Теукри — біблійні «народи моря»

З давньоєгипетських та єврейських джерел (у тому числі з іудео-християнської Біблії) ми знаємо про «народи моря», що тримали у страху в ІІ тисячолітті до н. е. тогочасні держави Північної Африки та Близького Сходу.

Серед цих біблійних «народів моря» дослідники виокремлюють: дорійців, етеокритів, лелегів та ін. На наш погляд, варто приділити особливу увагу дослідженню походження зазначених вище народів, які, на нашу думку, є спорідненими із предками сучасних українців.

З єгипетського папірусу Вен-Амона нам відомо, що одне з племен «народів моря» (згаданих у «творчо переробленій» іудеями християнській Біблії) населяло стародавнє біблійне місто Дор.

Дехто із вчених прочитав назву цього племені як тьєкер. Але більш правдоподібним є прочитання назви цього племені як т(е)укр. Та й назва міста їхнього проживання однозначно свідчить про дорійське (орійське/арійське) походження його жителів.

Дорійці, за свідченням Енциклопедичного словника Ф. Брокгауза та І. Ефрона, прийшли в ХІІ столітті до н. е. до Спарти з території України і протягом ста років узяли під свій контроль практично всю Грецію.

Окрім того, зауважимо, що Греція на той час не знала ні металу, ні коня, ні писемності. Усі ці досягнення (як і знамениті дорійські співи та дорійську архітектуру) принесли в Грецію саме дорійці, які стали елітою цієї країни і перетворили її на високорозвинену Елладу.

Спартанці/дорійці, як і скіфи/арії, вважали своїм прабатьком Геракла (мал. 1). і вклонялися сонячному Богу Аполлону (мал. 2 і 3).

Популярними у них були також його сестра-близнючка Богиня Артеміда (мал. 4) і, найбільшою мірою, Бог війни Арес (мал. 5).

До речі, швидше за все, що саме від імені цього головного Бога скіфів/еллінів і походить слово аристократія (влада Ареса).

Відомий знавець античності А. Погодін стверджував, що Геракл (герой, син Зевса і Алкмени), котрий вважався водночас прабатьком скіфів/аріїв і спартанців/дорійців, належав до служителів сонячного Бога Аполлона. Елліни пов’язували цього солярного Бога Аполлона зі світлом, вищим розумом і вищою красою.

Якщо ж Геракл, котрий народився в українському Криму (м. Пантікапей/Керч), був жерцем Бога Аполлона, то виходить, що Аполлон — давньоукраїнський бог!

І виходить, що Геракл є найвідомішим з усіх відомих давньоукраїнських героїв!

Між іншим, якщо подивитися на зображення давньоукраїнських богів Аполлона та Артеміди, скіфо-еллінського героя Геракла, то вони дуже схожі за фенотипом на сучасних українців.

І, судячи з наведених вище фактів, це зовсім не випадково, оскільки результати досліджень археолога В. Клочка підтвердили дані істориків та культурологів: дорійці — представники сабатинівської локальної трипільської культури, котра була поширена в центральних та південних областях України (Кіровоградська, Черкаська, Одеська, Миколаївська, Херсонська області та АРК Крим).

Отже, біблійне місто Дор, так само, як і Спарту, населяли вихідці з української Скіфії/Трипіліади, які звалися — т(е)укри.

Відомий античний автор Страбон у своїй «Географії» згадує народ теукри, який, за його словами, походить із середземноморського острова Крит (відомі біблійні етеокрити).

Зі слів «батька географії» виходить, що теукри були представниками крито-мікенської цивілізації (ІІІ тис. до н. е., острів Крит зі столицею в Мікенах та підконтрольними йому островами грецької Еллади), яка вважається наближеною (але молодша щонайменше на 2 тис. років) до Трипільської цивілізації і є передвісником Античної цивілізації Еллади.

Згодом, як свідчать численні історичні джерела, теукри почали активно розселятися Середземномор’ям приблизно в ті само часи, коли набувала своєї могутності Троя-2 (малоазійська).

Як пише Страбон, «після того, як теукри пішли з Криту, було їм пророцтво, що вони знайдуть собі нову батьківщину там, де на них нападуть земленароджені. І кажуть, що коли вони прийшли під Амаксит, вночі на них напало безліч польових мишей... Отоді вони там і поселилися».

Між іншим, теукрами (Teucrі) жителі Римської імперії іменували ще й жителів легендарної Троади (столиця — Троя). Останніх, за свідченням провідного римського історика Тита Лівія, вони вважали своїми предками.

Сама ж назва народу — теукри — походить, за словами «батька історії» Геродота, від імені Теукра — першого царя Трої (3100 р. до н. е.).

Як відомо, події Троянської війни закінчились руйнуванням Трої-2 (ХІ—ІІ ст. до н. е.) та фізичним винищенням-різаниною греками/ахейцями жителів Троади. Подивіться, наприклад, на фреску (ІІ—І ст. до н. е.) з однієї з етруських гробниць (мал. 6).

Після поразки в цій війні від ахейців/греків частина троянців/теукрів на чолі з царем Енеєм прибули до Італії.

З усіх відомих нам авторів перший про це повідомив «грецький» поет із скіфо/арійським ім’ям Стесіхор (VІІ ст. до н. е.). Його коментарі до цих подій залишилися на мармуровому барельєфі (мал. 7) так званого «Нового палацу» (І ст. до н. е.), що входить до комплексу Капітолійських музеїв у Римі.

Пізніше це підтвердить у своїй книжці «Історія Риму від заснування міста» Тит Лівій (І ст. до н. е.), який напише, що Рем і Ромул — нащадки легендарного троянського царя-теукра Енея, були засновниками «вічного міста» Рима.

А загалом дуже показово, що різні грецькі та римські автори (Страбон, Геродот, Тит Лівій, Вергілій) називають теукрами і жителів Крито-мікенської держави (Середземномор’я), і жителів Троади (Мала Азія).

Зокрема, факти, наведені згаданими вище істориками, підтверджуються віршованими словами автора загальновідомої поеми «Енеїда», римського поета Вергілія Публія Марона:

Як можна переконатися зі слів Вергілія, троянський цар Еней мав під своїм проводом і теукрів/троянців, і етрусків (скорочена назва — туски).

Отже, теукри/троянці та етруски, судячи з тексту «Енеїди», були не тільки військовими союзниками, а й друзями. Окрім того, враховуючи схожість їхніх релігійних культів та похоронних обрядів, ми можемо зробити висновки щодо етнічної та релігійної спорідненості цих народів.

Численні історичні факти свідчать, що троянці-теукри заснували не тільки Рим. Іспанські легенди, підтверджені археологічними дослідженнями, переконують, що тамтешнє місто-порт Понтеведра теж було засновано троянським царем Теукром.

Зокрема, наскельні малюнки в околицях іспанської Понтеведри підтверджують існування в тих місцях дуже давнього поселення. В тамтешньому історичному музеї й досі зберігаються (схожі на скіфські) золоті браслети, гривни, кельтські прикраси, етруські церемоніальні предмети з теракоти тощо. А одна з головних площ цього стародавнього міста й донині називається Теукро (Teucro)!

Кіпрське місто Саламін (мал. 8), за даними місцевих легенд, теж було засновано у ХІІ столітті до н. е. героєм Троянської війни Теукром. Як писав у своїй «Оді» ще римський поет Квінт Горацій Флакк:

Античні міфи переповідають, що Бог Аполлон допоміг теукрам/троянцям знищити мишей та зберегти врожай. Це і сприяло утвердженню в місті Хрисі культу Аполлона Смінфея, якого ще називали Мишачим Аполлоном.

Згодом сонячний Бог Аполлон став популярним не тільки в Троаді (країна, де столицею було місто Троя), а й на островах Середземномор’я та в інших тогочасних країнах Малої Азії та Африки.

Теукри ввішли в історію не лише як засновники у ІІІ—І тисячоліттях до н. е. славетних міст і держав: Трої — в Малій Азії, Саламіна — на Криті, Саламіна — на Кіпрі, Рима — в Італії, Понтеведри — в Іспанії.

«Батько ботаніки» Діоскорід (Dіoscorіdes) Педаній, особистий лікар римського імператора Нерона (І ст. н. е.), писав, що лікарські рослини з назвою teukrіon використовував під час Троянської війни син тамтешнього царя з уже згадуваного нами міста Саламіна.

Ці цілющі рослини з виду дубровника, за свідченням істориків, допомагали відновленню сил у троянських воїнів і звалися так теж на честь першого царя Трої — Теукра, котрий використовував їх для лікування воїнів-троянців.

Підсумовуючи, ще раз підкреслимо, що біблійні етеокрити — теукри, які входили до об’єднання так званих «народів моря», розпочали своє розселення Середземномор’ям з острова Крит (ІІ тис. до н. е.).

Нагадаємо, що на цьому острові (починаючи з ІІІ тис. до н. е.) розквітла високорозвинена Крито-мікенська цивілізація, генетично пов’язана з українською Трипільською цивілізацією (VІ—ІІІ тис. до н. е.).

Виходячи з цього, ми маємо підстави стверджувати, що предки літописних теукрів походили з території сучасної України! Але й це не все. Ми маємо також додаткові свідчення античних істориків щодо часу та місця проживання літописних теукрів.

Римський історик Помпей Трог (І ст. до н. е.), зокрема, писав: «Скіфське плем’я завжди вважалося найдавнішим, хоча між скіфами і єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...».

Водночас ми знаємо, що Єгипетська цивілізація розквітла у ІІІ тисячолітті до н. е. За свідченням Помпея Трога, скіфи — старші за єгиптян. Тож виходить, що скіфи і трипільці — жили в одні й ті само історичні часи, на одних і тих само землях. І ці землі, як і в ті доісторичні часи, розташовуються переважно в межах сучасної України.

Більше того, «батько історії» Геродот, який виокремлює серед скіфів царських скіфів, скіфів-орачів, скіфів-скотарів та скіфів-георгіїв (дехто з фахівців каже, що орачі=георгії — В.Б.), прямо називає скіфів-георгіїв «нащадками древніх і славних теукрів».

Своєю чергою, автор книжки «История Мидии, второго Вавилонского царства и возникновения Персидской державы» З. Рагозіна ще на початку ХХ століття стверджувала, що скіфи є предками українців.

Ураховуючи всі ці факти, ми маємо вагомі підстави говорити про безперервний ланцюжок становлення і розвитку українського етносу щонайменше з кінця ІV тисячоліття до н. е.

А починаючи з ІІІ тисячоліття до н. е. теукри розпочали переможну ходу в Середземномор’ї (Крит, Кіпр, Італія, Іспанія) та Малій Азії (Троада). І продовжили свою експансію вже на Африканському континенті (Лівія, Єгипет) наприкінці ІІ тисячоліття до н. е. у складі згадуваних у Біблії (ІV ст. н. е.) «народів моря».

До складу біблійних «народів моря», які «тримали в напруженні» своїми активними військовими діями у ІІ тисячолітті до н. е. середземноморські та північноафриканські країни (Єгипет та Лівію), входили й лелеги/карійці.

Про них ми знаємо не так багато, як про теукрів/дорійців і теукрів/етеокритів, проте наявність певної інформації все-таки дає підстави для роздумів і цікавих висновків.

Скажімо, вже згадуваний нами «батько географії» Страбон стверджував, що лелеги були кочівниками і «скрізь, де вони просувалися, залишали кургани». Отже, за описом цього народу «батьком географії», лелеги/карійці — дуже схожі на скіфів/аріїв.

Племінним тотемом у лелегів був білий птах — лелека. Фігурки цього птаха, як свідчать історики суднобудування, розміщувалися на носовій та кормовій частинах бойових кораблів «народів моря». Показово, що лелеги/карійці, як пише Д. Гуменна, носили шапки з пір’ям лелеки — свого священного птаха.

Варто також зазначити, що на Полтавщині й донині лелек називають лелегами. Птах лелека є символом міста Кам’янець-Подольський (Хмельницька область), а три лелеки знайшли собі місце на гербі міста Ананьїв (Одеська область).

До речі, в назві українського міста Ананьїв «чомусь» фігурує ім’я Бога неба Ана, яке вперше зустрічається в міфології найстарішого храму планети Шу-Нун/Кам’яної Могили (ХІІ—ІІІ тис. до н. е.).

Останній, як відомо, теж розміщувався в Україні — на території Запорізької області, біля міста Мелітополь. На наш погляд, символічно, що дослідник із міста Ананьїв П. Гарачук довів: насправді місто Мелітополь — це перші Афіни, перенесені уявою німецьких істориків з України до Греції.

Простежуючи шляхи експансії лелегів на Африканському континенті, звернемо увагу на назву головного храму корінних жителів Єгипту коптів, розташованого в Каїрі. Як відомо, нинішня столиця Єгипту у стародавні часи мала назву Мемфіс і була столицею фараонів першої династії Давнього Єгипту/Кемету.

Погодьтеся, назва цього коптського храму — «Хет-ка-Птах» — звучить дуже вже по-українські — «Хатка-Птаха». А сам Бог Птах став центральною фігурою розробленої жерцями Мемфісу філософської теологічної (тео — бог, логос — слово) системи.

Ця філософська теологічна система була викарбувана на камені за часів правління єгипетського фараона Сакбе/Шакбе у вигляді священного тексту — Мемфіської теології.

Порівняльний аналіз тексту коптської Мемфіської теології (VІІ ст. до н. е.) з так званим канонічним текстом іудео-християнської Біблії (ІV ст. н. е.) свідчить, що творці Біблії запозичили в жерців-коптів дуже багато ідей. Скажімо, таку як: «Спочатку було Слово, і Слово було Бог». Та, власне, й сама назва Мемфіської теології перекладається як Божественне Слово.

І ще декілька цікавих фактів, які опосередковано свідчать про причетність вихідців з України лелегів/карійців до скіфо/арійського етносу. Звернемо увагу хоча б на ім’я єгипетського фараона Сакбе. Тут явно простежується родове ім’я скіфів — саки (від слова — сокира).

Окрім того, слід зазначити, що на коптських іконах дуже часто використовуються зображення кінних святих. Більше того, на них зображено кінних, начебто «християнських святих», які використовують для управління кіньми шпори.

Останні, як відомо, були скіфським виноходом і не використовувалися візантійською кіннотою!

Якщо ж пригадати, що гіксосам (за версією В. Яновського — гіг сакам) вдалося підкорити у ІІ тисячолітті до н. е. Єгипет — завдяки кінним військам, колісницям та мідній зброї, яких не знали негроїдні жителі Давнього Єгипту (Е. Церен), — то розшифровка цієї таємниці лежить на поверхні: копти і скіфи/арії були родичами!

Український дослідник П. Гарачук помітив, що лише в коптській, староукраїнській та еллінській мовах є такі літери і звуки, як Ж, Є, Ї та Щ.

Окрім того, коптська та українська мови мають у своїх абетках однакову кількість літер — по 32. Їм властиві й інші лінгвістичні особливості, які свідчать про те, що українська та коптська мови створені одним і тим само народом!

Про те, що сучасні копти є спадкоємцями давньоєгипетської цивілізації, свідчить хоча б такий промовистий факт. Відомий єгиптолог Ж.-Ф. Шампольон (1820 р.) зміг розшифрувати зміст древніх єгипетських папірусів, лише оволодівши староскіфсько-сколотською мовою — мовою коптів. Остання ж, як пише О. Губко, сформувалася у VІ—ІІІ тисячоліттях до н. е. шляхом змішування мов сумерів/шумерів/самарів, кушанів та африканських аборигенів.

Копти мають свого власного папу — це, до речі, коптське, а точніше — санскритське (арійське) слово. А своїх священиків, за свідченням І. Кузич-Березовського, копти «чомусь» готують в українських семінаріях у Канаді.

Якщо подивитися на коптський релігійний символ життя Анх, викарбуваний (VІ ст. н. е.) на стіні одного з коптських храмів в... Італії (мал. 10), і такий само символ, вишитий на середньовічному коптському рушнику (мал. 11), то вони практично тотожні аналогічному українському релігійному символу Анх сабатинівської (мал. 9) археологічної культури Трипільської цивілізації (ІІІ—ІІ тис. до н. е.).

Перераховані вище факти приналежності коптів до великої скіфо/арійської спільноти можуть бути розгадкою великої таємниці, чому візантійські імператори так жорстоко переслідували коптів, які, можливо, дали світові Їсуса Христа!..

А в підсумку ми маємо всі підстави провести історичні паралелі між давньоукраїнською Скіфо-трипільською цивілізацією (VІ—ІІІ тис. до н. е.), Коптським Єгиптом (ІІІ тис. до н. е. — І тис. н. е.) і Еллінсько-римською/етруською цивілізацією (ІІ тис. до н. е. — І тис. н. е.).

Мал. 1. Геракл — архаїчний прабатько скіфів/аріїв і спартанців/дорійців (у лев’ячій шкурі та шоломі з черепа царя звірів), який згідно з міфологією цих народів народився в Україні (м. Мирмікій — район Пантікапея/Керчі).