Не кадри, а гроші вирішують усе!

І прожитковий мінімум, який пропонують довести цьогоріч до 701 гривні, а наступного — до 875, і мінімальний розмір заробітної плати, який пропонують збільшити цьогоріч до 744 гривень, а наступного — до 922 гривні на місяць, як базові розрахункові показники, закладаються у держбюджет. Через них обраховуються і пенсії, і тарифні розряди у промисловості, й навіть штрафи. Тому щороку ми спостерігаємо за тим, як уряд намагається зменшити ці рівні, а його опоненти — довести їх до непідйомного рівня (зрив фінансування за цими статтями означатиме де-факто розбалансування держбюджету). Хто не пам’ятає, як теперішній опозиційний міністр фінансів відсилав до дідька нинішніх очільників просто у сесійній залі, бо від нього вимагали підняття соцстандартів! Згадайте, щойно вчергове почуєте про «прозору і зрозумілу позицію». Або хто забув, що держбюджет так і не відкоригували навесні, як було урядом обіцяно. І в Рахунковій палаті, і в парламенті, де проаналізували виконання держбюджету за перше півріччя, його порівняли з учнівським твором на вільну тему. Влучно, хоч не кращі опуси країні пропонували й попередники уряду. Зазначте, за економічного зростання, коли за лікоть не смикали.

Поза тим, згадайте: зупинка виробництва вела до безробіття і скорочення державних доходів; лобісти галузевих пільг вимагали преференцій, які поглиблювали дефіцит Пенсійного фонду; секретаріат Президента вбачав у ініціативах уряду загрозу для стабільності гривні, що унеможливлювало наповнення Стабілізаційного фонду. Деструктив явно переважав конструктив і, як на мене, досяг свого апогею звітного тижня, коли законодавець ініціював суттєве зростання рівнів заробітної плати і прожиткового мінімуму на загальнодержавному рівні. За умов, коли уряд прогнозує зрив плану з мобілізації доходів (за даними Рахункової палати — на 30—35 мільярдів гривень), це рівнозначно контрольному пострілу кілера, бо вимагатиме додаткових витрат з держбюджету щонайменше на 60—70 мільярдів гривень на наступний рік, підвищення фонду заробітної плати в першому кварталі щонайменше на 15 мільярдів гривень.

На думку директора Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігоря Бураківського, це ведмежа послуга для людей і ризик для фінансової системи. Оскільки за кризових умов до нових стандартів не пристосується і держбюджет, і підприємства. Слушно. А відтак підприємствам нічого іншого не залишиться, як скорочувати робочі місця, підвищувати ціни на продукцію і послуги, що розкрутить інфляцію на споживчому ринку. З огляду на те, що люди матимуть прямий доступ до суттєво більших зарплат і пенсій, законопроект несе квазіінфляційну загрозу.

Про вовка промовка. Інфляція у вересні становила 0,8 відсотка, що, на думку міністра економіки Богдана Данилишина, головно зумовили ціни на освіту та на імпорт через девальваційні очікування.

Від початку року індекс споживчих цін зріс на 9,1, у річному вимірі — на 15 відсотків. Той факт, що народні обранці мають намір перемогти Президента країни в суперечці за 10 мільярдів гривень на фінансування Євро-2012, означає, що вже до кінця року країну може накрити нова хвиля інфляційного імпорту. А ще законодавці відмовилися «заморозити» тарифи на житлово-комунальні послуги, що обіцяє їх зростання у четвертому кварталі. Нарешті заява голови правління ВАТ «Газпром» Олексія Міллера стосовно відмови його компанії знижувати обсяги поставок газу наступного року надзвичайно посилює девальваційні очікування на валютному ринку.

Це та інше (у вересні зафіксовано відтік депозитів громадян на 1,592 мільярда гривень, Нацбанк має обмежений ресурс для підтримки курсової стабільності, у жовтні очікується 

4-мільярдне погашення ОВДП тощо) справлятиме дивовижний тиск на курс гривні. Тим часом невідомо, чи отримає Україна до кінця року черговий транш МВФ. Нагадаю, Прем’єр-міністр пообіцяла, що рекомендуватиме Нацкомісії з регулювання електроенергетики не підвищувати тарифів на газ для населення, тоді як МВФ наполягає на цьому. Все показує на те, що інфляція нагулює звірячий апетит і розпочне поглинати доходи держави і українських сімей уже на фініші року. Чи не запізно призначати міністрів і віце-прем’єрів, в яких влада не бачила сенсу дев’ять місяців? Це залежить від того, що первинне, а що вторинне. В нашій країні це запитання риторичне, оскільки в нас кращих не призначають, а скидають. Приміром, як на мене, міністр соцполітики і праці на таку участь в нинішньому складі уряду заслуговує останньою, але знову ж таки опоненти уряду так не вважають. При цьому ніби повчають: не кадри, а гроші вирішують усе.