Для того, щоб відчути і побачити, якою красунею є Одеса, одного захоплення її архітектурними пам’ятками, прогулянкою Потьомкінськими сходами недостатньо. Обов’язково треба помилуватися нею з борту катера чи морського трамвайчика, пройшовши шлях від Лузановки до 16-ї станції Великого Фонтану.
Високі морські береги, на яких височіють готелі, санаторії, приватні вілли утворюють неповторне морське обличчя міста. Але у красі цій явно не вистачає завершального елементу. І елементом таким повинна бути морська набережна. Її немає. Чому?

— Одеса — одне з небагатьох великих міст світу, де відсутня набережна, — розповів «Голосу України» дійсний член Української академії архітектури, народний архітектор України професор Володимир Глазирін. — Набережна — це морський фасад міста. Перший його фрагмент був закладений у першому плані міста, складеному військовим інженером Францом де Воланом у 19 столітті. Невелику ділянку набережної у вигляді нинішнього Приморського бульвару було створено, і потім про морський фасад міста забули на довгі роки.
Сьогодні, на думку авторитетного українського архітектора Володимира Глазиріна, морське узбережжя міста, а це майже 40 кілометрів морського берега, можна сказати, розташоване окремо. Відсутність під’їзних шляхів, нормальних сходів-спусків до моря, інженерних комунікацій привели до того, що забудова морського узбережжя перетворилася на змагання тугих гаманців у прагненні побудувати собі особнячок найвищий, наймасивніший, найнезвичайніший. Сама ідея будівництва морського фасаду, в якому набережна є ключовим елементом, у таких хаотичних, неконтрольованих умовах просто зникає.
Лічені тижні залишаються до прийняття нового Генерального плану розвитку міста на період до 2031 року. Якщо розробники з київського інституту Діпроміст врахували пропозиції територіальної громади міста, то цілком можливо, що на нижній терасі морських схилів можливе будівництво набережної.
Колишній генеральний план розвитку міста, прийнятий у 1989 році, розглядав морське узбережжя винятково як паркову зону. Природно, що і все будівництво у такій парковій зоні обмежувалося і поверховістю забудов. Якщо ідея про збереження паркової зони домінуватиме й у новому генеральному плані, то про набережну, тобто про морський фасад Одеси, що стоїть на морському березі, доведеться забути на довгі роки.
Професор, завідувач кафедрою архітектури будинків і споруд художньо-архітектурного інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури Валерій Уреньов вважає, що у прибережній зоні повинна вестися так звана пульсуюча або вибіркова забудова. Тобто «пульсуючі» громадсько-рекреаційні центри повинні з’єднуватися між собою контактною парковою зоною. Саме за такого варіанту забудови зростає імовірність будівництва одеської набережної.
До речі, Володимир Глазирін упевнений, що найідеальнішим і неповторним для України варіантом морської набережної має стати варіант набережної, виконаний у вигляді дерев’яного настилу. Як на набережній Брайтон-Бич, у Нью-Йорку.
Сьогодні йдеться не про те, скільки коштів буде витрачено на будівництво набережної Одеси. Найважливіша проблема — відсутність транспортної та інженерної інфраструктури морського узбережжя. Без вирішення цієї проблеми будь-яке будівництво на узбережжі, хоч би яку функцію воно виконувало, залишається безглуздим і більш того — надзвичайно небезпечним для життя мільйонного міста. Її розв’язання архітектори вбачають у будівництві дороги, що бере початок від Митної площі і завершується біля Меморіалу 411-ї батареї.
Архітектори реалізацію ідеї морського фасаду бачать таким чином: місто пропонує окремим забудовникам узяти для інвестування той чи той відрізок майбутньої набережної. До неї має бути забезпечено доступ з будь-якої точки міста. Якщо в районі набережної працюватиме громадський, розважальний, спортивний центр, то туди стікатимуться трамвай, тролейбус, приватний транспорт. А далі люди за допомогою ліфтів, ескалаторів, сходів спускатимуться з одного рівня на іншій. Тут знаходитимуться театрально-видовищні майданчики з видом на акваторію Одеської затоки.
Красиво? Так! Принадливо? Звичайно! А от точка зору тих фахівців, які безпосередньо займаються експлуатацією прибережних схилів.
Володимир Соколов — один із тих фахівців, хто б’є на сполох: для створення морського фасаду міста необхідно передусім проведення берегозахисних заходів. З цим уже зіштовхуються перші фірми-інвестори, що планують вкласти серйозні інвестиції у формування морського фасаду міста. Скажімо, одна іноземна фірма одержала право на будівництво на 20 гектарах землі на морських схилах, в які ввійшли і 1300 метрів морського берега. Передбачалося, що на берегоукріплювальні роботи піде 68 мільйонів гривень. Коректування кошторису будівництва з урахуванням виконання робіт з берегоукріплення спричинила збільшення вартості цих робіт до 208 мільйонів гривень.
Абсолютно невмотивованим рішенням з Києва систему міського управління архітектурно-будівельної інспекції і контролю ліквідовано, і міська влада втратила право контролю за забудовою приватних інвесторів у прибережній зоні.
Укріплення берегів з категорії будівельної перетворилося в категорію економічну — щорічно через зсуви Одеса втрачає майже п’ять тисяч квадратних метрів землі. Морський фасад Одеси, звичайно, буде створено. І набережна почне працювати. Але станеться це тільки тоді, коли забудовники узбережжя почнуть розуміти життєву істину — крайня хата завжди знаходиться на морському березі, що може як вогонь, злизати зсув цей будинок.

Одеса.

Фото Олега ВОЛОДИМИРСЬКОГО.

Компетентна думка

Володимир СОКОЛОВ, начальник Одеського міського управління інженерного захисту міста і розвитку узбережжя, кандидат технічних наук:
— До мого «господарства» входять підземні берегові спорудження, побудовані 43 роки тому. Йдеться про підземні штольні, що регулюють відведення підземних вод. Штольні розташовані на глибині 40—50 метрів. Дренажні води скидаються без очищення у море по траверсах берегоукріплювального комплексу.
Штольні складені з тюбінгів, що їх з часом просто розмиває водою, яка тече по штольні. Тобто за піввіку експлуатації бетон руйнується, металева арматура робиться непридатною і згниває. На узбережжі сьогодні 13 штолень. Існує ще в системі берегозахисту і підземна галерея, що проходить від Ланжерона до мису Великий Фонтан. У галері розташовані водознижуючі свердловини. За 43 роки більшість із них стали непридатними.
Свого часу ніхто не міг передбачати, що в місцях розташування свердловин і штолень, галереї почнеться бурхливе будівництво. Заборони (сервітуту) на ці зони не було накладено. У результаті деякі об’єкти міського берегозахисту опинилися на територіях приватної власності. Власники особняків будують над ними палаци, пробурюються прямо у штольні, влаштовуючи для себе персональну каналізацію. У результаті — виникає небезпека для мільйонного міста.