Вісті з Венеціанської комісії трохи перебільшені. Її висновок відзначає і позитив у змінах закону про вибори Президента

Ще 10 жовтня в пресі з’явилася заява заступника керівника секретаріату Президента Марини Ставнійчук про негативний висновок, нібито оприлюднений Венеціанською комісією, за результатами ретельного вивчення Закону №1616 про внесення змін до Закону «Про вибори Президента України», який містить суцільну критику та різні попередження. Тоді ж стверджувалося, що висновок Венеціанської комісії уже направлено чиновниками секретаріату Президента до Конституційного Суду України.

На жаль, перетворення юридичної роботи на піар-приводи стало в нас традицією. Коли, прагнучи яскравіше виступити, окремі чиновники прикрашують факти, а в результаті суспільство одержує далеко неправдиву інформацію.

По-перше, на той момент Венеціанська комісія остаточного висновку ні стосовно закону №1616, ні щодо законопроекту №4741 ще не оприлюднила.

По-друге, проект такого висновку ніякою сенсацією не був. Ще з 1 жовтня він був розміщений на сайті Комісії за адресою: http://www. venіce. coe. іnt/docs/2009/CDL-EL(2009)016-e. asp, де з його змістом міг ознайомитися кожен бажаючий.

По-третє, автор цього проекту — не сама Венеціанська комісія, він був складений секретаріатом зі слів трьох осіб: члена Венеціанської комісії від Угорщини Петра Пакзолая, заступника члена Венеціанської комісії від Німеччини Анжеліки Нуссбергер і взагалі не члена Венеціанської комісії Джессі Пілгрима, одного з юристів офісу ОБСЄ.

Проект справді обговорювався на засіданні комісії 9 і 10 жовтня саме з метою його коригування, виправлення помилок, заповнення прогалин, для чого, крім представника України Марини Ставнійчук, на засідання було запрошено й народних депутатів Олександра Лавриновича, Андрія Портнова і Валерія Писаренка. Однак засідання це проходило в закритому режимі, не передбачало негайного видання офіційного тексту висновку й тим більше направлення його до Конституційного Суду України.

Отже, що сталося? Політики висмикують із рутинної роботи міжнародного органу чорновий проект документа, махають їм перед телекамерами, представляють суду як доказ, емоційно щось говорять. Так недовго й до того, щоб вихоплювати з рук європейських експертів і публікувати чернетки, записки на серветках у кафетерії або взагалі читати думки цих експертів на відстані, перебуваючи в Києві. Коли йдеться про конституційне право, про законодавчу основу виборчого процесу, подібний рівень юридичної культури неприпустимий.

Тепер, коли висновок Венеціанської комісії нарешті офіційно оприлюднено, ми можемо придивитися до його справжнього змісту.

І тут піднесена пресі «сенсація» лопається, як мильна булька.

По-перше, розрекламованого висновку про те, що вибори Президента, проведені за виборчим законом у редакції закону №1616, будуть непрямими, невільними, нерівними й не визнаватимуться, — у проекті й близько немає.

Так, йдеться про бажаність змінити норми виборчого закону, зробивши їх «ще ближчими» до європейських стандартів, — як визнання того, що ці норми до європейських стандартів уже близькі. Критикуються окремі моменти, такі як розмір застави, що вноситься кандидатами, статус спостерігачів від громадських організацій. При цьому в пунктах 6 і 8 проекту вітаються норми закону №1616, які реалізують важливі рекомендації тієї самої Венеціанської комісії та Місії ОБСЄ, позитивні законодавчі новели, спрямовані на посилення прозорості, відповідальності процесу й запобігання фальсифікаціям, — скасування відкріпних посвідчень, доступність для учасників виборчого процесу протоколів виборчих комісій, відмова від застарілих норм про ліміти витрачання коштів на проведення виборчої кампанії. У пункті 21 проекту визнається доцільність скорочення термінів виборчої кампанії з 120 до 90 днів, у пункті 26 зазначається, що зміна мінімальної кількості голосів виборчих комісій, необхідної для відсторонення з колег з 2/3 від складу до 2/3 від кількості присутніх на засіданні, «саме по собі проблемою не є», а пункт 28 просто-таки розділяє цілі авторів законопроекту №4741, закликаючи зменшити максимальну кількість виборців на ділянках. Це прямий докір тим супротивникам зміни виборчого закону, чия «стратегія» на виборах 2004, 2006 і 2007 років зводилася до того, щоб у районах, де менш популярний їх кандидат або партія, одна виборча дільниця відкривалася на 5, 10 і більше тисяч виборців, щоб якнайбільше громадян не змогли проголосувати.

Словом, багато сказано корисного й правильного, хоча чимало й положень, що свідчать про відсутність ретельного опрацювання питання, небажання авторів проекту забезпечити справжнє, а не показне запровадження європейських стандартів, а подекуди й про їхню дезінформованість, можливо, не без участі зацікавлених осіб з України.

Загалом, оцінюючи висновок Венеціанської комісії «За демократію через право», так само як і інших міжнародних інституцій, треба пам’ятати про те, що Україна — суверенна держава, а комісія діє, щоб допомагати, підказувати, але не керувати. Не існує міжнародного договору, який приписував би державі неухильно виконувати її вказівки.

Водночас не можна забувати й про міжнародне значення, яке надають Венеціанській комісії та її рекомендаціям широке представництво й репутацію авторитетного тлумача європейських стандартів конституційного права та практики. На сьогодні до складу Венеціанської комісії, первісно європейської структури, входять представники вже 56 держав і чотирьох континентів; окрім України та інших 46 держав-членів Ради Європи, такі держави, як Ізраїль, як Марокко, Туніс і Алжир в Африці, як Бразилія та Перу в Латинській Америці, за власною ініціативою стали учасниками Венеціанської комісії, а США, Канада, Мексика, ПАР і Європейський Союз направили спостерігачів, визнаючи й використовуючи потенціал комісії у розв’язанні конституційних спорів і протиріч.

У цьому зв’язку нові зміни до Закону «Про вибори Президента», що роблять його кращим, — це, в принципі, благо. Але сьогодні, коли, фактично, виборчий процес уже йде, потрібно десять разів подумати, перш ніж вносити такі зміни. Бо зміни правил виборчої кампанії повинні бути завчасними, і це вже справді принциповий момент і в позиції Венеціанської комісії, і без усяких комісій добре відомий українським юристам.

Адже мета нашої спільної роботи — реалізувати право українських громадян обирати й бути обраними. А не позбавити їх виборчого права, зірвавши вибори під приводом боротьби за те, як би це право найліпше реалізувати. Про це варто пам’ятати всім: і народним депутатам, і представникам України в міжнародних органах.