Кожен із нас неодноразово бачив плакати, що закликають любити ліс, природу. Великі сучасні банери і допотопні таблички, особливо на трасах чи перед лісництвами волають: «Бережіть ліси — легені планети», «Ліс — наше багатство», «Ліси — то скарб країни»... Одного разу прочитала навіть таке гіркодотепне побажання: «Збережи природу — залишись удома». А знаменитий американський рок-музикант Пол Саймон узагалі казав, що радше волів би бути лісом, ніж вулицею. Ну, кому на що стане фантазії. Мета у всіх цих гасел, висловів одна — достукатися до нашої свідомості, аби не засмічували, не паскудили природу, ставилися до неї, направду, як до скарбу, шанували та поважали ліси й річки, струмки й озера. Про це — інтерв’ю з новопризначеним начальником управління лісогосподарства на Буковині Анатолієм КОВАЛЬСЬКИМ.
— Пане Анатолію, кажуть, що ця посада для вас ненова і ви вже очолювали управління лісового господарства в Чернівцях.
Щасливе повернення
— Так, у 2006 році мене призначили начальником управління лісового господарства Чернівецької області. Утім вже за рік Кабмін очолив Віктор Янукович, у Держкомітеті лісогосподарства запанувала Партія регіонів і я, як то кажуть, не потрафив тій владі, тож змушений був повернутися до Криму. Щоправда, тодішні можновладці не дали мені нормально працювати ні тут, на Буковині, ні там, у Криму. Відтак працював доцентом у Кримському агротехнічному університеті, оскільки маю ступінь кандидата економічних наук. Викладав лісові дисципліни: пірологію (виникнення лісових пожеж), організацію ведення лісового господарства? Цього року влада змінилася — і мене знову запросили до Чернівців.
— Давно працюєте у цій галузі?
— Прийшов у лісове господарство у 1970 році. Працював у Криму, спершу помічником лісничого, згодом — головою комітету по лісовому та мисливському господарству АРК.
— В якому стані нині лісове господарство Буковини?
— На сьогодні я проїхав майже усі наші підприємства. Ситуація у лісовій галузі істотно змінилася щодо стану лісів. І це не з вини лісоводів. Тут відіграють головну роль природно-кліматичні умови. Вони змінюються, що стає причиною усихання ялинників загалом і похідних ялинників зокрема. Основні зони загрози — це Сторожинець, Берегомет, частково Путильський район. І проблема ця стосується Карпат взагалі, а не лише нашої території. З позитивних вражень можу сказати, що лісові підприємства переважно збільшили випуск товарної продукції, збільшилися також сплати до бюджету, збудували нові контори лісництва, особливо хочу відзначити контору Путильського лісгосгоспу, яку починали будувати ще при мені, як і лісові дороги, їх вже чимало і якість відповідна. Нині лісом можна проїхати краще і легше, аніж якимось населеним пунктом. Також відзначу природне поновлення лісу, що усі зруби заліснюються і молоді деревця добре приживаються. Одне слово, лісоводи провели хорошу, якісну роботу.
Фахівці без комбінатів
— Вашому відомству дорікають, що багато лісу-кругляка вивозять за кордон.
— То правда, на жаль, сьогодні експортуємо і ліс-кругляк, й пиломатеріали, а мали б переробляти деревину на теренах області. Проте за часи незалежності склався такий інвестиційний клімат, що на Буковину практично від 90-х років не прийшов жоден інвестор, котрий би вклав кошти саме у переробку деревини. Місцеві інвестори — також якісь мляві. Одне підприємство ефективно займається глибокою переробкою буку, який не має широкого збуту. Може, ще декілька виробників практикують поглиблену переробку. Якщо хвойні породи мають збут, сьогодні їх ще недостатньо у нашій області для переробників, а от бук не користується значним попитом. Стосовно таких хвойних порід, як ялиця, ялина, то підприємства здебільшого займаються лісопилянням, що не є глибокою переробкою деревини. А для того, щоб займатися переробкою, треба залучати багато власних коштів, яких ми не маємо. Призначити ж заступника з цього питання я не можу. Потрібно впроваджувати нову технологію, вивчати ринок, куди і як його реалізувати. У наші дні завозять меблі з Італії, Туреччини, Німеччини, Еміратів, Іспанії — з усього світу. І це при тому, що самі вміємо робити не гірші! Ось у радянські часи як славилися меблі, виготовлені на Буковині: міцні, хорошого дизайну. Тоді працювали меблеві комбінати. І де вони сьогодні? Фахівці залишилися, а комбінатів — катма. Потрібно створити належний інвестиційний клімат, заохочувати своїх переробників. Можливо, надавати перевагу тим людям, котрі залучають інвестиції і намагаються поглибити переробку деревини.
— Від кого це залежить, від керівництва області? І наскільки може бути корисним реалізація самоврядування?
— Залежить від нас, керівництва області, департаменту економіки, підприємців. Запровадження принципу самоврядування, звичайно, пішло б на користь. Адже тоді буде більше зацікавленості у результаті. За попередньої влади усі кошти, які заробляли, відправляли нагору, до столиці, а звідти, з барського плеча, повертали копійки. Бачимо стан доріг у регіоні — фактично їх нема, утім кошти виділяли. Той, хто був слухняним, лояльним до влади, не задавав незручних запитань, тому давали, а решта — об’їдками задовольнялися. Тому збільшення повноважень у регіонах безумовно піде на користь. Кожен сільський голова буде зацікавлений отримати більше коштів, бо що заробить, те й його.
— Є лісогосподарства державні, а є приватні. Чи можна знайти між ними порозуміння?
— Приватні підприємці з переробки деревини ефективніші за своїх державних колег. Це показала практика. Взагалі, ведення лісового господарства — прерогатива держави. Маю на увазі вирощування лісу, його охорону. Приватникові найголовніше — отримати прибуток, а державні підприємці повинні піклуватися про екологію, відтак регульованіша й ефективніша буде державна власність. Знову-таки, збереження лісів. Якось я був у національному парку Італії. Тамтешні працівники нам заздрили, коли розповів, що у нас в основному державна власність на ліси. «Вам легше вести усі роботи з лісовідновлення, природокористування, збереження лісів, довкіля», — казали вони. Бо держава апріорі має більший вплив на підприємства державні, ніж приватні. У них і тих, і тих — 50 на 50. У нас усі ліси переважно у державній, комунальній власності. Згідно з Лісовим кодексом у приватній власності може бути до п’яти гектарів лісу. Буває, що людина має якісь паї і на своїх землях посадила ліс, тоді то її справа, особиста. А так, за законом, — не більше п’яти гектарів. Це запобіжний чинник, бо приватник перешкоджатиме розвиткові рекреаційного напряму, оскільки у приватного підприємця домінантою завжди будуть суто особисті інтереси, тоді як у держави — переважають державні.
Проїхати до міні-готелю — не питання
— У вас колись була задумка облаштувати туристичні міні-готелі, чи вона втілилася в реальність?
— Так. Як вже казав, що в лісі проклали чимало хороших, якісних доріг, що кращі за дороги у населених пунктах. Усі нові контори лісництв побудовані з урахуванням міні-готелів. Сьогодні можна поїхати до будь-якого лісництва і знайти там облаштований міні-готель, бо старі лісництва, проводячи реорганізацію, також враховують цей чинник. То все робиться для розвитку гірського туризму. Люди можуть приїхати на вихідні, повноцінно відпочити, поспілкуватися з природою, послухати пташиний спів, подихати свіжим, чистим, цілющим повітрям. Наразі я порушуватиму питання перед лісовою агенцією у Києві, щоб мені дали заступника з розвитку гірського лісового туризму. Такі посади є при лісових господарствах Австрії, інших країн Євросоюзу. Такі посади я запроваджував у Криму і були вони у кожному лісгоспі. Людина, котра займалася розвитком рекреації. Тепер це питання треба просувати на Буковині. І, здається, воно вже зрушило з мертвої точки.
Сьогодні свідомість така, що заробляють на деревині, грибах, ягодах, які експортують за кордон. А нам звідти привозять «Кока-колу», «Пепсі-колу» та інші не надто корисні речі. Щодо міні-готелів у лісництві, то приїжджає, скажімо, сім’я — батьки з дітьми, які хотіли б провести вихідні у лісі. Лісник приводить їх до маленького будиночка-готелю, каже, скільки коштуватиме їхнє кількаденне перебування. Якщо то — важкодоступне місце, при лісництвах є коні, можна брати техніку з високою прохідністю. Туристів відвозять на водоспади, позбирати гриби, афини, просто прогулятися від лісництва розробленим екомаршрутом.
— Ви працювали в Криму, тепер тут. Є якісь спільні технології?
— Якщо взяти території Криму і Буковини, Кримських гір і Карпат — вони геть різні: клімат, можливості. Тут у нас надзвичайно потужний потенціал деревини. Водночас у Криму — потужний рекреаційний потенціал. Набагато більший, ніж на Буковині. Хоча якщо взятися разом з департаментом туризму й екології, департаментом економіки займатися цією справою, то ми б також були цікавими в плані відпочинку, туризму. В сусідній Галичині саме туризм на належному рівні.
Без фінансів, зате з кабанами та зубрами
— Як фінансується лісогосподарська галузь?
— На сьогодні бюджетного фінансування не отримують половина лісових господарств. Це передовсім Путильський, Берегометський, Сторожинецький лісгоспи, які з державного бюджету не отримують ані копійки. Незначне фінансування поки що мають Чернівецький, Сокирянський, Хотинський лісгоспи. Жодної гривні не вкладають у АПК — ніби вони нікому не потрібні. А це — ліси, які надзвичайно залежать від бюджетного фінансування, позаяк усі вони поблизу населених пунктів. Ліси держлісгоспів більше можуть заробити й свого часу отримали більше державних коштів. Важливо усвідомлювати, що далеко не кожне лісове господарство може існувати з заготовки лісової сировини, деревини. Це складний процес, який потребує великих колективів, техніки. Ліси АПК наразі опинилися в ситуації, коли у них і лісосіка менша, й біостани гірші. Доходів, знов-таки, менше набагато, тож їм складніше виживати у сучасних умовах. Відтак, державне фінансування і підтримка їм просто необхідні. Питання ставимо, наскільки його вирішуватимуть, — життя покаже.
— Що можете сказати про представників фауни наших лісів?
— О, вона у нас — різноманітна: є олені, кабани, косулі, зайці, рисі, глухарі. Тепер особливого захисту потребують ведмеді та зубри. Якщо про ведмедя можна сказати, що він, так би мовити, — абориген на цій території, то зубрів нам завезли з Білорусі та Омського заповідника Росії. Зубрів мало, отже, вони потребують особливої уваги і піклування. У Сторожинецькому лісовому господарстві є вольєр, де цих тварин вирощують, аби згодом випустити у дику природу. Залісся — потужне лісомисливське господарство, відоме ще за радянських часів, там було багато звірів. Щоправда, тепер у нас їх ще більше. Саме у цьому лісогосподарстві полюбляв полювати Янукович, і звірів туди завозили, щоб відстрілювати, тішити пана. Наше завдання у протилежній площині — зберегти зубрів на Буковині.
— Які проблеми лісових господарств сьогодні є найсерйознішими, на ваш погляд?
— Хоч як прикро, це проблеми, що лежать у політичній площині. Як вирощувати ліс, рубати, як розв’язувати кадрові питання — донедавна, впродовж п’яти років галуззю лісового господарства України керував спортсмен, знавець водного поло на прізвище Сівець — найкрутіший «спеціаліст» у лісовій галузі. Як результат — розігнали хороших фахівців, справжніх патріотів галузі, котрі багато років навчалися, пропрацювали, мали багатий досвід.
— Австрія ще «претендує» на ліси Буковини?
— Вони хотіли вести лісове господарство у регіоні. Можливо, для того, аби навчати нас, але, певен, і свій зиск мати. Була програма, яка діє й досі, працювало Україно-Австрійське товариство, але ми мали передати їм у власність ліси на відповідній території. Найперше — це суперечить нашому Лісовому кодексу й певною мірою моральним чинникам. Там зовсім інша система фінансування, культура людей. Якщо у національному парку Австрії на 170 тисячах гектарів працюють дев’ятеро людей, то у нас у одному лісгоспі на 30 тисяч — 30 співробітників. Інша система виконання робіт, там усе на договорах, тендерах, грантах... То, безперечно, краще, але ми не маємо іти під їхню юрисдикцію, натомість впроваджувати їхні технології у себе. Заробітна плата в управлінні сьогодні дуже мала (півтори-дві тисячі гривень), тому хороший працівник піде до приватного підприємця й отримуватиме там у п’ять разів більше.
— Чула, що ви займаєтеся художньою фотографією. Давно у вас це хобі? Чи виставлялися на вернісажах?
— Фактично фотографую з дитинства. Серйозно художньою фотографією захопився у 2000 році, коли придбав хорошу камеру, бо без якісної техніки практично неможливо зробити якісну, хорошу світлину. На сьогодні відбулося близько 20 персональних фотовиставок у Польщі, Англії... Я — член Національної спілки фотохудожників України, Королівського фотографічного товариства Великої Британії. Здебільшого фотографую природу, заповідні території, дерева, квіти, птахів, звірів, одне слово, — усе, що миле й любе серцю.
Розмовляла Олена РОСИНСЬКА.
Фото Олени ЧАЙКИ.
З колективом буковинських лісівників.
Анатолій Ковальський у Музеї лісу Сокирянського лісгоспу.
