У Луганську завжди було два лиха — погані дороги і проблеми з водою. Причому йдеться не тільки про недосконалу систему водопостачання, а й про якість продукту, що тече з водопровідного крана. Чи не головним недоліком луганської води завжди називали високий відсоток її мінералізації, акцентуючи увагу на тому, що це аж ніяк не йде на користь людському організму. Словом, імідж луганської води донедавна був доволі незавидний, тому ніхто не брав на себе відповідальність замовити про неї добре слово. І раптом...

«Луганська вода чистіше, ніж київська, а за деякими параметрами і краща за ту, котру п’ють у столиці Японії», — заявила начальник хіміко-бактеріологічної лабораторії ОП «Луганське управління ТОВ «Луганськвода» Олена Афанасьєва.
— Відверто кажучи, ми не відразу зважилися порівнювати свої можливості з водопровідною системою столиці такої технологічно розвинутої країни, як Японія. Побоювалися довідатися, що їхні методи очищення води настільки нас обігнали, що порівняння будуть просто нелогічними. Але, почитавши в нашій спеціалізованій літературі про методи роботи японських колег, про параметри, за якими вони контролюють якість води, відчули піднесення. З’ясовується, українські та японські параметри контролю якості води мало чим відрізняються.
Головною відмінністю можна вважати лише те, що у нас води підземні, а у Токіо і, приміром, у Києві вони поверхневі. Отже, їх змушені обробляти, очищати від органіки. При цьому неминучість залишку таких побічних речовин обробки, як дихлоретан, певна річ, існує. Що стосується нашої води, що добувається з-під землі, то в ній органіка, різні бактерії відсутні, оскільки глибоко під землею, без доступу повітря, мікроорганізми просто не можуть існувати.
Тому такого продукту обробки, як дихлоретан, який, між іншим, доволі канцерогенний, у ній немає. Крім цього, практично відсутні у нашій воді і всі ефіри, поверхнево-активні речовини, а також двоокис хлору, оскільки нам не потрібно дуже хлорувати воду. Ні, ми її хлоруємо, але головним чином для того, щоб не було росту органіки в трубах. Там, у трубах, майже весь хлор і залишається. Вміст важких металів у воді Луганська також нижчий за норму. Я скажу, що навіть за більш строгими японськими нормами луганська вода виглядає цілком привабливо.
Для більшої переконливості Олена Афанасьєва використовує офіційні статистичні дані. Наприклад, мідь в Україні і Японії теж має один норматив — не більш як 1,0 мг/літр. У Токіо на всіх водопровідних станціях мідь має показник 0, і в Луганську практично теж — від 0,001 до 0,005 мг/літр. До речі, високий вміст міді у питній воді може спричиняти шлунково-кишкові розлади, а за тривалого впливу — захворювання печінки і нирок. Тут, можна сказати, луганчанам пощастило. А ось які показники важких металів. За нормативу свинцю 0,01 мг/л у Японії і 0,03 мг/л в Україні, цей показник у Токіо дорівнює нулю, а в Луганську він майже нуль: від 0,0008 до 0,0017. Свинець у питній воді викликає затримки фізичного і розумового розвитку у малюків і маленьких дітей, а у дорослих може викликати ниркові захворювання і сприяти високому кров’яному тиску. Добре, що у луганській воді свинцю практично немає.

Що таке жорсткість?

— Жорсткість води, на жаль, ми порівняти не змогли, тому що в Токіо і Луганську її підраховують по-різному, — пояснює Олена. — Хоча, якщо порівнювати зі Сполученими Штатами, то там нормуються 17 показників, що можуть впливати на здоров’я і життя людини, і жорсткості серед них немає. Тобто в Америці, мабуть, вважають, що цей параметр ніяк не впливає на здоров’я людини. У Євросоюзі жорсткість води визначають, але і тут її визнано такою, що не впливає на здоров’я людей. У Луганську, на жаль, жорсткість води, через її високу мінералізацію, вважається чи не головним її «пороком». Так, жорсткість у нас вища: за нормативу не більш як 7 ммоль/літр у Луганську вона становить у середньому 10,4—15,0. Але іншої жорсткості в нас і бути не може, адже вода під землею проходить через шари мергелю, багатого на різні солі. Але, як я вже казала, відповідно до міжнародних стандартів контролю цей показник негативно не впливає на здоров’я людини.
На наше прохання Олена зробило порівняльний аналіз якості луганської води і київської, і він виявився не на користь останньої. Приміром, кольоровість води (норма не більше 20) у Києві по різних водопровідних станціях 11, 14, 20 і 42 градуси, а в Луганську менше 5. Залишковий хлор (норма 0,8—1,2 мг/літр) у Києві становить 1,1, а в Луганську — 0,3 мг/літр. Окисність (норма не більше 20) у Києві 4,6—6,0—9,2. У Луганську 1,15. До речі, окисність — це наявність органіки, бактерій. У киян вона висока, оскільки в річках багато різних мікроорганізмів, а в Луганську маленька, виходить, основи для подальшого розвитку бактерій немає.
Чи переконає цей аналіз луганчан у тому, що водопровідну воду вони можуть пити без усяких побоювань? Важко сказати. Принаймні експеримент із моїми знайомими мав несподіваний результат. Порівняння якості води в Луганську і Токіо та явні переваги нашого продукту їх просто розвеселило.

Луганськ.