Безцінний цукор з дешевої сировини

Ще влітку на Хмельниччині пролунало повідомлення, що бурякові жнива цьогоріч почнуться незвично рано — на початку вересня. І це для того, аби швидше виробити цукор нового врожаю, зняти дефіцит і дати у продаж дешевий продукт. Однак із швидким та дешевим цукром вийшла затримка. Нинішнього року не той урожай коренів, щоб сподіватись на рекордні цифри і в буряківництві, і в переробці.

— Олексію Кириловичу, ваш район один із флагманів буряківництва в області. Який врожай маєте? — запитую у начальника Ізяславського сільгоспуправління.

— Та де там передовики, у вас застарілі дані, — зазначає Стецюк. — У нас зовсім небагато буряку до збирання — близько 2 тисяч гектарів.

Ні, дані не застарілі. Просто для людини, котра більше двох десятків літ віддала цукропереробці, нинішні плантації справді можуть видатись мізерними, бо є з чим порівнювати у минулому, коли стільки могло засіяти і одне добре господарство, а не цілий район. Тепер картина зовсім інша: для багатьох господарств буряки — не актуальна проблема. З тієї причини, що їх не сіють і не збирають. Солодкі корені стали невигідні селянину. Приміром, у тому самому Ізяславському районі люди перестали їх сіяти на своїх городах — марна праця.

Для маленьких господарств культура просто безперспективна. Що казати, коли навіть потужні хазяйства не змогли впоратися з бурхливими потоками цукрово-фінансового моря. Вже кілька років поспіль тягнеться судова тяганина одного з місцевих господарств із цукровим заводом за несплачені за сировину кошти. При цьому мова йде про мільйони гривень.

Добре, що господарство мало непоганий потенціал і змогло витримати фінансовий удар. Але його керівник зарікся: більше жодних справ із цукристими. Випадок набув широкого розголосу, і, можливо, став однією з причин того, що тепер в районах на пальцях перелічиш господарства, де ще збирають буряк.

Схожу історію розповідають і в сільгоспуправлінні Чемеровецького району. Одне із тамтешніх господарств ще минулої осені планувало засіяти до тисячі гектарів буряку. Але після того, як всю зиму провоювало за свої ж гроші, вирішили: і двохсот гектарів вистачить.

Охочих йти на такі ризики дедалі менше, тож бурякові поля залишились здебільшого у тих, хто має тісні зв’язки із цукровиками. Або ж у переробників, які самі для себе вирощують сировину на орендованих полях.

У Шепетівському районі цьогоріч плекали чи не найбільші площі буряку — майже 4,4 тисячі гектарів. Щоправда, з врожаєм не надто пощастило. Вже зібрали половину площ, а середня врожайність не перевищує і 300 центнерів з гектара. Досвідчені аграрії кажуть: з такими показниками навіть не варто братись за буряк — не покриєш витрати. Торік картина була зовсім інша: в районі збирали по 450 центнерів цукристих з гектара. Та й державні дотації були. Тепер все не так.

Через посуху копання буряків йде дуже важко, корені обриваються, залишаються в землі. Сподіваються, що нестача загальної маси компенсується високою цукристістю. Але вже тепер видно — торішнього валу не досягти. Тож і буряківники, і цукровики побоюються, щоб не залишитись у збитках.

У господарствах уже й не вірять жодним обіцянкам щодо державної підтримки. Торік у Шепетівський район надійшло близько 20 мільйонів гривень дотацій за різними програмами, і це серйозно підтримало аграрний сектор. Нині ж сума зменшена до 600 тисяч гривень, і головне — жодної дотаційної копійки не перепало на рослинництво. Хоча з самої весни тільки й було розмов: найпершим дотуватиметься буряківництво. Але отих обіцяних 750 гривень за посіяний гектар не дочекався ще ніхто.

Постанова, яка стосувалась саме цієї дотації, вийшла ще на початку червня, і відтоді зазнала вже кількох змін. Кожна — це начебто крок до спрощення. І справді, скасовано обов’язкове страхування посівів і обов’язковий продаж частки врожаю на аграрному ринку. Вже зменшена кількість паперів, необхідна для оформлення документів на дотацію. А створені на місцях комісії десятки раз перевірили площі. Скоро на них зберуть увесь урожай, а грошей як не було, так і немає.

Зважаючи на не такі вже й великі площі під цукристими, для районів припадають суми в мільйон — півтора гривень. І всі знають: найперше бюджетними грошима скористаються потужні інвестори, котрі ще в силі займатися буряківництвом. З огляду на це можна було б і не надто перейматись фінансовими проблемами приватного капіталу.

Але чи не трапиться так, що відтягуючи фінансову підтримку галузі, держава відсторонюється від її проблем. І говорити про будь-який вплив і на обсяги виробництва, і на цінову політику просто не доводиться. Що ж дивуватись раптовим і невмотивованим ціновим стрибкам на білі кристали? І хіба держава може під час таких солодких інфляцій від когось вимагати стабільності, коли сама не дотримує жодних обіцянок.

У Летаві, що у Чемеровецькому районі, давно не сподіваються ні на чию підтримку. А свої 430 гектарів господарство все-таки виростило і збирає. Правда, раніше сіяли майже у півтора разу більше. Але вже кілька років поспіль бурякові поля приносять масу клопотів і мізер прибутків. Гроші за здану торік сировину господарство випрошувало мало не до нового врожаю. А це ж мільйон гривень — сума, що серйозно впливає на економічний стан невеликого колективу. Після такого, можливо, і тут махнули б рукою на той буряк, якби не характер та підходи керівника.

Цю культуру він вже давно не сприймає як вигідну для господарства, а лише як необхідну для людей. Сьогодні в хазяйстві працює близько шестисот чоловік, і для кожного знаходиться робота і зарплата. Тож і сіють буряк тільки заради того, щоб дати людям цю роботу — біля кожного села по кілька десятків гектарів.

З точки зору сучасних технологій така тактика просто неприпустима. Потужні компанії давно забули про ручну працю на бурякових полях. Але в Летаві мають іншу стратегію: якщо не зберегти робочі руки на селі, то завтра нікому буде займатись навіть найперспективнішими технологіями.

— Невже цукровий буряк і справді така безперспективна культура? — повертаюсь до розмови з Олексієм Стецюком.

— Та це просто нісенітниця. Бо буряк — це необхідна складова сівозміни: попробуй три роки поспіль посіяти пшеницю по пшениці — нічого не збереш. Це корми для тваринництва. Це ті самі робочі місця для людей, — перераховує мій співрозмовник. — Ну а як ми примудрились зробити нерентабельним те, що приносить чималі прибутки у всьому світі, просто не перестаю дивуватись.

Справді, з ким не розмовляєш, кожен переконаний, що і буряківництво, і цукроваріння — одні з найрентабельніших аграрних галузей. У нас вони перетворились на збиткові лише від нерозпорядливості та небажання навести лад в аграрному секторі.

П’ять цукрових заводів, які запускаються нинішнього сезону в області, варитимуть цукор на свій страх і ризик. Бо ніхто не підраховував, скільки і кому потрібно посіяти буряку, де його переробити, і в якій кількості випустити цукру, щоб і кожен виробник мав з цього зиск, і усі ми відчули, що таке справді дешеве і солодке життя. Тож знову цукру буде вироблено не стільки, скільки потрібно, а стільки, скільки вдасться. І від цього залежатиме і ціна на нього.

Хмельницька область.