі заслуги сину надали пільгову путівку. Вона нам коштувала половину вартості. Дитина дуже задоволена!

Не всім дітям подобається такий ретельно складений розпорядок дня в таборі. «У нас був один хлопець, який постійно скаржився на графік, — продовжує Ліза Терещенко. — Навіть маму викликав з Києва. Та приїхала і щось там з’ясовувала в керівників табору. А дівчинка з Санкт-Петербурга, навпаки, залишилася ще на одну зміну. Мама замість того, щоб її забрати, заплатила знову гроші і дочка продовжила відпочинок».

Т. Шевченка Світлана Панасюк теж не могла терпіти такий насичений графік залучення «артеківців» до безкінечних справ. Дівчина відпочивала в «Артеку» у 2000 році. «Мені більше подобається робити все з власної ініціативи, а не те, що наказують, — ділиться враженнями співрозмовниця. Хоча загалом спогади про «Артек» у пані Світлани — найкращі.

— Складається враження, що до обговорення підкинутої «Артеку» проблеми долучилася вся країна, — каже мати Лізи Терещенко пані Наталія. — Особливо неприємно слухати все це дітям. Це така жирна пляма не лише на «Артеку», а й на нас усіх, що її не відмиє навіть море. Фактично ми підмочили репутацію держави. Бо вже весь світ трубить навколо того, до чого дожилися в Україні. Якщо, мовляв, у такому місці відбуваються такі непристойні речі, то як туди можна відпускати дітей?

Потрапити в «Артек», як у радянські часи, так і тепер, непросто. Скільки дітей з Вінниччини відпочивали в оздоровниці, ніхто не може сказати.

— Ми знаємо тільки про тих діток, які їздили на відпочинок за пільговими путівками через наше управління, — каже заступник начальника Вінницького обласного управління у справах сім’ї та молоді Наталія Богданова. — Їх 657. Такі путівки отримали обдаровані діти, сироти і з багатодітних родин. Але ж в «Артеку» є комерційний відділ. Там путівки за повну вартість може придбати кожен, кому дозволяють фінанси. Про таких відпочивальників ми не можемо знати... 

Депутат Вінницької районної ради Валерій Щербань, заступник головного лікаря Вінницької районної лікарні, запровадив анонімну анкету для дітей, яких відправляють на відпочинок у табори. Заповнюють вони її після повернення. Мова йде про тих, хто їде за пільговими путівками. «Ми їх обстежуємо перед поїздкою у табір, видаємо медичні довідки, — каже Валерій Михайлович, — маємо певний контакт, тому просимо заповнити анкету. Я не пригадую випадку, щоб хтось нарікав на перебування в «Артеку».

На знімку: «артеківки» двох поколінь: Ліза Терещенко та Лілія Долгова.

Фото автора.