ДержАКТ ЦИНІЗМУ

У Будинку культури села Гоголів Броварського району Київської області урочисто видавали держакти на землю. Серед присутніх — сільський голова, очільник райдержадміністрації, заступник голови Держкомзему. На подію запросили телевізійників та газетярів. Такій помпезній видачі документів на наділи, у бажанні отримати які багато хто з тамтешніх селян оббивав пороги місцевих владних кабінетів не один рік, посприяла постанова Кабміну № 844, відповідно до якої громадянам обіцяно до кінця року безоплатно оформити держакти.

Хоча, як з’ясувалося потім, акти видавали не за заявами, прийнятими сільрадою на виконання постанови. Просто місцеві керманичі «підчищали хвости» — роздавали держакти за документами, які роками безуспішно блукали у кабінетах земельних органів. До цього можновладців підштовхнули, з одного боку, — постанова і президентські вибори, які незабаром. З другого — тягнеться цілий шлейф з кількарічних обіцянок, незаконних відмов, образ громадян, котрі змушені були довгі часи проводити у приймальнях. Тому посадовці справедливо розсудили: щоб не було неприємностей, треба зібрати змарнілих від чиновницької сваволі селян, серед яких більшість людей похилого віку, та й вручити їм ті злощасні акти. Причому зробити це вирішили урочисто — верх цинізму.

До речі, така ситуація не лише в окремо взятому районі — це загальнодержавна проблема. Тож, схоже, помпезні вручення актів прокотяться тепер усією країною.

І з безоплатністю теж перебільшення. Люди хоч і не по багато, а платили. Принаймі отримання, стверджують селяни, котрі зібралися в Будинку культури, обійшлося їм по 20 гривень. Хоча в постанові чітко виписано «заборонити стягнення з громадян України плати за оформлення та видачу... таких актів та надання додаткових і супутніх послуг з розроблення документації із землеустрою, а також будь-яких інших платежів, зокрема внесків до благодійних та інших фондів». Жителі Гоголева кажуть, що коли здавали документи, теж платили. Буцімто, у кабінетах їм роз’яснили: це на виготовлення паперів.

Але (слава виборам!) загалом у Броварському районі зробили гарну справу. Добре, що взагалі почали видавати держакти на землю. Бо процес цей останнім часом геть застопорився. То за бланк держакта вимагали шалені гроші, то за виготовлення технічної документації...

І добре, що в країні на урядовому рівні встановлено термін, упродовж якого розроблятиметься відповідна документація. Не знаю, чи дотримуватимуться його повсюдно чиновники, але, думаю, за 30 днів з моменту подання громадянином заяви виготовити і видати держакт цілком реально. Ще один «крок» назустріч людям — отримувачеві акта не треба нікуди їхати. Заяву і документи можна подати у сільській, селищній чи міськраді. Держакт отримати там же.

Сільський голова Гоголева Петро Примак поскаржився, що в сільраді великий наплив людей: невиданих було 128 актів, хоча документи на оформлення вже подані. Тож вручення майже 70 держактів — без сумніву, вважає голова, успіх і сільради, і земельних інстанцій.

Справді, добре, що встигли і не вийшло, як із земельними частками: з працівників реформованого колективного господарства, котрі отримали право на пай, доки йшло оформлення, двадцятеро померли.

Можна погодитися з Петром Примаком і ось у чому: «Недосконале саме земельне законодавство — іноді робилися дії, потім приймали закони. Земельні служби ніхто не контролював. От і сталася така ситуація».

Щодо власне урочистих вручень: доведені до відчаю чиновниками люди, щоб отримати обіцяний держакт, прийшли до Будинку культури задовго до початку події. Першою одержувала документи ще не стара жінка, яка назвалася Надією Миколаївною, — вона поспішала до Києва, на роботу. Там і живе. Отримала державні акти на паї батька й матері, як спадок, бо батьки за життя так і не одержали, мали тільки сертифікати.

— Ми, — розповідала вона «Голосу України», — подавали документи бозна-коли. Потім нам повертали, потім — загубили, потім я здала документи в Інститут землеустрою в Києві. Там теж щось тягнули-тягнули, незрозуміло було. Їздила, дзвонила, інший раз воно вже набридало все, що я про це і слухати не хотіла... А тут радість така — дали повідомлення, що приїдьте в сільську раду, оформили все. Дуже приємно, що так організовано вручають. І люди зібралися, одне одного побачили, поговорили.

Мешканець Гоголева Микола Мишкоріз врешті-решт також задоволений, хоча і йому, і його внукам довелося не один рік побігати кабінетами.

— Зараз по двадцять гривень заплатили — бо сам у район не поїдеш. Заплатили, мабуть, за те, що папери роблять. Ходив-ходив, уже три роки як подав документи. А раніше ще 25 гривень заплатив. Це небагато, тут якби отримати держакт скоренько. Щоб ніде не їхати, не ходити. А коло хати 50 соток, які також треба приватизувати. А зараз отримав документ на те, що у полі. Землі там гуляють. Бур’яном позаростали...

Пригадала кабінетні поневіряння й Галина Кирій. Документи на приватизацію паю подавав ще її чоловік Володимир Тихонович. «Сорок років, — повідала жінка, — у колгоспі пропрацював, як передовика вітали, нагороджували. Уже сім років як його немає на цьому світі. Так і живу сама — сестра молодша допомагає. А пай в оренді — у фермера».

Непроста ситуація й у Володимира Шевеля, який документи здав років три тому разом з сином та невісткою. «Дивно, — вголос розмірковує, намагаючись збагнути логіку земельної реформи, чоловік, — родичі не платили, але свої держакти вже забрали. А я одразу заплатив — мене ніде немає...».

Після вручення документів на землю, окрім радості, селяни висловлювали й стурбованість. Розповідали, начебто землі колишнього КСП, на які людям роздавали нині держакти, свого часу передано й одному з товариств. Так зробили, нібито, і з господарськими дворами — землею, яка не пішла на розпаювання. Тому, буцімто, за виділені селянам гектари ще доведеться повоювати у судах.

У сільраді того дня теж було людно, але там — інші настрої. Тут приймали документи на безоплатну приватизацію. Як розповіла жителька Гоголева Ірина Розсохач, вона зайняла чергу під сільрадою близько години ночі. Хотіла зранку бути першою, та не судилося. Ірина Анатоліївна передбачливо прихопила з собою стільчика, щоб не стояти, а хоча б сидіти у черзі. Але з відкриттям сільради жінці повідомили, що багато людей не пройшли попереднього прийомного дня, тож почнуть з них. Я розмовляла з жінкою близько дванадцятої дня, Ірина Розсохач продовжувала чекати під дверима, де висіло оголошення, написане великими літерами: «Громадяни, які повинні здати документи на одержання державного акта на пай, заходять до землевпорядника без черги»...

А в сухому залишку — зовсім не в тому проблема, безоплатна приватизація чи ні. Думається, кожен, навіть пенсіонер, у змозі відшукати 56 гривень 58 копійок на «виготовлення одиниці технічної документації» і ще 7 гривень 49 копійок на «проведення державної реєстрації державного акта». І так було б навіть краще. Адже ці безоплатні акти фактично стають платними для кожного з нас. Бо гроші на них ідуть державні — зі стабілізаційного фонду. І якщо запитати, чи хочемо ми, платники податків, витрачати кошти на виготовлення цих земельних паперів, знайдеться чимало тих, хто буде проти. Хай навіть їхні отримувачі — селяни, пенсіонери, люди не надто заможні. Навряд чи варто робити безоплатною видачу держактів, щоб підняти таким чином рейтинг одного з провладних кандидатів у президенти. А ось навести елементарний порядок у земельній сфері просто необхідно. Зробити механізми приватизації ділянок і виготовлення відповідних документів прозорими, без хабарів і чиновницького свавілля. Тоді не буде ні черг, ні ображених. І такі, як у Гоголеві, вручення паперів на право власності на землю стануть буденним явищем, а не святом раз на п’ять років напередодні виборів.

На знімках Галина Кирій: «Документи на приватизацію паю подавав ще мій чоловік. Уже сім років як його немає на цьому світі...»; Володимир Шевель: «Родичі не платили, але свої держакти вже забрали. А я одразу заплатив — мене ніде немає»; вручення майже 70 держактів — без сумніву, успіх і сільради, і земельних інстанцій.