Від бюджетних проблем — до сімейних, або Яку загрозу становить нецільове використання коштів

На Луцькому автозаводі Юлія Тимошенко була переконлива й красномовна. Ніяких «беушних» автобусів під час Євро-2012 вона не потерпить. Уряд планує розробити спеціальну антикризову програму для вітчизняних авто, задіявши механізм держзамовлень, уже обкатаний на Луцькому автозаводі. Попри гострий запит на власну продукцію, передумов для її виробництва поки що обмаль. За 8 місяців імпорт товарів перевищив експорт майже на 4 мільярди доларів США. Це в рази менше проти минулого року, проте вже, на жаль, більше, ніж мали на початку літа. Імпорт іномарок зріс уп’ятеро проти серпня через скасування тимчасової 13-відсоткової надбавки до ввізного мита й скорочення запасів на складах, а металургійний експорт несподівано загальмував. Тож надія на те, що країна невдовзі стане нетто-експортером і нарешті позбудеться девальваційних очікувань, тримається поки що на голому оптимізмі Прем’єр-міністра. А проблеми з державними доходами прямо кореспондуються з проблемами сімейних бюджетів.

Бізнес-інтереси й надалі домінуватимуть у проекті «Євро-2012». Позики для його фінансування навіть під високі 20 відсотків річних інвесторів не цікавлять, бо більш високу доходність вони мають від шестимісячних облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). На аукціоні 13 жовтня Мінфін залучив 1,38 мільярда гривень під середньозважену доходність у 26 відсотків. Гроші пішли на покриття раніше накопичених боргів уже наступного дня. І тільки 10 мільйонів гривень спрямували на фінансування Євро-2012.

Звідси, принаймні, два висновки. Через проблеми з наповненням держбюджету та з погашеннями внутрішніх боргових зобов’язань (Мінфіну нічого іншого не лишається, як принаджувати банки більш високою доходністю ОВДП) виникає висока ймовірність нецільового використання коштів. Оприлюднений закон стосовно фінансування держпрограми Євро-2012 за рахунок прибутку Нацбанку (9,8 мільярда гривень) тільки посилює її. Нехай Нацбанк і перекаже їх, утримавшись від вибухонебезпечної емісії. Якщо уряд фінансуватиме цими грішми дефіцит держбюджету, то не уникнути суттєвого зростання гуртових цін, яке стартувало вже у вересні, і напливу дорогого імпорту. А трансформація гуртових цін у роздрібні за теперешніх реалій відбудеться швидше, ніж завжди. Інакше кажучи, матимемо черговий сплеск інфляції, яка по суті є податком на доходи громадян і бізнесу. Водночас це чи не єдина можливість одержати джерело фінансування інфраструктурних проектів, до яких не проявляє зацікавленості інвестор. Тож або пан, або пропав.

Хто програє — громадяни чи бізнес — не питання. Це спало на думку саме тоді, коли в «Київраді» чубилися... за Київ, за чим я спостерігав по телевізору. Щонайперше мене цікавило, на чому вдарили по руках Прем’єр-міністр із міським головою, узгодивши між собою зниження тарифів на житлово-комунальні послуги з 1 листопада до червневого рівня. Адже про такі речі начебто не домовляються віч-на-віч. І зробити це дуже складно, адже Держкомстат уже врахував у індексі споживчих цін подорожчання послуг (вони зросли з 1 червня, а в серпні—вересні — зменшилися на 5 відсотків). Але це, якщо спиратися на букву Закону, а хто тепер на неї озирається!? АКБ «Надра» цього тижня взагалі поставив під сумнів самий факт її існування, оприлюднивши на своєму сайті багатотисячний список неблагонадійних боржників за кредитами. І, повірте, довести, що так знехтували принципом конфіденційності, буде непросто. Але повернімося до тарифів. Відомо, що повні розрахунки за газ є обов’язковою умовою укладання договорів між підприємствами комунальної енергетики і ДК «Газ України» на прийдешній опалювальний сезон, тоді як рівень оплати АЕК «Київенерго» за паливо становить не більш як 56 відсотків. Кепський, але типовий приклад. Зате доволі дієвий інструмент впливу на столичну владу. Тож не інакше, як Юлія Тимошенко домоглася свого, пообіцявши Леоніду Черновецькому ліміти на природний газ. Але, вочевидь, столичний голова волів більшого. І тому в порядку денному сесії Київради разом із проектом довгоочікуваного рішення постали чисельні земельні проекти з дієсловами «надати» і «передати». То була чи не єдина нагода скористатися « земельним переділом» без проведення аукціону. «Заземлити» тарифи, як того кортіло, не вийшло, бо завадили опозиційні фракції. І це вже нетипово, бо тіньовий переділ землі й активів підприємств, дякуючи надміру формальному державному контролю за дотриманням законів, таки процвітає.

Серед тижня потішив МВФ. Він запропонував у рамках кредитної програми «стенд бай» на базі дев’яти офісів з обслуговування крупних платників податків створити один — у столиці. На думку МВФ, це зменшить наявний рівень корупції, оскільки розірве усталені зв’язки між бізнесменами й регіональними податківцями. Як на мене, чи знизить це корупційні прояви — хтозна, а що призведе до подорожчання усіляких відкатів, то — напевно. Не вийшло б так, що з чим боролися, на те й напоролися. А самі крупні платники податків до такої ідеї поставилися іронічно, бо вона навряд чи пришвидшить процес відшкодування ПДВ або посприяє виконанню договірних відносин. Не сталося б навпаки. Аби раптом чого гірше не було, уряд вирішив доопрацювати проект плану з покращення адміністрування податків. На голому оптимізмі таки далеко не поїдеш.