Глобальна криза — вирок капіталізму

Така гримуча суміш здатна рознести Україну, якщо не вжити невідкладних і ефективних заходів. Проведення в цих умовах чергових президентських і, можливо, дострокових парламентських виборів може вкрай загострити катастрофічний стан справ. Фактично політичне життя країни перетворюється на арену для розбірок, поділу й обману. Очевидно, що представники великого капіталу і націоналістичних організацій домовилися між собою про головне — зберегти цю злочинну систему, зберегти нинішній злочинний режим.

І хоч би хто із представників олігархів опинився в заповітному президентському кріслі, людині праці від цього легше не стане. Адже немає різниці, яку з голів дракона коронувати, бо ненаситне черево в нього одне — вітчизняний олігархічний і міжнародний капітал, що проковтнув народні «заводи, газети і пароплави». Свого часу «коронували голови» спочатку Кравчука, потім Кучми, а потім і Ющенка, а користі як не було, так і немає.

Нині великий капітал завчасно розклав яйця в різні кошики, тобто вже практично замовив, яку голову коронувати. Тож будь-який кандидат від олігархів або націоналістів — чи буде то Янукович, Тимошенко, Яценюк, Литвин, Гриценко, Тарасюк, Ющенко, Тігіпко, Тягнибок та інші — це суто технічні кандидати, які у разі обрання відпрацьовуватимуть вкладені в них мільйони доларів.

На жаль, політична плутанина, розбірки і гендлярство в боротьбі за президентський пост тільки збільшують проблему. Ми вимагаємо припинити це ганебне явище і звернутися до потреб простих людей. Зі свого боку на цих виборах ми захищатимемо свої ідеї та інтереси наших виборців.

Так, у двадцяті роки минулого століття разом з народом ми пройшли шлях від геть паралізованої в ході революції, Першої світової і громадянської війн вітчизняної промисловості до НЕПу і плану ГОЕЛРО, від розваленої царської імперії до першої у світі пролетарсько-селянської держави, де фабрики і заводи належали робітникам, а земля — селянам.

У найскладніших умовах тридцятих років успішно провели перші п’ятирічки, індустріалізацію промисловості, колективізацію сільського господарства і культурну революцію. Тільки в Україні побудували 600 заводів і підприємств, серед них такі відомі, як Харківський тракторний завод, Луганський паровозобудівний, «Дніпрогес» та інші.

У Звітній доповіді ЦК на XVІІ з’їзді ВКП(б) у січні 1934 року Й. В. Сталін представив таблицю, в якій були показані обсяги промислової продукції провідних країн світу у відсотках до 1929 року. У своїх коментарях до таблиці Сталін казав: «У той час як промисловість основних капіталістичних країн падала щорічно порівняно з рівнем 1929 року і лише 1933 року стала трохи оговтуватися, далеко ще не досягши, однак, рівня 1929 року, промисловість СРСР зростала щорічно, переживаючи процес безупинного підйому. У той час як промисловість капіталістичних країн показує в середньому скорочення обсягів своєї продукції до кінця 1933 року порівняно з рівнем 1929 року на 25% і більше, промисловість СРСР зросла за цей час більш ніж удвічі, тобто більш ніж на 100%».

У грізні 1941—1945 роки комуністи разом з доблесною Радянською Армією, разом з героїчним радянським народом у важких смертоносних боях відстояли свою Батьківщину, здобули Велику Перемогу над німецько-фашистськими загарбниками. В післявоєнний період у короткі терміни забезпечили відродження народного господарства, освоїли цілину, створили атомну зброю, прорвалися в космос, будували нові міста...

Необхідно вивчати і реанімувати радянський революційний, бойовий і трудовий досвід, який і за нинішніх умовах не втратив своєї політичної та економічної цінності. Безкорислива братерська допомога радянського народу визволила країни Східної Європи від фашистського рабства, а в післявоєнний період забезпечила їм колосальний техніко-економічний прорив.

Нагадаю, що у вісімдесяті роки минулого століття в соціалістичних державах — членах Ради економічної взаємодопомоги вироблялося промислової продукції в чотири рази більше від середньодушового виробництва на планеті. За даними ООН, чотири країни РЕВ входили до числа десяти найрозвиненіших промислових країн світу.

Нині ми бачимо, як бурхливо розвивається соціалістичний Китай, що являє собою величезний людський масив і за останні десятиліття перетворився на економічного гіганта зі зростаючим рівнем добробуту. Ця країна 30 років тому посідала за розміром валового внутрішнього продукту 32-ге місце у світі, а в 2008 році вийшла на четверте місце після США, Японії і Німеччини. І в кризовому 2009 році зростання ВВП народного Китаю збережеться на рівні 8—8,5%, тобто це той самий «золотий важок», що рятує світову економіку. Про це йдеться в статті «Китайське диво», надрукованій в газеті «Голос України» 24 і 25 липня цього року.

Усе нових успіхів домагаються соціалістичні В’єтнам, Куба, Північна Корея. Візьмімо, приміром, Латинську Америку, де зросла національна самосвідомість завдяки привабливим лівим ідеям.

На жаль, за роки незалежності в Україні промисловість працює на старій матеріально-виробничій базі, створеній декількома поколіннями радянських людей, не побудовано жодного великого сучасного наукоємного підприємства. І ця деіндустріалізація, деградація ключових галузей і підприємств триває. Розруха прийшла й у село, яке було житницею Радянського Союзу. Роки незалежності стали роками занепаду. Дика капіталістична система, її ліберальна ідея виявилися неспроможними вирішувати питання життєзабезпечення країни і поліпшення життя людей.

Ми пропонуємо конкретні й ефективні заходи, перевірені життям у радянський період, адаптовані китайським досвідом і в інших соціалістичних країнах. Їх головна особливість — у продуманості й комплексності, системності й адресній спрямованості, в першочерговому усуненні тих причин, які породжені рабською залежністю від Заходу, і недосконалістю державного і господарського механізмів в Україні.

На противагу планам змови олігархів і націоналістів комуністи розробили нову редакцію Конституції України, в якій пропонуємо ліквідувати пост президента, створити ефективну і відповідальну систему представницької влади, розширити права і повноваження органів місцевого самоврядування, посилити контроль з боку суспільства і забезпечити широку участь громадян у процесі прийняття державних рішень.

Хочу підкреслити, що економічний розвиток країни без державної участі неможливий. Він включає націоналізацію природних монополій і базових галузей народного господарства, відновлення планових начал соціально-економічної політики держави, переорієнтацію грошово-кредитної політики на стимулювання вітчизняного виробництва та інвестицій, внутрішнього споживання, припинення відпливу капіталу за кордон, створення системи ефективного валютного контролю й удосконалення податкового законодавства, підтримку малого і середнього бізнесу.

Треба терміново прийняти рішення з наведення законного порядку в країні, бо відсутність єдиного центру прийняття рішень призводить до того, що президент займається одним, прем’єр-міністр і Кабінет Міністрів — другим, парламент — третім, а місцеві влади й олігархи займаються своїм.

Досі немає предметної державної антикризової програми, немає інших дуже важливих законів і документів. В урядових деклараціях самі тільки абстрактні тези і наукоподібне словоблудство, якими намагаються прикрити професійну некомпетентність і відсутність політичної волі. Замість ефективних антикризових дій правлячий режим рятує проблемні банки, тобто спекулятивний капітал, фактично рятує свою власність, украдену в народу і держави. А рятувати треба виробництво, вітчизняного виробника і вітчизняного споживача, саме в цьому запорука національної стабільності і розвитку.

Потрібно припинити цей хаос, безсилля і деградацію державного апарату, покласти край сваволі можновладців, котрі хочуть нажити свій кон’юнктурний політичний капітал навіть на глобальній економічній кризі, налаштувалися на популістську балаканину і хотіли б дестабілізувати суспільство, щоб задовольнити свої особисті й короткострокові амбіції (більше одержувати, ще більше вкрасти й абсолютно ні за що не відповідати).

Антикризова програма комуністів побудована передусім на розвитку вітчизняного виробництва. Треба привести в дію необхідні закони, відновити систему державного управління і підвищити роль місцевого самоврядування, забезпечити активну участь держави у створенні матеріальних гарантій для реалізації соціальних прав та інтересів трудящих.

Необхідно негайно прийняти запропонований фракцією комуністів закон про націоналізацію ключових галузей і базових підприємств. Вони повинні бути суспільною власністю і служити всьому народу, а не бути «дійною коровою» для олігархів і чиновників.

Поки що українська влада діє «від зворотного», розбазарює в умовах кризи все, що тільки можна. Дійшла черга і до приватизації останніх стратегічних підприємств — Одеського припортового заводу, «Укртелекому», Харківського ВАТ «Турбоатом», Миколаївської «Зорі». Ці прибуткові підприємства бюджетонаповнювальні та експортно-орієнтовані. Їх продаж — дуже необачний, адже дбайливий хазяїн ніколи не заріже курку, що несе золоті яйця.

Тим паче що провідні держави націоналізують підприємства, намагаються їм усіляко допомогти. Так, ще в докризовий період у Великій Британії питома вага держвласності становила 36%, у Німеччині — 39%, Італії — 41%, Швеції — 43%, Австрії — 40%. Нині ці показники збільшилися. У власності держави перебувають вузлові галузі економіки США і Франції.

Вважаємо, що економічна стратегія України повинна бути побудована не тільки на недопущенні негативних сценаріїв, вона має бути доповнена діючими механізмами забезпечення розвитку, тобто переходити в наступ, бути інноваційною, наукоємною і модернізованою економікою національного розвитку. Сподіваємося, що це все позитивно позначиться на становищі країни загалом і на добробуті людей зокрема.

Відповідно до Конституції України держава має виконувати всі свої зобов’язання перед людьми. Предметом найпильнішої уваги і безумовної відповідальності повинні бути збереження грошових заощаджень громадян, рівень пенсійного забезпечення та інші соціальні права і гарантії.

Ми, комуністи, вважаємо, що фінансово-економічні проблеми мають вирішуватися за рахунок перерозподілу доходів від багатих до бідного. Треба рішуче змінити сьогоднішню мету максимізації добробуту найбагатших людей на максимізацію добробуту найбідніших. І якщо власники підприємств звільняють працівників, то контрольні пакети цих підприємств повинні негайно передаватися в розпорядження трудових колективів. Треба підвищувати роль профспілок, трудових колективів у боротьбі за права робітників.

Як відомо, комуністи вже декілька років пропонують створити Стабілізаційний фонд за рахунок коштів, що знаходяться в офшорних зонах за кордоном. Необхідно надати фінансову підтримку реальному виробництву, в тому числі середньому і малому бізнесу, які повинні вивести економіку з кризи, а не спекулятивному банківському капіталу. Національний банк України повинен підтримувати кредитами напряму через рішення парламенту найбільш значимі підприємства і галузі, що забезпечують роботою наше населення — маю на увазі, насамперед, атомні електростанції, підприємства металургійної, нафтохімічної і вугільної промисловості, містоутворюючі заводи і фабрики, сільські господарства.

Необхідно захищати гривню як національну валюту, підтримувати її реальний передбачуваний курс і відв’язати її від плаваючого американського долара як загальної світової грошової одиниці. Гарантувати повне повернення депозитних вкладів населення, захищати законні інтереси тих, хто вклав свої власні гроші в будівництво житла, в покупку автомобілів, побутової техніки. Заборонити банкам в однобічному порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів щодо збільшення розміру процентної ставки за кредитними договорами або зменшення її розміру за договорами банківського вкладу.

Щоб дедоларизувати українську економіку, необхідно всі валютні кредити перевести в гривню. Валютні кредити треба повертати відповідно до офіційного курсу Національного банку на момент підписання кредитного договору і заборонити в період економічної кризи забирати майно, що знаходиться в заставі. У зв’язку з цим з нашої ініціативи в грудні 2008 року ухвалено в першому читанні проект відповідного закону, однак його подальше просування «заморожене».

Фракція комуністів наполягає, щоб Верховна Рада України заслухала звіт Національного банку про його дії у період кризи. Нами також підготовлений законопроект, що передбачає десятикратне зниження кредитної ставки для реального сектору економіки — до трьох відсотків річних. Це дасть змогу зберегти робочі місця і зарплату. У підприємств з’являться обігові кошти, необхідні для виробничої діяльності.

Наполягаємо на законодавчому закріпленні норми про відповідальність власників банків перед вкладниками. Це означає, якщо нема чим віддавати депозит, то, будь ласка, продавай банк, продавай свої машини, будинки і цими коштами розраховуйся з людьми. Ми категорично проти викупу збанкрутілих банків за рахунок державних коштів. А то виходить так: банкір пограбував тисячі людей, розорив кілька десятків, а то й кілька сотень підприємств і установ, що там обслуговувалися, а потім ще й грошики чималі отримав. Банки-банкрути слід негайно передати у власність держави, а їхніх власників — віддати під суд.

Ми також пропонуємо ліквідувати податок на додану вартість, замінивши його податком з обігу. Однак ПДВ досі залишається і ситуація з ним просто катастрофічна. Нині Державна податкова адміністрація винна підприємствам більш як 12 мільярдів гривень. Однак причина неповернення ПДВ банальна — в бюджеті таких коштів немає.

Підтримаємо вітчизняного сільгоспвиробника. Зерновий фонд міг би стати своєрідним золотим запасом країни. Треба сказати, що в Радянському Союзі ціни на хліб не збільшувалися 45 років. «Застабілізуємо» ціни. Забезпечимо державне замовлення на 50% валової продукції сільського господарства. Пропонуємо унеможливити ситуацію, щоб 10—15 трейдерів, які за безцінь скуповують у селян урожай, створювали передумови для голоду в Україні.

Необхідно ввести державну монополію на реалізацію зерна за кордон. Продовольчу безпеку можна забезпечити, якщо на фінансування АПК буде спрямовуватися не менш як 18—20 мільярдів гривень. Не можна допустити продажу землі, у тому числі іноземцям. Земля — це останній залишок загальнонародної власності.

Потрібно встановити монополію на газовий і нафтовий видобуток в Україні, що забезпечують побутові послуги населенню і ціни на які повинні бути стабільними. Провести переговори щодо ціни й обсягів енергоносіїв з Росії на тривалу перспективу. Необхідно забрати усіх посередників у ланцюжках постачання споживачам енергоресурсів — між шахтою й електростанцією, між шахтою і коксохімічним заводом і т. д. Установити найжорсткіший контроль за тарифами на електроенергію.

Держава повинна створити могутнє ефективне об’єднання, яке б здійснювало видобуток вугілля, залізної руди, виробництво металу, тобто треба, щоб металургія була самодостатньою і суспільно контрольованою галуззю. Такі само державні об’єднання слід створити в інших стратегічних галузях промисловості.

Запровадити монополію на виробництво спирту, лікеро-горілчаних і тютюнових виробів — адже це до 30% усього державного бюджету, це безпека і контроль якості, це здоров’я людей. Це дозволить спрямувати мільярдні асигнування на соціальні потреби: медицину, освіту, пенсійне забезпечення. Це необхідно зробити, бо в нинішній кризовій ситуації олігархи продовжують завозити в країну низькосортну продукцію, гниле м’ясо, прострочені ліки.

Необхідно принципово змінити податкове законодавство. Як одним із заходів боротьби з бідністю, колосальним соціальним розшаруванням і корпоративними змовами варто запровадити прогресивне оподаткування на доходи і майно фізичних осіб. Багаті повинні платити більше!

Для прикладу: у США і Великій Британії для найбагатших людей максимальні ставки прибуткового податку сягають 40%, у Японії, Франції, Данії і Швеції з урахуванням місцевих податків — 60—70%. Крім того, існують спеціальні податки з купівлі предметів розкоші, а у Франції і Швейцарії — ще й податок на багатство. В Україні діє плоска 13-відсоткова шкала податків. Дуже важливо встановити прогресивний податок на прибуток і придбання дорогих предметів.

Держава не повинна «латати дірки» і вирішувати нагальні проблеми за рахунок незаможних громадян. Необхідно забезпечити гідне життя пенсіонерам, ветеранам війни і праці, інвалідам, «чорнобильцям», сиротам, багатодітним сім’ям. Особливої уваги потребують пенсіонери, які перебувають у стані підвищеного стресу, пропрацювали все життя і нині поповнили лави бідних. За даними соціологічних досліджень, вважають себе незадоволеними життям 95% старих людей, самотніми почуваються 65% пенсіонерів.

Усе це ускладнює демографічну кризу: смертність майже удвічі перевищує народжуваність. І якщо 1991 року в Радянській Україні проживало понад 52 мільйони людей, то нині в незалежній Україні проживає лише 46 мільйонів. Кожен другий чоловік не доживає до 60 років. Смерть від інфекційних захворювань у 8 разів вища, ніж у Європі, смертельний результат від серцево-судинних захворювань — у 6 разів, смертність дітей —утричі. Жахливо, що смертність від такої соціальної хвороби як туберкульоз у 36 разів вища, ніж у Європі. Дійшло до того, що ООН визнала Україну вимираючою країною.

Вважаємо важливим завершити перервані 5 років тому з вини помаранчевих правителів переговори щодо входження України в Єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Передбачалося, що ЄЕП буде економічним простором, що об’єднає митні території держав-учасниць, на яких функціонують механізми регулювання економік, засновані на єдиних принципах, що забезпечують вільне переміщення товарів, послуг, капіталу і робочої сили, проведення єдиної зовнішньоторговельної, податкової, грошово-кредитної і валютно-фінансової політики.

Ми не повинні остаточно втратити обороноздатність нашої держави, необхідно зберегти її постійний нейтральний позаблоковий статус, не допустити входження до воєнного альянсу НАТО, куди нас затягує Ющенко і його націонал-помаранчева камарилья. Разом з тим необхідно розглянути питання про приєднання України до Організації договору колективної безпеки, куди входить низка країн — членів Співдружності Незалежних Держав.

Негайно зупинити дію законів щодо вступу України до Світової організації торгівлі, захистити країну від закордонного третьосортного ширвжитку і забезпечити внутрішній ринок вітчизняною продукцією.

Заборонити імпорт багатьох товарів, залишивши тільки так званий список критичної продукції, що у нас не виробляється, і нестача якої негативно позначиться на економіці й безпеці України. До країни слід завозити тільки те, що потрібно і чого ми не можемо зробити. До цього списку входять, передусім, нафтопродукти та інші енергоносії, лікарські препарати, механічне обладнання.

Як антикризові заходи треба запровадити індикативне планування і регулювання, бо без цього неможливо не тільки прогнозувати, а й виключати негативний розвиток подій. Це особливо важливо у зв’язку з прийняттям держбюджету на 2010 рік, який буде одним із найважчих від початку 90-х років.

Переконаний, настав час об’єднати зусилля людей праці. В умовах кризи Комуністична партія України, як і раніше, обстоюватиме життєві інтереси та найвищі цінності трудящих. Зокрема, пропонуємо на законодавчому рівні перейти на погодинну оплату праці, підвищити допомогу у зв’язку з безробіттям (у західних країнах вона становить 70% від зарплати).

У рамках існуючої буржуазної системи, коли комуністи не мають влади, необхідно в класовій революційній боротьбі вирішувати загальнодемократичні завдання —проводити протести, страйки, організовувати найманих робітників, створювати підприємства з колективною власністю на засоби виробництва, здатні на практиці показати переваги соціалістичної власності порівняно з капіталістичною.

Ми, комуністи, готові надати безпосередню підтримку трудовим колективам. І надалі ініціюватимемо створення комітетів трудового контролю на кожному великому підприємстві, в місті, в районі — за участю представників профспілок, трудових колективів і політичних партій, які захищають корінні інтереси трудящих.

Ефективним інструментом захисту прав трудящих стануть колективні і трудові договори. Регламентуючи відносини робітників і роботодавців, вони повинні включати перелік усіх зобов’язань не тільки найманого працівника, а й власника.

Кажучи про наше неясне сьогодення, треба думати про майбутнє, про нові реалістичні цілі, здатні об’єднати український народ. На наш погляд, такими фундаментальними цілями в класовій революційній боротьбі комуністів і трудящих з буржуазною владою і великим капіталом можуть бути тільки досягнення соціалістичних ідеалів, розв’язання проблем соціального миру і добра, надання людям свободи совісті та віросповідання.

Таким чином, ми забезпечимо високу якість життя суспільства, що буде визначатися розмаїттям життєвих стандартів і благ, гарантованих кожному його члену. Наше спільне завдання — забезпечити умови для подальшого зростання соціальних стандартів життя громадян.

У результаті реалізації розроблених комуністами антикризових заходів підвищаться добробут і купівельна спроможність людей, збільшаться розміри мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, підніметься межа доходів населення, що підлягають індексації, зросте допомога з безробіття, зменшаться відрахування з доходів громадян з низьким рівнем доходів через збільшення податкової соціальної пільги неоподатковуваного мінімуму, буде забезпечена безплатна освіта і безплатне медичне обслуговування.

Такі наші деякі першочергові заходи в протидії наслідкам світової фінансово-економічної кризи капіталізму й у боротьбі проти внутрішньої розрухи в Україні, створених США і їх союзниками, а також українськими націоналістами і їх помаранчевою командою на чолі з президентом Ющенком. Про них повинен знати кожен робітник, кожен сільський трудівник, кожен житель України.