«Тої слави козацької повік не забудем...»

Якщо піднятися на Замкову гору, яка височіє над Чигирином, то зору відкриється не лише стародавнє місто, річка Тясмин, відроджена гетьманська резиденція з храмом Петра і Павла. В уяві постануть козацькі полки і сотні під булавою славетних гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка. Над головами безстрашних і хоробрих лицарів піднімуться бунчуки і стяги, корогви і шаблі. Заколишеться, завирує козацьке море, готове за гетьманським наказом стати на герць з найлютішим ворогом...

Кожен клаптик древнього Чигирина дихає минувшиною. На цій землі творилася українська історія і Українська держава. Ось тут, під Замковою горою, у своїй резиденції великий державотворець, полководець і дипломат Богдан Хмельницький радився зі старшиною, розсилав свої універсали по всій Гетьманщині. Звідси він вирушав у визвольні походи і повертався з них. Тут приймав іноземних послів з наймогутніших монархій Європи та Азії.

Я часто задумуюсь над феноменом Богдана Хмельницького. Над його непересічною, неординарною особистістю. Успішна, як сказали б сьогодні, заможна людина, він, генеральний писар Війська Запорозького, мав усе, щоб спокійно жити і господарювати на власному хуторі. Несподівані образа і кривда, моральне приниження, завдані йому брутальним польським шляхтичем, відкрили Богданові очі на кривди і страждання свого народу. Він побачив національне приниження: як на вкраїнській, козацькій землі владарює жорстока і чванлива шляхта, визискуючи і гноблячи простий люд. Геній Хмельницького зумів піднятися над особистими образами й амбіціями (на що майже через 400 років не здатні нинішні українські політики!). Серце козацького провідника закипіло праведним гнівом і невтримним, гарячим прагненням визволити рідний край від чужинців.

На той час за плечима Богдана було тридцять років звитяжних битв, нелегких походів. Йому вже йшов 53-й рік. Однак мужній і незламний гетьман, взявши в одну руку булаву, а в другу «матір запорозьку» шаблю, рішуче вийшов на історичну арену. Його тонкий розум і сталева воля, ерудиція і уміння передбачати розвиток подій відіграли вирішальну роль у всенародному повстанні проти поневолювачів.

Богданів талант воєначальника і стратега визнавали всі тодішні правителі держав і вважали за необхідне підтримувати з «козацьким королем» дипломатичні відносини. Представництва при гетьманській резиденції мали поляки, турки, московити, шведи. Богдан Хмельницький постійно вів переговори з Бранденбургом-Прусією, Трансільванією (нинішньою Румунією), Литвою, Австрією, Венецією, Кримським ханством, Молдовою, Волощиною.

«Божою милістю генералісимус, вождь усіх козаків запорозьких, пострах і викорінювач польських магнатів, скоритель фортець», — так звертався у листах до Богдана Хмельницького видатний британський політичний діяч ХVІІ століття Олівер Кромвель.

Ці слова, сповнені глибокої пошани, не були перебільшенням. До початку національно-визвольної війни 1648 року Богдана Хмельницького, як досвідченого військового, добре знали в Європі. Його часто запрошували до участі у різних міжнародних бойових операціях, які тривали на землях Франції, Німеччини, Польщі. Скрізь, де з’являлися вишколені козаки на чолі з майбутнім гетьманом, перемога була на їхньому боці.

В історичному нарисі французького класика Проспера Меріме «Богдан Хмельницький» наголошується ще й на неабиякій освіті «козацького вождя». Гетьман володів кількома європейськими мовами, знав турецьку, татарську і листувався, вів переговори зі своїми союзниками, і неприятелями також, без перекладача. Добру освіту мала й значна частина козацької старшини. Вісімдесят соратників Хмельницького, засвідчують науковці, мали блискучі здібності. Генеральний обозний, суддя, писар, осавул, бунчужний, підскарбій, полковники, деякі сотники, студіювали науку в Києво-Могилянській академії, у колегіумах Львова, Кракова, Варшави, Замостя. Двоє були випускниками Оксфордського університету в Англії. Полковник Станіслав Морозовицький (той, про якого народ згодом склав щемну пісню: «... за тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче...») закінчив університет у Падуї, в Італії. Всі вони, разом узяті — від іскрометного і відважного полковника Івана Богуна, розважливого і прагматичного Івана Виговського, до вибухового і невмолимого Максима Кривоноса, неухильно визнавали зверхність, авторитет великого гетьмана. Ось чому, думається й тепер, Хмельницькому вдавалося перемагати у найважчих битвах, тримати в руках волелюбне, непокірне козацтво.

«Від Хмельниччини веде свій початок нове українське життя», — дійде висновку майже через три століття визначний історик і державний діяч Михайло Грушевський.

Богдан Хмельницький усвідомлював своє призначення. Після переможних битв під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Львовом, Замостям, коли було розбито одну з наймогутніших в Європі армію Речі Посполитої, гетьман виношував ідею відродження на терені Русі Київської нової держави. Об’єднати правий і лівий берег Дніпра — таку мету визначив для себе Хмельницький і протягом майже десяти років безперервної боротьби здійснив її.

Далекоглядний державотворець розумів, що відвойоване шаблею і відвагою втримати можна лише розумом, залучивши союзників, яких протягом життя у гетьмана було безліч.

Не знаю, чи історикам вдалося ретельно дослідити всі міждержавні договори, військові союзи і дипломатичні зносини, які підписував, укладав і підтримував Хмельницький — їх була велика кількість. Серед них і договір з Московським царством, котрий передбачав цілком самостійну економічну політику Гетьманщини, з власним судочинством та армією. Єдиною сферою, де частково урізувався суверенітет Української держави, були дипломатичні обмеження у відносинах з іншими країнами.

Проте не встигло, як кажуть, висохнути чорнило на цих документах, як Московія почала грубо порушувати підписані «статті Богдана Хмельницького». А через два роки відверто стала на шлях зради. Як вказує дослідник Ю. Мицик, у час, коли Річ Посполита була на грані краху, а король Ян Казимір втік до Сілезії і остаточне визволення всіх українських земель було зовсім близько, московський уряд вирішив укласти з поляками сепаратний договір за рахунок України. Розгніваний і обурений Богдан Хмельницький скликав усіх своїх полковників на раду. Розпочалася підготовка до укладення військових союзів з Трансільванією та Швецією, посольства котрих довгий час пропонували гетьману свою підтримку. У 1658 році, вже після смерті Хмельницького, новий гетьман Іван Виговський розірвав Переяславсько-Московський договір, а в 1659-му розгромив під Конотопом більш як стотисячну армію Московії.

Попри ці неспростовні історичні факти, спочатку імперські, а згодом комуністичні «літописці» упродовж більш як трьох століть нав’язували міф про Переяславську раду і «возз’єднання двох братніх народів». Радянські ідеологи наклали жорстке табу на ім’я видатного гетьмана, дипломата, творця Української козацької держави Богдана Хмельницького, дозволяючи згадувати його лиш у контексті сфальсифікованої ними історії. Така сама доля очікувала й першу столицю Української держави — Чигирин. Про його славну минувшину, про гетьманів і полковників, славне козацтво, дипломатичні місії, які вважали за честь зустрітися з «генералісимусом Божої милості» Хмельницьким, — великошовіністичні, а згодом комуністичні правителі не тільки «забули», а карали всіх, у кого збереглася добра пам’ять. Одне лише слово — «Чигирин» пробуджувало національну свідомість, піднімало національну гідність і гордість й цього найбільше боялися зросійщені васали радянської імперії.

Тоталітарна влада знищувала історичні духовні пам’ятки Чигиринщини, щоб не залишилося жодної згадки про віковічну боротьбу українців за свою державу.

Тільки перед розпадом СРСР, під тиском українських національно-патріотичних сил, Рада Міністрів УРСР 1989 року ухвалила постанову про створення на Чигиринщині державного історико-культурного заповідника.

Після здобуття в 1991 році незалежності України розпочалося фінансування наукового закладу і нова історія козацького краю. У 1995 році в Чигирині, уперше після вікопомної Гетьманщини, через більш як 300 літ, урочисто вшанували творця Української держави Богдана Хмельницького: відзначили 400-річчя від дня його народження. До ювілейної дати відбудували комплекс будинків повітової управи кінця ХІХ століття й відкрили перший в Україні музей Богдана Хмельницького, спорудили каплицю Покрови Пресвятої Богородиці. Того ж року Чигиринський державний заповідник набув статусу національного.

Справжній ренесанс науково-дослідницької, відбудовчої роботи у гетьманській столиці розпочався 2005 року. На виконання розпорядження Президента України Віктора Ющенка «Про відродження та розвиток історичних і культурних центрів Черкащини» постановою Кабінету Міністрів була затверджена державна історико-туристична програма «Золота підкова Черкащини» на 2006—2009 роки. Завдяки державному фінансуванню цього наймасштабнішого в історії області гуманітарно-економічного проекту, у Шевченковому краї, у тому числі й на Чигиринщині, вдалося здійснити цілий комплекс архітектурно-реставраційних, меморіальних, культурно-просвітницьких заходів.

Одночасно з відродженням історико-культурної спадщини кошти «Золотої підкови» спрямовувалися й на соціально-економічний розвиток Богданової землі. Субвенції з державного бюджету використовувалися на ремонти доріг і комунальне господарство, на реконструкцію шкіл і ФАПів, на об’єкти газифікації. У Суботові, наприклад, введено в експлуатацію міжселищний газопровід довжиною понад 13 кілометрів. Завдяки залученню внутрішніх інвестицій відкрито Музей козацьких походів та «Гетьманську корчму» з готелем.

На жаль, минулого та нинішнього років фінансування першої державної історико-туристичної програми майже не проводилося. Однак розпочату реконструкцію і відтворення унікальних історичних пам’яток Чигиринщини ми продовжували. Значною підтримкою для черкащан і всіх небайдужих до національної історії став Указ Президента України Віктора Ющенка, виданий на початку цього року, «Про відзначення у 2009 році 360-ї річниці подій, пов’язаних зі створенням Української козацької держави». Натхненні президентським указом, ми з новим завзяттям взялися до завершення найголовнішої будови Чигирина — відродження в історичному центрі древнього міста гетьманської резиденції Богдана Хмельницького.

Той, хто не був у преславному Чигирині років три-чотири — не впізнає територію під Замковою горою. Тут, поруч з храмом Петра і Павла, виріс білокам’яний історико-архітектурний комплекс «Резиденція Богдана Хмельницького». На тому самому місці, де у ХVІІ столітті формувався політичний і дипломатичний центр Української козацької держави, куди з найбільших країн Європи та Азії прибували численні посольства.

Сьогодні відновлено першу чергу історичних споруд: В’їзну вежу, будинок гетьмана, Військову канцелярію, скарбницю, Курінь козацької варти. Важливо, що науковці достеменно з’ясували, де була резиденція і який вона мала вигляд. У дипломатичному архіві міністерства закордонних справ Франції знайдено картографічний щоденник військового інженера, в якому детально зафіксовано ескізи всіх будівель резиденції. Проведені археологічні розкопки виявили на місці колишнього головного гетьманського осідку кахлі з гербом генерального писаря Війська Запорозького Івана Виговського, нумізматичні, керамічні, інші скарби, котрі підтвердили точність французького архівного документа.

Обабіч резиденції Богдана Хмельницького видно обриси Посольської вулиці. Її зводить відомий шанувальник козацької давнини київський меценат Іван Бездітний. Вже завершено внутрішнє опорядження посольства Росії, поруч будуються представництва Польщі, Швеції, Туреччини. Після завершення спорудження стилізовані під національний колорит затишні приміщення використовуватимуться заповідником як готелі.

Згідно з указом Президента України урочистості, присвячені 360-й річниці створення Української козацької держави, розпочалися сьогодні, 17 жовтня. На свято до Чигирина запрошено керівників держави і уряду, політичних і громадських лідерів, діячів науки і культури, зарубіжних дипломатів, представників усіх історичних земель України. Відтворювати чигиринську резиденцію за ініціативою глави держави Віктора Ющенка нам цього року фінансово допомагали всі області України. Черкащани безмежно вдячні своїм братам із Галичини і Донеччини, Поділля і Причорномор’я, із Полісся і Криму, Слобожанщини і Придесення — всім українцям, котрі глибоко розуміють значення першої столиці Української держави і долучилися до її відродження.

Сьогодні, як і 360 років тому, задзвонили благовіст дзвони Чигирина. Під салюти козацьких гармат до гетьманської резиденції в’їхав на білому коні прославлений полководець, батько української державності Богдан Хмельницький... Кожен, хто прибув на урочистості, відчує вільний, незламний подих козаччини, дух тих лицарських часів, коли воювати, вмерти за Україну було найвищою честю. Погляд у минуле, спогад про найвеличніші події і найвидатніші героїчні постаті пробуджують історичну пам’ять, підносять національну самоповагу, згуртовують народ. Тут, на святій Богдановій землі, глибоко усвідомлюєш найсокровенніше: історія у нас одна. Народ один. Одна на всіх матір-Україна.