Заручники амбіцій,або Чому, витратившись на будівництво газопроводу, частина мешканців Тимошівки не бачить газу понад рік, хоча більшість односельців ним користується уже давно
«У 2004 році ми організували товариство з газифікації, — пише до редакції постійний передплатник «Голосу України» Євген Саласскій, а разом із ним — ще 21 житель Тимошівки Михайлівського району. — Село фактично вимирає і руйнується. Залишилося близько трьох тисяч людей. Бажаючих газифікуватися було багато, але взялися 362 двори. Люди просто не вірили, що нам підведуть газ. У 2006 році уклали договір з дочірнім підприємством «Фірма «Запоріжгазифікація», вийшло три черги будівництва газопроводу. 30 травня 2008 року товариство отримало лист про завершення будівництва і прохання створити приймальну комісію. Комісія знайшла порушення і 12 червня 2008 року направила в «Запоріжгазифікацію» припис з вимогою їх усунути. Нічого не було зроблено. Був ще один припис від 8 липня, після чого фірма зажадала додатково 750 тисяч гривень, аби здати газопровід, хоча договір укладали на 1,9 мільйона.
Прокуратура подала позов на захист прав пенсіонерів, перше судове засідання відбулося 12 жовтня 2008 року. А далі справа ніяк не може завершитися. Так що «добре» перезимували, бо люди вклали гроші в газифікацію, і купувати вугілля та дрова вже не було за що, а дехто ще й плитки викинув... Тепер призначили судову будівельно-бухгалтерську експертизу, а на порозі — нова зима».
Наскочила коса на камінь
Тимошівці давно ображені на владу, бо село, котре розташоване всього за 12 кілометрів від Михайлівки, перетворилося на глушину. Щоб доїхати сюди, довелося з півтори години «голосувати» на узбіччі, поки один літній чоловік не зглянувся і не підвіз у стареньких «Жигулях» до сільради. І все ж, хоч би що там говорили, районне керівництво почало думати про глибинку і в міру своїх сил їй допомагає. Бо кому-кому, а тимошівцям газопровід і не снився. От тільки не всім він приніс у домівки омріяний затишок, а багатьох ще й до сліз довів.
Тож як таке могло статися? Нинішній сільський голова Андрій Петров розповів, що в 2004 році він був одним з ініціаторів створення товариства з газифікації, бо в районі твердо пообіцяли, що газ до Тимошівки прийде найближчим часом. І справді, був розроблений проект будівництва газопроводу високого тиску, а за ним — і внутрішньої мережі по селу. Це викликало неабиякий ентузіазм у населення, та скоро емоції почали вщухати, бо все впирається в гроші. А їх у селян — як кіт наплакав. Кредити не вдалося отримати, тому до товариства увійшли лише 362 із 1150 господарів дворів. А що менше людей, то більші внески... Після того, як до околиці довели газопровід, який коштував державному бюджету понад 3,6 мільйона гривень, провели конкурс. У ньому перемогла фірма «Запоріжгазифікація», керівництво якої назвало найнижчу ціну. Паралельно з будівництвом внутрішнього газопроводу інші підрядники спорудили у центрі села котельню, яка мала опалювати школу та дитсадок. Цей об’єкт обійшовся бюджету в 400 тисяч гривень. Газівники приєднали котельню до громадської мережі, і проти цього ніхто не заперечував, бо діти ж свої!
Далі влада наполягла на введенні в дію котельні, а отже, й підвідного газопроводу та першої черги сільського. Це сталося у вересні 2007 року. «Під «шумок» отримали блакитне паливо і в 300 дворах, котрі відносилися до другої пускової черги, причому у віддаленій від газорозподільного пункту частині села. А решті довелося чекати до весни. Однак повне завершення будівництва ще більше віддалило мешканців 62 дворів від пуску третьої черги газопроводу, бо голова товариства (і приймальної комісії) Сергій Старокожко відмовлявся підписувати акти приймання. Але проблема крилася не так у виявлених дефектах, як у новій вартості об’єкта, бо підрядники зажадали доплати близько 700 тисяч гривень (розрахунок за раніше обумовленою сумою був неповним). Тож коли ж почули категоричну відмову, й собі показали, чого варті.
Після того, як не вдалося домовитися, хоча директор ДП «Фірма «Запоріжгазифікація» Наталія Писаренко такі спроби робила неодноразово і навіть погодилася зменшити доплату на 200 тисяч гривень, справа зайшла в глухий кут. Будівельники не усувають дефекти і не вводять газопровід у дію, жодне начальство на них натиснути не може, бо це спір двох суб’єктів господарювання, а Михайлівський районний суд тягне волинку. І перед 62 сім’ями дедалі виразніше вимальовується перспектива вдруге зимувати в холодних хатах.
Ніхто не хоче платити
Це й справді принизливо: жити за сто метрів від газорозподільного пункту і не мати нічого, тоді як за п’ять кілометрів газом користуються твої ж односельці. Голова районної ради Микола Фатєєв вважає, що це нелогічно і несправедливо, бо всі члени товариства вносили на будівництво газопроводу по 5,5 тисячі гривень. Тож хто винен? На думку тимошівців, котрі зібралися в зв’язку з приїздом кореспондента на узбіччі однієї з вулиць, бездіяльна влада, хапуги-будівельники і, частково, голова їхнього товариства Сергій Старокожко. Бо куди не писали, як горохом об стіну — вжити заходів у кінцевому підсумку зобов’язують сільського голову; в які двері не стукали, чули у відповідь: «За надані послуги потрібно платити!» А платити ніхто не хоче, принаймні необґрунтовану ціну.
— Чому ми повинні бути заручниками? — висловлює загальну думку колишній секретар сільради Олена Черняєва. — Тому й вимагаємо, щоб до наших осель подали газ, а там уже нехай у суді розбираються, що і на скільки подорожчало. Буде судове рішення, тоді й зберемо загальні збори та постановимо, яку ще суму потрібно зібрати.
На думку тих, кого «кинули» з газифікацією, вчинити так було б логічно і по-людськи. Але будівельники, котрі більше року не можуть отримати остаточного розрахунку за матеріали та виконану роботу, на це дивляться інакше. Та й у самій громаді немає одностайності. Одні запідозрили, що, коли директор «Запоріжгазифікації» Наталія Писаренко погодилася на зменшення суми оплати, значить, там щось нечисто... Іншим взагалі байдуже, бо вони, мовляв, за своє розрахувалися, тож нехай думають ті, кого це стосується. І всі разом сподіваються, що, може, якось і вдасться викрутитися без особливих матеріальних втрат, тому й продовжують писати до різних державних установ та до штабів впливових політичних партій.
А голова товариства стоїть на своєму
У цій історії важко назвати винних, бо в кожної із конфліктуючих сторін — своя правда. І все ж, зустрічаючись із головою районної ради Миколою Фатєєвим, першим заступником голови райдержадміністрації Валерієм Єфіменком та помічником прокурора району Ярославом Коваленком, я не почув від них жодного нарікання на керівництво «Запоріжгазифікації». Бо, за великим рахунком, громада має в ноги поклонитися будівельникам, котрі, не отримавши державного фінансування, більше року прокладали газопровід високого тиску до села за рахунок власних обігових коштів. Та й у самій Тимошівці тривалий час працювали в рахунок майбутньої оплати, бо товариство ніяк не могло зібрати необхідну суму. А матеріали тим часом дорожчали й дорожчали, і не знати про це Сергій Старокожко просто не міг. Тим більше, що, приймаючи їх на зберігання від постачальника — ТОВ «Запоріжгазпром», голова товариства отримував ксерокопії документів про ціни заводу-виготовлювача.
Про пасивність влади у вирішенні цього конфлікту теж не скажеш, бо в Тимошівку приїжджав заступник голови обласної ради Анатолій Світлицький. Щоправда, результат перемовин з керівництвом «Запоріжгазифікації» громаду не вдовольнив, бо й він, підтвердивши готовність будівельної організації піти на поступку, розвів руками й сказав: «А щодо решти, то, пробачте, треба платити!»
Остання спроба примирити конфліктуючі сторони була здійснена на засіданні постійної комісії обласної ради з питань будівництва, транспорту, зв’язку та паливно-енергетичного комплексу. Щоправда, деякі депутати, довідавшись, для чого їх зібрали, обурилися, адже вирішувати господарські спори — не в їхній компетенції. Та, зваживши на присутність заступника голови облради Леоніда Анісімова, почали вникати в суть питання. Щоб не втомлювати читачів зайвими деталями, скажемо так. Тимошівці не мають претензій до будівельників щодо обсягу і якості робіт, але їх не влаштовує остаточна ціна газопроводу. Тому й посилаються на те, що «Запоріжгазифікація» не дотримала визначеної договором процедури узгодження цін, і вимагають, щоб сума розрахунку не перевищувала початкової кошторисної вартості проекту, тобто 1,9 мільйона гривень. Заодно Сергій Старокожко спробував кинути тінь на ділову репутацію підрядників, але, процитувавши низку документів і один із протоколів загальних зборів товариства, Наталія Писаренко легко відмела його звинувачення. Тим більше, що про обумовлені договором терміни оплати матеріалів та будівельно-монтажних робіт будівельникам доводилося тільки мріяти.
Розмова на комісії вийшла безплідною, бо Старокожко відмовився від допомоги. А депутати пропонували підключити до обрахунків спеціалістів з управління капітального будівництва облдержадміністрації та з контрольно-ревізійного управління. Їх, на відміну від голови товариства, хвилює доля людей, котрі зустрічають другу зиму в нетоплених хатах. Тож тепер не залишається нічого іншого, як чекати рішення суду.
Чим серце заспокоїться?
Судова будівельно-бухгалтерська експертиза, призначена на вимогу ДП «Фірма «Запоріжгазифікація», автоматично здорожує кошторисну вартість газопроводу на 28 відсотків. Рішення суду спрогнозувати неважко, бо з таким багажем, як у Сергія Старокожка, туди краще не ходити. Але його непоступливість має ще один вимір. Сільська рада ніяк не може передати на баланс Токмацького міжрайонного управління газового господарства і газифікації сільський газопровід, бо не отримала його від товариства через невизначеність кошторисної вартості. Але ж це — потенційно небезпечний об’єкт, за його експлуатацію хтось має відповідати! Утримувати свою газову службу сільрада не може, тому вентиль на газорозподільному пункті можуть перекрити в будь-який день.
Запорізька область.
