Чи переймаються українці проблемами діаспори? Відповідь на це запитання можна було отримати під час парламентських слухань «Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці». Сесійна зала була переповнена людьми, які мають безпосереднє відношення до цієї теми та хочуть донести наболіле усім співвітчизникам.
Протягом останніх років у відносинах держави і закордонних українців намітилася певна динаміка, повідомив у своєму виступі народний депутат, голова Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Олег Зарубінський. Щоправда, зауважив: між тим, що робиться, і дійсністю є велика різниця. З його слів, українці, які проживають у різних країнах, суттєво відрізняються — за чисельністю, віросповіданням, рівнем життя. Відтак у них різні потреби та запити. На Заході, приміром, наші співвітчизники об’єднуються здебільшого як національно-політична спільнота, а на Сході, швидше, як етно-культурна. Це потребує від держави диференційованих підходів, наголосив парламентарій, але державної стратегії стосовно закордонних українців ми не маємо.
Ці слова яскраво проілюстрували подальші виступи. Приміром, посол України в Канаді Ігор Осташ повідомив, що протягом п’яти років кількість наших співвітчизників у цій країні зросла на 200 тисяч осіб. Це люди, які дізналися про своє коріння та ідентифікували себе українцями. Натомість голова Української всесвітньої координаційної ради Дмитро Павличко звернув увагу на те, що кількість українців, які проживають в Росії, за останні вісім років зменшилася на шість—сім мільйонів. І не тому, що люди повернулися додому. Просто вони асимілювалися з корінним населенням. Звісно, можна говорити про державну підтримку країн, в які виїжджають наші громадяни, але про те, щоби зберегти національну ідею, культуру, мову, має дбати передусім Україна.
Справа не завжди в грошах (хоча й у них також), наголошували представники українських общин із-за кордону. Вони казали про необхідність завершити процес уніфікації стандартів української мови, забезпечити людям їхнє виборче право. Говорили про підтримку духовну та моральну. Йшлося і про інформаційний вакуум, в якому доводиться перебувати нашим людям поза межами країни. Мовляв, здебільшого новини про Україну вони дізнаються з російських інформаційних носіїв, які подають події під своїм кутом зору.
Зі слів Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ніни Карпачової, найчастіше наші співвітчизники, які проживають за кордоном, звертаються до неї через відсутність правового захисту. Також у зверненнях до омбудсмена «лідирують» проблеми з невизнанням вітчизняної освіти (а від цього безпосередньо залежить соціальний статок наших співвітчизників) та пенсійні питання. Ніна Карпачова звернула увагу на те, що більшість українців за кордоном — це заробітчани із статусом трудової міграції, а також наголосила, що в рамках слухань варто підняти й проблему українських моряків, чиї права систематично порушуються.
Нині, окрім поточного законодавства, права закордонних українців закріплено в Конституції. Зокрема, статтею 12 передбачається, що країна має дбати про задоволення національно-культурних і мовних потреб наших співвітчизників, які проживають за межами держави. Однак, схоже, держава відмежувалася від реальних проблем недосконалою законодавчою ширмою. Адже нині навіть не існує окремого урядового органу, який займався б проблемами закордонних українців. Аби вирішити будь-яку проблему, їм доводиться оббивати пороги численних організацій. Навіть якщо йдеться лише про виділення народного ансамблю для виступу в чужому краї з українськими піснями чи танцями. Але ж очевидно: доки влада не почує діаспору, про позитивне ставлення світової спільноти до українців йтися не може.