Напередодні президентських виборів з вуст деяких претендентів на цю високу посаду чути обіцянки про будівництво нових енергоблоків на Рівненській АЕС. Справа, на перший погляд, ніби й потрібна, але... Ніхто не замислювався над тим, що будівництво триватиме не рік і не два. Та й багатомільярдні витрати навряд чи зможе осилити наша держава в найближчі роки, тим паче що економічна криза дедалі гучніше дає про себе знати.
Тим часом питання завершення терміну експлуатації двох енергоблоків РАЕС у місті Кузнецовську стоїть уже сьогодні. Уявімо, що справді почалася реалізація отої обіцянки. Зрозуміло, що два перші блоки зупинилися б. Куди пішли б працювати їх трудівники? Залишилися б на вулиці, не інакше. Свого часу були розроблені плани та графіки продовження термінів експлуатації цих потужностей, але, на жаль, «діяльність» уряду поставила під загрозу своєчасність їх виконання.
Однак, вважаю: вихід є, щоб у кузнецовців була робота. Тож хочу привернути увагу урядовців до наболілих проблем української енергетики. З них дві, на мій погляд, мають стратегічне значення. І зволікання з їх вирішенням призводить до постійних колосальних фінансових і ресурсних втрат.
Перша проблема. Залишається лише півтора-два роки до закінчення терміну експлуатації енергоблоків на деяких атомних станціях України. Зокрема, відразу двох перших блоків Рівненської АЕС. На перший погляд, підстав для хвилювання немає. Адже розроблено плани і графіки продовження термінів їх експлуатації. Але, судячи з доповіді Державного комітету ядерного регулювання, за 2008 рік намітилася тенденція до зриву термінів виконання основних заходів з продовження експлуатації першого блока Рівненської АЕС. Причина — нестача планового фінансування.
Водночас треба підкреслити, що така робота проводиться вперше в Україні. Тому я від імені нашої фракції закликаю уряд коректніше і відповідальніше попрацювати над вирішенням цих питань та питанням фінансування робіт з продовження експлуатації енергоблоків. Інакше можна, як то кажуть, догратися: мирний атом не прощає недбалості. І в Україні цей «досвід» засвоїли дуже добре. Якщо ж доведеться зупинити енергоблоки, то місто енергетиків Кузнецовськ перетвориться на місто безробітних, коли батькам не буде за що одягти і нагодувати своїх дітей.
Друга стратегічна проблема полягає в тому, що деякі атомні електростанції, маючи величезні потужності, не можуть їх використати на повну силу. Наприклад, Рівненська АЕС має потужність майже три тисячі мегават, але не використовує навіть половини. Причина, з огляду на темні українські міста і села, автошляхи і парки, звучить щонайменше дивно — електроенергію немає куди дівати. На Рівненщині спробували перевести на електрику житлово-комунальну сферу. Навіть розпорядження відповідне уряд у 2004 році прийняв. Але механізму реалізації цього документа немає і досі.
Доцільнішим видається рішення будувати нову електролінію до Києва. Її запуск зніме так звані диспетчерські обмеження. А це дозволить Рівненській та Хмельницькій атомним електростанціям виробляти щороку додатково майже три мільярди кіловат-годин електроенергії. Цифри свідчать самі за себе. Кошти на цей проект були виділені, але, на жаль, у Київській області досі не вирішили питання відводу землі.
Підсумовуючи, мушу сказати, що подібні дії ставлять під загрозу енергетичну безпеку країни. Тому Блок Литвина закликає всі урядові структури об’єднати зусилля у спільних діях у процесі реалізації стратегічно важливих державних програм.
Микола ШЕРШУН, народний депутат України, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
