Справа на другому плані

Всі небайдужі люди обурені тривалою боротьбою й стомилися від інтриг, чвар і балаканини у Верховній Раді. Просто набридло спостерігати суперечки політиків, хто з них кращий та розумніший. При цьому всі розуміють, що можна обгрунтувати будь-яку дурість або розкритикувати найкраще починання. Так у нас і відбувається.

Оскільки попереду вибори Президента, то кандидати вестимуть безкомпромісну боротьбу. Що вони й роблять. При цьому в чинного уряду завдання ускладнене тим, що вони за все відповідають, а опозиція намагається ситуацію довести до абсурду й бажано до краху. Тоді народ зрозуміє, що ця влада недієздатна і голосувати, певна річ, потрібно за опозицію. Але сьогоднішня опозиція теж була владою й не прославилася ніякою реформаторською діяльністю. А якщо й були успіхи, то не завдяки, а виключно всупереч турботі уряду. Бізнес розвивався й заробляв сам.

Поганий порадник втягнув фракцію Партії регіонів в інтригу, що припинила роботу парламенту, але головне — завела у глухий кут саму фракцію. Фактично, на мою думку, це найбільша помилка фракції у Верховній Раді за останній час. Але нехай би це було проблемою партії, однак їхня проблема розвалює роботу всієї держави та суспільства.

Завжди можуть бути різні точки зору, очевидні й факти, коли партійна система на догоду своїй популярності блокує або приймає непотрібні чи й шкідливі рішення. Не раз мені доводилося спостерігати, як валиться потрібний закон, приміром, Житловий кодекс, тому, що не наш партієць його підготував, або тому, що була команда заблокувати трибуну, незважаючи на те, що його підготував наш партієць. Тобто справа на другому плані. Це очевидна й характерна риса нинішнього парламенту. Вся робота зводиться не до законотворчості, потрібної економіці та суспільству, а до політичної боротьби за владу на будь-якому рівні. Конфлікт кількох особистостей зупинив розвиток держави. А світова криза ще більше погіршила ситуацію. У нас будь-який уряд злочинний, а опозиція бореться за народне щастя. Насправді і перші й другі боротьбу за владу імітують під плідну роботу.

А на виборах будь-які ворогуючі сили тавруватимуть ганьбою супротивників і хвалитимуть себе. Що ми й спостерігаємо на ТБ і в залі. Мені не раз доводилося брати участь у дискусіях і дебатах. Всі вони марні для справи, тому що кожний захищає своїх і ніколи не говориться про шляхи вирішення проблем. Не те завдання. Політикум роз’єднаний і розділений по таборах. Насправді ж у парламенті більшість — освічені й порядні люди, фахівці у різних галузях. Хоча багато хто тільки іноді приходить на роботу або не з’являється взагалі...

Після дискусій, без преси, майже завжди знаходиться розуміння, й позиції багато в чому сходяться у всіх учасників дебатів, але, зайшовши в зал, ставши під прапори вождів, усі змінюються і видають необхідне за потрібне. От це сумно, й це є нині головною проблемою. І цю проблему створила партійна система виборів. Шкода, що все одно нічого не зміниться. Жодна партія не проголосує сьогодні за повернення до старої системи виборів. Який же вождь відмовиться від свого війська? І це теж глухий кут.

А тепер правда про самобичування на соціальній ниві. Фракція Партії регіонів припинила роботу парламенту під приводом вимоги значно збільшити соціальні виплати на загальну суму близько 40 мільярдів гривень. По-перше, всі єдині в тому, що соціальні стандарти застаріли і, звичайно, необхідно переглядати їх. В кінцевому результаті це повинно привести до підвищення пенсій і соціальних виплат. Навряд чи хтось проголосує проти цього. Тільки для таких виплат необхідні ресурси, але з урахуванням стану економіки й кризи, хай хто б у ньому був винуватий, а криза на всій планеті, ресурсів таких немає! Це сумно, неприємно й прикро. Але їх немає!

І якби парламент проголосував за цей закон, не думаючи про наслідки, то виплат все одно б не діждалися, бо нема чим платити. Тоді б і пенсії зупинилися, і зарплати бюджетникам, і соціальні виплати. Колапс, одним словом. Кому це було б вигідно? Правильно! Тому, хто це затіяв, — опозиції. Що гірше, то краще! Цей принцип у боротьбі використовується, але він неприйнятний для суспільства. Воно не повинно бути обдуреним заручником боротьби кількох людей за владу!

Щоб імітувати боротьбу на смерть за народне щастя, і заблоковано трибуну.

Пропозиції про джерела поповнення бюджету від блокувальників викликають і сміх і сльози. Від ресурсів «кіотського протоколу», а це цільові міжнародні гроші на зниження викидів в атмосферу, до відбирання зарплат у бюджетників.

Завдання очевидне: зіграти на емоціях виборців. А що завтра буде, уже не важливо... Виступаючи з трибуни, я пропонував усвідомити всім, що соціальні проблеми першочергові, але їх без грошей не розв’язати, а тому об’єднати потрібно зусилля для поповненням бюджету. Ось тут кожна сила і особисто кожний зміг би відзначитися здібностями. Бажаючих тут обмаль, а от помудрувати — чимало.

Тож закон заявлений, але визнаний більшістю як неприпустимий і популістський, але якийсь же порадник дав рекомендацію регіоналам стояти до кінця?

Володимир Литвин шукає будь-які виходи з глухого кута і знаходить. Пропонується ухвалити спочатку соціальні стандарти, а потім під час підготовки бюджету нового року шукати ресурси для підтримки незаможних людей. Але при цьому всі погоджуються проголосувати персонально, тобто підняттям руки, як це було до встановлення електронної системи. Навіщо так? А для персональної відповідальності кожного. Адже в Конституції сказано, що кожний депутат зобов’язаний персонально, а не кнопочкою один за весь ряд... І тут регіонали проти... Тому що для персонального голосування депутати повинні бути в залі. А в цій фракції заведено не завжди бути в залі. Склалася ситуація: «Вимагаємо прийняти закон, але в нас немає кому за нього голосувати...» І тоді почали терміново звозити своїх депутатів звідусіль у зал. З’їхалися. Давайте ж голосувати. Усі готові. Та ба! Не будемо знову, кажуть регіонали. У чому ж нова проблема? А в тім, що усередині фракції розумні депутати-виробничники, побачивши, що справа серйозно йде до прийняття закону, почали роз’яснювати своїм депутатам-лідерам, що допускати цього не можна! Оскільки збільшення прожиткового мінімуму на деяких підприємствах спричинить збільшення собівартості продукції, підвищення ціни на неї. А в умовах реалізації, що зменшилася, це призведе до зупинки виробництва! Популізм став загрозою економіки. І це усвідомили депутати від Партії регіонів. Що робити? Вимагали голосувати, але коли набралася більшість, голосувати не будемо! І тоді придумується нова причина. Голосування руками принижує нашу гідність... Голосували все життя, від козаків на Січі, і нічого! Загнали у глухий кут себе й суспільство. Микола Азаров справедливо заявляє про те, що дохідна частина бюджету наступного року майже нездійсненна, але вже сьогодні вимагає приписати туди ще 37 мільярдів! Така непослідовність і популізм стали подразником депутатів і журналістів. Абсурд непродуманої піар-акції став очевидним. З тим і роз’їхалися знову по домівках.

Мені дуже шкода, що заручником інтриг став народ України. А ігри політиків вилазять боком всім однаково. Але кожний формує свій імідж і своє обличчя сам. Хотілося б, щоб із цієї ситуації з честю вийшли організатори й виконавці інтриги, що принесла стільки нервів і суєти.

За результатом і кожним вчинком оцінять люди партії й усіх нас на виборах.